Основні терміни правознавства – блог вчителя правознавства: Словник юридичних термінів
Словник юридичних термінів — Сайт вчителя історії Гаврютіної Марини Станіславівни
СЛОВНИК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ
Абсентеїзм — нез’явлення виборців на виборчі дільниці для здійснення акту голосування.
Адвокатура — добровільне професійне об’єднання юристів, призначення якого полягає в наданні, у випадках і в порядку, передбачених законодавством, юридичної допомоги громадянам та організаціям.
Активне виборче право — право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Антидемократичний державний режим — державний режим, за якого суттєво ускладнюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи.
Батьківство — факт походження дитини від певного чоловіка (батька).
Батьківські права та обов’язки — особисті й майнові права та обов’язки, що їх закон надає батькам (батькові й матері) для забезпечення належного виховання і матеріального утримання дітей, а також захисту їхніх прав та інтересів.
Безпосередня демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах тощо.
Вибори — процес, унаслідок якого певна сукупність людей через голосування формує склад державного органу чи органу місцевого самоврядування.
Виборчі цензи — сукупність умов, відповідність яким є підставою для допуску громадян до участі у виборах.
Внутрішні функції держави — державні функції, що здійснюються в межах даної держави і в яких виявляється її внутрішня політика.
Гарантії прав та обов’язків — засоби та умови, які забезпечують цілковите й неухильне здійснення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків суб’єктів.
Громадянин — особа, яка перебуває у сталих юридичних зв’язках із конкретною державою, що знаходить вираження саме в наявності відповідного громадянства.
Громадянство — необмежений у просторі й часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав та обов’язків.
Громадянське суспільство — суспільство, в якому держава гарантує індивідам надійний захист усіх прав і свобод людини, зокрема рівні можливості щодо підприємництва, участі в політичній та інших сферах життєдіяльності суспільства.
Деліктоздатність — закріплена в законі здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Демократична держава — держава, що базується на визнанні та втіленні в суспільну практику таких принципів конституційного устрою, як народовладдя, політичний плюралізм, свобода й рівність громадян, реальність і невід’ємність прав людини тощо.
Демократичний державний режим — державний режим, за якого реально забезпечується здійснення широкого кола прав і свобод громадян, які мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.
Держава — особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу та здатна надавати своїм приписам загальнообов’язкової сили для всього населення країни.
Державна мова — мова, що є обов’язковою для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.
Державний апарат — система органів держави, які виконують управлінські функції.
Державний режим — сукупність форм і методів здійснення державної влади.
Державний суверенітет — повновладдя й незалежність держави, що полягають у її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні й зовнішні питання без втручання в них будь-якої іншої держави.
Державні органи — державні організації, наділені державно-владними повноваженнями й покликані здійснювати від імені держави управлінські функції в суспільстві.
Державні підприємства — державні організації, які здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.
Державні символи — встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в деяких випадках — і певний історичний або ідеологічний зміст.
Державні установи — державні організації, які здійснюють функції держави, пов’язані зі створенням нематеріальних благ.
Діти — за сімейним правом особи, що не досягли повноліття, а також особи, які, незалежно від віку, є синами й дочками своїх батьків.
Договір житлового найму — письмовий документ, укладений на підставі ордера між наймодавцем і наймачем (громадянином, на чиє ім’я видано ордер), що передбачає правила користування житлом, права та обов’язки сторін із утримання жилого будинку і прибудинкової території.
Екологічна безпека — стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується запобігання погіршенню екологічної ситуації та виникненню небезпеки для здоров’я людей.
Екологічне право — система правових відносин, якими регулюються суспільні відносини з охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів (екологічні відносини).
Екологічне правопорушення — протиправне діяння (дія чи бездіяльність), що порушує встановлений в Україні екологічний правопорядок.
Екологічні права та обов’язки громадян України — система юридично закріплених за громадянами повноважень та зобов’язань в екологічній сфері.
Житлове право України — сукупність правових норм, що регулюють житлові правовідносини між громадянами та громадян із державними та громадськими організаціями у процесі реалізації конституційного права людини і громадянина на житло.
Закон — акт законодавчого органу влади (парламенту), який має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.
Законність — правовий режим точного й неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного й суспільного життя.
Злочин — суспільне небезпечне, протиправне, винне й карне діяння, яке завдає чи може завдати суттєвої шкоди певним суспільним відносинам, що охороняються кримінальним законом.
Зовнішні функції держави — державні функції, що здійснюються в процесі спілкування держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється зовнішня політика.
Імпічмент — усунення Президента з поста на основі прийнятого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його обвинувачення в учиненні державної зради або іншого злочину.
Конституційні принципи правового статусу особи -відображені в Конституції головні ідеї, покладені в основу вмісту й умов реалізації прав та обов’язків людини в державі.
Конституціоналізм — 1) політична система, що спирається на конституцію, конституційні методи управління;
2) науковий напрям, у межах якого досліджуються конституційні проблеми.
Конституція — основний закон держави, в якому регламентуються найважливіші відносини у сферах державного устрою, організації та функціонування органів держави, правового статусу особи.
Конфедерація — форма державного устрою, за якої держави створюють об’єднані органи для досягнення конкретних цілей (наприклад, військові) за збереження в інших питаннях цілковитої самостійності.
Материнство — правове становище жінки у зв’язку з народженням, утриманням і вихованням дітей.
Механізм держави — система державних організацій, які забезпечують реалізацію функцій держави.
Місцеве самоврядування — право певної територіальної громади (мешканців села, кількох сіл, селища або міста) самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України.
Монархія — форма державного правління, за якої вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи — монарха й передається як спадщина представникам правлячої династії.
Напівпрезидентська (змішана) республіка — форма республіканського правління, за якої президент обирається народом, але парламентові надаються певні повноваження щодо контролю за діяльністю президента під час формування уряду та здійснення виконавчої влади.
Народ — населення певної країни.
Народний суверенітет — повновладдя народу, здійснення ним своєї невід’ємної та неподільної влади самостійно й незалежно від будь-яких інших соціальних сил.
Народність — спільність людей, які проживають на одній території, поєднані спільною мовою, особливостями психічного складу, культури і способу життя та іншими загальними цінностями, що закріплені у звичаях, традиціях та інших соціальних нормах.
Населення — сукупність людей, що проживають на певній території, здійснюють свою життєдіяльність у межах адміністративної чи політичної одиниці.
Національна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави й суспільства від наявних і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.
Національний суверенітет — повновладдя нації у вирішенні всіх питань свого національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.
Нація — спільність людей, які проживають на одній території, зв’язані загальними економічними відносинами, спільною мовою, культурою, одним законодавством, національними інтересами, митними кордонами та іншими ознаками.
Необмежена (абсолютна) монархія — монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ні органів, ні законів, що могли б певною мірою змінити чи знехтувати волю монарха.
Норма права-формально визначене, сформульоване чи санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки загального характеру, реалізація якого забезпечується державним примусом.
Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ компетентного державного органу, в якому закріплюються правила поведінки загального характеру, що забезпечуються державним примусом.
Нотаріат — система органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок посвідчувати безперечні права й факти, що мають юридичне значення, а також виконувати інші нотаріальні дії з метою надання цим правам і фактам юридичної вірогідності.
Обов’язок (юридичний) — передбачені правом міра й вид необхідної поведінки суб’єкта.
Особа — людина як суб’єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом спільності таких же суб’єктів.
Парламентарна (конституційна) монархія — монархія, в якій влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежується; йому надаються лише формальний статус глави держави й виключно представницькі повноваження.
Пасивне виборче право — право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Первісне стадо — об’єднання окремих людей та їх груп для спільного полювання, спільного проживання, спільного добування і споживання їжі, інших засобів до існування.
Первісний лад — суспільно-економічна формація, певний тип суспільства, що характеризується колективною формою об’єднання людей, які спільно виробляли примітивні знаряддя праці, засоби до існування, де панували колективна власність і суспільна влада. Розглядають дородову (група людей, первісне стадо) і родові спільності людей.
Підзаконний акт — акт компетентного державного органу, що видається на підставі й на виконання законів.
Підприємницька діяльність — самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність суб’єкта з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.
Плем’я — спільність людей у докласовому суспільстві, що складалася з декількох родів, які мали багато спільних рис та інтересів: загальний діалект мови, однакові звичаї та релігійні культи, загальну територію для полювання і проживання, загальне ім’я і т. ін.
Податки — обов’язкові платежі, що їх сплачують юридичні особи та населення до бюджету в розмірах і в строки, передбачені законом.
Поділ влади — модель побудови державного апарату, згідно з якою влада в державі має поділятися між законодавчими, виконавчими та судовими органами. При цьому кожна з влад повинна бути незалежною від інших і водночас їм підконтрольною, що має на меті виключення можливості концентрації влади в руках одного органу.
Право — система загальнообов’язкових правил поведінки, що встановлені чи санкціоновані державою і забезпечуються її примусом.
Правова держава — держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе реальну відповідальність перед особою за результати своєї діяльності.
Правова поведінка — передбачена нормами права соціальне значуща поведінка індивідуальних чи колективних суб’єктів, що контролюється їхніми свідомістю і волею.
Правовий статус особи — сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод, обов’язків громадян і гарантій їх здійснення.
Правовідносини — специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії прав та обов’язків, установлених нормами права.
Правоздатність — передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Правомірна поведінка — суспільне необхідна, бажана й допустима, під кутом зору інтересів громадянського суспільства, поведінка індивідуальних і колективних суб’єктів, що полягає у здійсненні норм права, гарантується та охороняється державою.
Правоохоронні органи — органи, що їх держава наділяє компетенцією охорони суспільних відносин, урегульованих правом.
Правопорушення — суспільне небезпечне, шкідливе, протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, що за нього може бути накладене покарання чи стягнення.
Правопорядок — відповідність суспільних відносин приписам норм права.
Правосуб’єктність — здатність бути суб’єктом права (учасником правовідносин).
Представницька демократія — сукупність форм організації державної влади, за якої певні важливі рішення щодо управління справами суспільства й держави виносяться виборними установами (парламентами, муніципалітетами тощо).
Президентська республіка — республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і глави уряду, належать президентові, який обирається непарламентським способом (громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.
Приватизація державного житлового фонду — відчуження, тобто безоплатна передача чи продаж із державного житлового фонду у власність громадянам України жилих квартир чи приміщень, що вони займають, а разом із ними — господарських споруд, що до них належать. Приватизація здійснюється через:
безоплатну передачу громадянам квартир (будинків) із розрахунку санітарної норми — 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім’ї та додатково 10 кв. м на сім’ю;
продаж надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, які мешкають у них або перебувають на черзі з поліпшення житлових умов.
Проступок — діяння, що порушує приписи норм права, але не сягає рівня суспільної небезпеки, притаманного злочинам.
Республіка — форма державного правління, за якої вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.
Референдум — голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або його певної частини (місцевий референдум) із метою вирішення найважливіших питань суспільного життя.
Рід — первинний виробничий, соціальний та етнічний колектив людей у докласовому суспільстві, що засновується та існує здебільшого на кровно-родинних зв’язках.
Система права — внутрішня організація права, що полягає в єдності й погодженості правових приписів певної держави.
Сімейне право — сукупність правових норм, які регулюють особисті й пов’язані з ними майнові відносини громадян, що виникають із шлюбу й належності до сім’ї.
Сім’я — первинна клітинка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя; союз людей, оснований на добровільному й рівноправному шлюбі.
Соціальна держава — держава, зорієнтована на здійснення широкої та ефективної соціальної політики, яка має втілюватись у реальності прав людини й громадянина, в існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, у підтримку малозабезпечених прошарків населення тощо.
Соціальні норми — правила, які регулюють поведінку людей у суспільстві.
Суб’єктивне право (право громадянина) — передбачена певною нормою права можливість суб’єкта поводитися певним чином.
Суспільна влада — управління справами первинної спільності (роду, фратрії, племені), що здійснювалося всіма дорослими членами на загальних зборах, радах старійшин. Повсякденне керівництво покладалося на старійшин, військових вождів, ведучих на полюванні.
Суспільний порядок — порядок у суспільстві, який відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.
Суспільство — форма життєдіяльності людей, що склалась історично й відокремилась від навколишньої природи.
Унітарна держава — єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень і територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).
Федерація — держава, до складу якої входять кілька державних утворень (суб’єктів федерації).
Форма держави — комплексне поняття, яке характеризує державу щодо форми правління, форми державного устрою та державного режиму.
Форма державного правління — порядок організації вищих державних органів, що визначає їхні структуру, компетенцію та взаємодію.
Форма державного устрою — порядок територіального поділу держави, взаємовідносин її складників між собою й державою в цілому та відповідної організації державних органів.
Фратрія — братство двох і більше племен, що характеризується розширенням взаємних зв’язків між родами.
Функції держави — основні напрями діяльності держави, в яких втілюються її сутність і соціальне призначення.
Шлюб— юридично оформлений добровільний, вільний та рівноправний союз чоловіка й жінки, що породжує їхні взаємні права та обов’язки, спрямовані на створення сім’ї, народження й виховання дітей.
Юридичні (спеціальні) гарантії — правові засоби (юридичні норми та інститути), покликані забезпечувати реальність прав та обов’язків особи.
Юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення правових відносин.
maryna-gavriutina.edukit.dp.ua
Словничок юридичних термінів — Стр 12
раціональне використання. Урядом України затверджено положення “Про Червону книгу України”.
Черговість спадкоємництва — встановлене законом положення про визначений порядок послідовності, за якою настає спадковість
(гл. 84 ЦК).
Честь і гідність громадян — особисті, не-
від’ємні від особи немайнові блага, що охороняються як цивільним, так і кримінальним правом. Честь — це певна соціальна оцінка громадянина, об’єктивне суспільне ставлення до нього, яке утворює його моральну і ділову репутацію. Гідність — усвідомлення особою своїх якостей, здібностей, світогляду і суспільного значення.
Члени сім’ї — подружжя, діти, батьки, а також інші особи, які постійно проживають з ними і ведуть спільне господарство.
Ш
Шахрайство — заволодіння державним, колективним чи індивідуальним майном громадян або набуття права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.
Шкідливі умови праці — комплекс фак-
торів, що негативно впливають на здоров’я працівника на його робочому місці.
Шкода майну — знищення або зменшення майнового блага, яке охороняється законом, що спричинило для потерпілого певні невигідні матеріальні наслідки (збитки).
Шлюб — добровільний, рівноправний, укладений в порядку, встановленому законом, союз жінки і чоловіка, спрямований на створення сім’ї.
Штраф — 1) різновид неустойки, що встановлюється законом або договором за невиконання його окремих умов у визначеній грошовій сумі; 2) платіж за невиконання зобов’я- зань за договором; 3) вид кримінального покарання; 4) вид адміністративного стягнення.
Ю
Юридична відповідальність — закріпле-
ний у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.
Юридична допомога — сукупність заходів із надання правових послуг юридичним та фізичним особам. Має на меті правильну їх юридичну орієнтацію у різноманітних правових ситуаціях. Відповідно до законодавства України надання Ю. д. покладено на адвокатів, які працюють у складі колегій чи інди-
відуально. Крім того, у різних галузях господарства та управління діє розгалужена мережа юридичних служб.
Юридична консультація — структурний підрозділ обласної колегії адвокатів, що створюється президією колегії для проведення роботи по наданню юридичної допомоги населенню і організаціям.
Юридична особа — організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражі або у третейському суді.
Юридичні факти — передбачені законом обставини, які є підставою для виникнення, зміни або припинення правовідносин. Ю. ф. поділяються на дії (правомірні й неправомірні) та події.
Юридичний позитивізм — виник на почат-
ку ХХ ст. Основними представниками цього напряму були Д. Остін, К. Бергбом, А. Єсмев, вРосії — Коркунов, Г. Ф. Шершеневич. Юридичний позитивізм заперечував, що право обумовлене відповідним базисом. Юридичні норми розглядають у цілому як продукт діяльності держави, як систему загальнообо- в’язковихнорм, запровадженихдержавою, що ототожнюється із законом, запровадженим
державною верховною владою, яка за своїм бажанням творить права громадян. Заперечуючи можливість пізнати природу права, розглядаючи саму його форму ізольовано від змісту, позитивісти вбачали завдання теорії прававпростому описанні, тлумаченні, систематизації норм права, їх зовнішньому аналізі.
Юрисдикція — компетенція давати правову оцінку фактам, розв’язувати правові питання, спори про право. Розрізняють Ю. судову й адміністративну. Виключною Ю. суду є розгляд кримінальних справ, а цивільні справи розглядають суд, арбітраж, третейські суди тощо.
Юстиція — сукупність судових установ, їхня діяльність по здійсненню правосуддя, а також широковживаний термін, що означає судове відомство.
Я
Явка з повинною — добровільне звернення особи, яка скоїла злочин, до органів дізнання, слідства прокуратури чи до суду із заявою про скоєний злочин.
Література:
1. Правознавство (Терміни. Афоризми. Прислів’я) / Упоряд.: П. М. Рабінович, В. І. Ваксман. — Львів, 1995.
2.Словник термінів і визначень з курсу “Загальна теорія держави і права”. Учбовий посібник для слухачів. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1993.
3.Котюк В. О. Основи держави і права. —
К.: Атіка, 2001.
Law dictionary as an educational manual is composed in the help to the students of law departments for the best mastering of the most useful law terms in state and law general fundamentals. The content of main scientific notions and law categories, i.e. notion apparatus that is worked up by sectoral law sciences in the sphere of state and law general theory is discovered in the dictionary.
For convenience all notions and categories are given in the alphabet order.
Марчук Віталій Петрович
СЛОВНИЧОК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ
Marchuk, Vitaliy
MINI-DICTIONARYOF LAW TERMS
Редактор Л. В. ЛогвиненкоКоректор Г. П. Васьківська
Комп’ютерне верстання Г. М. Перечинська Оформлення обкладинкиО. О. Стеценко
Підп. до друку 08.12.03. Формат 60×841/32. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум. друк. арк. 3,49
Обл.-вид.арк. 3,25. Тираж 3000 пр. Зам. № 65
Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП)
03039 Київ-39,вул. Фрометівська, 2, МАУП
Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи ДК № 8 від 23.02.2000
Поліграфічний центр УТОГ 03038 Київ-38,вул. Нововокзальна, 8
Свідоцтво КІ № 35 від 02.08.02
studfiles.net
Словник юридичних термінів
Словник юридичних термінів
А
Абсолютна монархія – форма правління, за якою влада (законодавча, виконавча, судова)
цілковито належить одній особі (цареві, королю, імператору).
Автократія (самодержавство) – система управління, що виявляється у необмеженій і
безконтрольній владі однієї особи.
Автономія – відносно самостійні у здійсненні державної влади або місцевого
самоврядування територіальні утворення у межах певної держави.
Авторитаризм — система влади, що характерна для антидемократичних політичних режимів. Влада концентрується в руках однієї особи або одного державного органу, при цьому занижується або виключається роль представницьких інститутів влади, ущемляються основні політичні права і свободи. Крайня форма авторитаризму – тоталітаризм.
Авторство – право визнавати особу автором творів науки, літератури і мистецтва.
Авторське право – сукупність правових норм, якими регулюються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва.
Адвокат – особа, яка надає фізичним і юридичним особам різні види юридичної допомоги, передбачені законодавством.
Адвокатура — добровільне професійне об’єднання юристів, призначення якого полягає у наданні, у випадках і у порядку, передбачених законодавством, юридичної допомоги громадянам та організаціям.
Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, яка полягає у покладенні на фізичних осіб, які вчинили адміністративне (в сфері управлінських відносин) правопорушення, санкцій особистого, майнового чи морального характеру.
Адміністративне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регламентують суспільні відносини, які виникають в процесі державного управління та у зв’язку зі здійсненням державними органами діяльності управлінського характеру.
Адміністративне затримання – захід адміністративно – правового припинення та
забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення.
Адміністративні правопорушення (адміністративний проступок) — протиправна, винна (умисна чи необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок,
власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. (ст.9.КпАПП )
Адміністративне стягнення — міра відповідальності , що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.(ст23.КпАПП )
Активне виборче право — право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Акціонерне товариство — господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за
зобов’язаннями тільки майном товариства.
Амністія — рішення компетентного органу державної влади про повне або часткове звільнення від покарання певної категорії засуджених за вчинення злочину, про скорочення призначеного їм судом строку покарання або заміну його м’якшим покаранням, припинення порушеного кримінального переслідування.
Антидемократичний державний режим — державний режим, при якому суттєво
утруднюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб чи в руках однієї особи.
Апарат органів виконавчої влади — організаційно поєднана сукупність структурних
підрозділів і посад, які призначені для здійснення консультативних чи обслуговуючих функцій щодо виконання відповідними органами закріплених за ними повноважень.
Акт юридичний – акт ( офіційний документ) волевиявлення держави, формально
обов’язковий для виконання.
Аліменти – кошти, наданні у визначених законом випадках одними особами на
утримання інших, які потребують матеріальної допомоги.
Апеляційні суди – судові інстанції, що переглядають за апеляціями учасників процесу
рішення нижчих судів, які ще не набули законної дії.
Апатрид — особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. (особа без громадянства)
Апеляція – одна з форм оскарження судових рішень у цивільних і кримінальних справах
до суду вищої інстанції, що має право переглядати справу.
Арбітраж – спосіб вирішення спорів, що розглядаються відповідальними, спеціально
уповноваженими на це органами.
bibl.com.ua
Юридичний словник онлайн юридичні терміни
А Б В Г Д Е Є Ж З І К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Ю Я Адміністративне правопорушення (проступок) — це протиправна, винна (умисна або необережна) дія…Адміністративне правопорушення вчинене з необережності
Адміністративне стягнення — це міра відповідальності і застосовується з метою…
Всі терміни на літеру А
Бартерна (товарообмінна) операція — це господарська операція, яка передбачає…
Безнадійна заборгованість — це заборгованість, що відповідає одній з таких…
Безоплатно надані товари, роботи, послуги: — це а) товари, що надаються згідно з договорами…
Всі терміни на літеру Б
Відповідач в адміністративній справs — це суб’єкт владних повноважень, якщо інше не…
Виправні роботи — це відбуваються за місцем постійної роботи особи,…
Всі терміни на літеру В
Громадські роботи — це виконання особою, яка вчинила адміністративне…
Грубе порушення правил рибальства — це рибальство із застосуванням вогнепальної зброї,…
Господарська діяльність — це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом…
Всі терміни на літеру Г
Докази в адміністративному судочинстві — це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд…
День бездіяльності — це останній день встановленого законом строку, в…
День подання позовної заяви, апеляційної скарги — це день їх надходження до відповідного суду.
Експерт — це особа, яка має необхідні знання та якій в…
Екологічний податок — це загальнодержавний обов’язковий платіж, що…
Емісійний дохід — це сума перевищення надходжень, отриманих…
Всі терміни на літеру Е
Єдиний реєстр податкових накладних — це реєстр відомостей щодо податкових накладних та…
Єдиний підхід до встановлення податків та зборів — це визначення на законодавчому рівні усіх…
Єдиний митний тариф України — це систематизований звід ставок мита, яким…
Всі терміни на літеру Є
Житлово-комунальні підприємства — це суб’єкти господарювання, які безпосередньо…
Житловий будинок — це будівля капітального типу, споруджена з…
Всі терміни на літеру Ж
Завданням адміністративного судочинства — це захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб,…
Законний представник органу, підприємства, установи, організації — це керівник чи інша особа, уповноважена законом,…
Законне рішення — це рішення, ухвалене судом відповідно до норм…
Всі терміни на літеру З
Ідентичні товари (роботи, послуги) — це товари (роботи, послуги), що мають однакові…
Інвестиції — це господарські операції, які передбачають…
Інвестиційна складова — це кошти, передбачені в тарифі на виробництво,…
Кодекс адміністративного судочинства України — це визначає юрисдикцію, повноваження…
Конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення — це примусова безоплатна передача цього предмета у…
Консолідований іпотечний борг — це зобов’язання за договорами про іпотечний…
Всі терміни на літеру К
Лізингова (орендна) операція — це господарська операція (крім операцій з…
Лісові землі — це земельні ділянки, на яких розташовані лісові…
Ліцензія — це у значенні, наведеному в Господарському кодексі…
Всі терміни на літеру Л
Маломірні судна — це самохідні судна з головними двигунами…
Магазин безмитної торгівлі (безмитний магазин) — це заклад торгівлі товарами, що знаходяться в…
Материнські компанії — це юридичні особи, які є власниками інших…
Всі терміни на літеру М
Належні докази — це докази, які містять інформацію щодо предмету…
Неправомірна вигода — це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги,…
Неповага до суду — це злісне ухилення від явки в суд свідка,…
Всі терміни на літеру Н
Офіційний запис судового засідання — це лише технічний запис, здійснений судом у…
Особи, які беруть участь у справі — це сторони, треті особи, представники сторін та…
Обґрунтоване рішення — це рішення, ухвалене судом на підставі повно і…
Всі терміни на літеру О
Принципи здійснення правосуддя — це верховенство права, законність, рівність усіх…
Позивач в адміністративній справі — це громадяни України, іноземці чи особи без…
Представник — це фізична особа, яка відповідно до частини другої…
Всі терміни на літеру П
Речовий доказ — це предмети матеріального світу, що містять…
Розумний строк — це найкоротший строк розгляду і вирішення…
Реалізація підакцизних товарів (продукції) — це будь-які операції на митній території України,…
Всі терміни на літеру Р
Сторони в адміністративному процесі — це позивач та відповідач.
Спеціаліст — це особа, яка володіє спеціальними знаннями та…
Судові дебати — це промови осіб, які беруть участь у справі. У цих…
Всі терміни на літеру С
Транспортний засіб — це розуміти всі види автомобілів, трактори та інші…
Тимчасова податкова різниця — це податкова різниця, яка виникає у звітному…
Тариф — це вартість транспортування облікової одиниці…
Всі терміни на літеру Т
Умисне адміністративне правопорушення — це визнається таким тоді, коли особа, яка його…
Ухвала — це письмове або усне рішення суду будь-якої…
Узагальнююча письмова податкова консультація — це оприлюднення позиції контролюючого органу, що…
Всі терміни на літеру У
Форвардний контракт — це цивільно-правовий договір, за яким продавець…
Ф’ючерсний контракт (ф’ючерс) — це стандартизований строковий контракт, за яким…
Фіксований сільськогосподарський податок — це податок, який справляється з одиниці земельної…
Всі терміни на літеру Ф
Хронометраж — це процес спостереження за веденням господарської…
Характерні туристичні послуги та товари — це послуги та товари, призначені для задоволення…
Холдингова компанія — це акціонерне товариство, яке володіє,…
Всі терміни на літеру Х
Цільове призначення земельної ділянки — це використання земельної ділянки за призначенням,…
Цільовою благодійна допомога — це допомога, що надається під визначені умови та…
Цивільне законодавство — це регулюює особисті немайнові та майнові…
Всі терміни на літеру Ц
Частка сільськогосподарського товаровиробництва — це питома вага доходу сільськогосподарського…
Члени сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення — це батьки, чоловік або дружина, діти, у тому числі…
Члени виконавчого органу — це посадові особи — члени колегіального…
Всі терміни на літеру Ч
Штраф — це грошове стягнення, що накладається на громадян…
Штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) — це плата у вигляді фіксованої суми та/або…
Штучні споруди — це інженерні споруди, призначені для руху…
Всі терміни на літеру Ш
Юридична особа — це організація, створена і зареєстрована у…
Всі терміни на літеру Ю
Якість житлово-комунальної послуги — це сукупність нормованих характеристик…
Якість харчового продукту — це ступінь досконалості властивостей та…
Якість вищої освіти — це сукупність якостей особи з вищою освітою, що…
Всі терміни на літеру Я
А Б В Г Д Е Є Ж З І К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Ю Я
kodeksy.com.ua
Словник основних термінів цивільне право
5. Словник основних термінів
Цивільне право як приватне право (в об’єктивному розумінні) – сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Джерела цивільного права — форми, в яких знаходять вираження норми цивільного права.
Акти цивільного законодавства – нормативно-правовий акт, який закріплює норми, що регулюють цивільні відносини.
Цивільно-правовий договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків.
Міжнародний договір – договір, укладений в письмовій формі з іноземною державою або іншим суб’єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов’язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
Звичай – це правило поведінки, яке не встановлено актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Цивільні правовідносини – особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, що виникають між автономними і рівноправними суб’єктами, які наділені суб’єктивними цивільними правами та суб’єктивними цивільними обов’язками.
Фізична особа – людина як учасник цивільних відносин.
Цивільна правоздатність – здатність мати цивільні права та обов’язки.
Цивільна дієздатність – здатність особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Юридична особа – організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Товариство – організація, створена шляхом об’єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.
Установа — організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Підприємницьке товариство – товариство, яке здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками.
Непідприємницьке товариство – товариство, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
Об’єкти цивільних прав – матеріальні та нематеріальні блага, стосовно яких між суб’єктами виникають відносини, що складають предмет цивільно-правового регулювання.
Правочин – дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Нікчемний правочин – правочин, недійсність якого встановлена законом.
Оспорюваний правочин – правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який може бути визнаний недійсним судом у разі, коли одна із сторін або інша заінтересована особа заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.
Представництво – правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Довіреність – письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Суб’єктивне цивільне право – міра дозволеної поведінки, що належить учаснику цивільних правовідносин.
Суб’єктивний цивільний обов’язок – міра належної поведінки зобов’язаного учасника цивільного правовідношення, яка може полягати в необхідності здійснення дій активного або пасивного характеру.
Самозахист – застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.
Цивільно-правова відповідальність – застосування до правопорушника у випадку здійснення ним протиправних дій або бездіяльності передбачених договором чи законом заходів державного примусу у вигляді додаткових цивільно-правового обов’язків майнового характеру (санкцій).
Строк – певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Термін – певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Позовна давність – строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Особисте немайнове право – міра можливої поведінки управомоченої особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначити свою поведінку в сфері особистого життя.
Речове право (в об’єктивному розумінні) – сукупність правових норм, що регулюють відносини між управомоченою особою та всіма іншими суб’єктами з приводу речей, та закріплюють можливість цієї особи безпосередньо впливати на річ з усуненням всіх третіх осіб.
Право власності – право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
призначена для постійного у ній проживання.
Спільна часткова власність – власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них в праві власності.
Спільна сумісна власність – власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.
Речове право на чуже майно – визначена договором з власником або законом міра можливої поведінки управомоченої особи по здійсненню обмежених за обсягом (у порівнянні з правом власності) правомочностей речового характеру (володіння, користування і розпорядження) стосовно речей, які їй не належать.
Спадкове право (в об’єктивному розумінні) – сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок переходу майна, а також майнових прав та обов’язків померлого до інших осіб.
Спадкування – перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадщина – сукупність прав та обов’язків, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини, існування яких не припиняється його смертю, що переходять до спадкоємців в порядку правонаступництва.
Заповіт – особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Спадковий договір – договір, за яким одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Право інтелектуальної власності – право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на іншій об’єкт прав інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом.
6. Поточний модульний контроль студентів
Опис предмета курсу «Цивільне право. Частина 1»
Курс | Напрям, освітньо-кваліфікаційний рівень | Характеристика навчального курсу (структура залікового кредиту) |
Кількість кредитів ECTS: 6 Модулів: 3 Змістовних модулів: 6 Загальна кількість годин: 216 Тижневих годин: 4-12 | 6.0601 «Право» 7. 060101 «Спеціаліст» | Обов’язкова: Модуль I Лекції: 68 Практичні заняття: 68 Модуль II Індивідуальна робота: 24 Модуль III Самостійна робота: 56 Види контролю: поточний модульний контроль; іспит |
Навчальна дисципліна «Цивільне право. Частина 1» складається з 6 змістовних модулів:
Змістовний модуль 1. Загальні положення цивільного права. Суб’єктний склад цивільних правовідносин.
Тема № 1. Цивільне право — галузь приватного права.
Тема № 2. Цивільно право як наука та навчальний курс.
Тема № 3. Джерела цивільного права.
Тема № 4. Загальна характеристика цивільного права зарубіжних країн.
Тема № 5. Поняття, зміст та види цивільних правовідносин.
Тема № 6. Фізична особа як суб’єкт цивільних відносин.
Тема № 7. Юридична особа як суб’єкт цивільних відносин.
Тема № 8. Участь держави Україна, Автономної Республіки Крим,
територіальних громад у цивільних відносинах.
Загальна кількість годин: 50, у тому числі лекції: 20; практичні заняття: 16; самостійна робота: 14.
Змістовний модуль 2. Об’єкти цивільних прав. Правочини. Представництво.
Тема № 9. Об’єкти цивільних прав.
Тема № 10. Правочини.
Тема № 11. Представництво.
Загальна кількість годин: 32, у тому числі лекції: 14; практичні заняття: 12; самостійна робота: 6.
Змістовний модуль 3. Здійснення і захист суб’єктивних цивільних прав, виконання обов’язків. Строки. Особисті немайнові права.
Тема № 12. Здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов’язків. Захист цивільних прав та інтересів.
Тема № 13. Цивільно-правова відповідальність.
Тема № 14. Строки та терміни. Позовна давність.
Тема № 15. Особисті немайнові права та їх захист.
Загальна кількість годин: 32, у тому числі лекції: 8; практичні заняття: 16; самостійна робота: 8.
Змістовний модуль 4. Речове право.
Тема № 16. Право власності та інші речові права.
Тема № 17. Окремі об’єкти права власності.
Тема № 18. Право спільної власності.
Тема № 19. Речові права на чуже майно.
Тема № 20. Захист права власності та інших речових прав.
Загальна кількість годин: 32, у тому числі лекції: 12; практичні заняття: 10; самостійна робота: 10.
Змістовний модуль 5. Спадкове право.
Тема № 21. Загальні положення про спадкування.
Тема № 22. Спадкування за заповітом .
Тема № 23. Спадкування за законом.
Тема № 24. Спадковий договір.
Загальна кількість годин: 24, у тому числі лекції: 8; практичні заняття: 8; самостійна робота: 8.
Змістовний модуль 6. Право інтелектуальної власності.
Тема № 25. Загальні положення про інтелектуальну власність.
Тема № 26. Авторське право та суміжні права.
Тема № 27. Патентне право.
Тема № 28. Правові засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.
Тема № 29. Інші види прав інтелектуальної власності.
Загальна кількість годин: 22, у тому числі лекції: 6; практичні заняття: 6; самостійна робота: 10.
Організація поточного модульного контролю
Оцінювання знань студентів з цивільного права здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (ПМК). Загальним об’єктом оцінювання знань студентів при ПМК є відповідні частини навчальної програми, засвоєння якої відповідно перевіряється під час ПМК.
Завданням ПМК є перевірка розуміння та засвоєння навчального матеріалу відповідного змістовного модулю, здатності осмислити зміст теми чи розділу навчальної програми, умінь застосовувати отримані знання при вирішенні професійних завдань.
Об’єктами ПМК знань студентів з цивільного права є:
Оцінювання результатів ПМК здійснюється викладачем, який веде практичні заняття, наприкінці вивчення кожного змістовного модулю.
Критеріями оцінювання ПМК є:
успішність на практичних заняттях (відвідування відповідних форм навчального процесу, рівень знань за результатами практичних занять, самостійне опрацювання тем в цілому чи окремих питань) – від 0 до 3 балів;
оцінка за виконання модульних контрольних завдань – від 0 до 4 балів.
Виконання модульних контрольних завдань проводиться у формі тестування та домашньої контрольної роботи..
Перелік тестів, питань та завдань, порядок і час їх складання, критерії оцінювання визначаються кафедрою і доводяться до відома студентів на початку навчального року.
Підсумковий бал за результатами ПМК, оформляються під час останнього практичного заняття відповідного семестру.
Загальна кількість балів за ПМК при вивченні цивільного права складає 42 бали. Кожен модуль оцінюється у 7 балів. Результати ПМК знань студентів вносяться до відомості обліку поточної успішності та є основою для визначення загальної успішності студента і враховуються при визначенні балів за підсумковий контроль знань (ПКЗ).
В разі невиконання завдань ПМК з об’єктивних причин студенти мають право за дозволом деканату скласти їх. Час і порядок складання визначається деканатом разом з кафедрою.
7. Індивідуальна робота студентів
(індивідуальні навчально-дослідні завдання)
Відповідно до «Положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців» індивідуальна робота студентів з цивільного права включає:
анотації прочитаної додаткової літератури з курсу, бібліографічний опис тощо;
узагальнення судової практики з цивільних справ;
есе за вузько-спеціальною проблематикою;
підготовка наукових статей та доповідей;
складання термінологічних словників;
створення баз нормативно-правових актів за тематикою учбового курсу.
Вибір студентом індивідуальної роботи здійснюється за погодженням з кафедрою на початку навчального року. Організацію, контроль та оцінку якості виконання індивідуальної роботи студентів здійснює керівник, який закріплюється кафедрою за студентською навчальною групою. За індивідуальну роботу студент має можливість отримати максимально 8 балів.
Індивідуальна робота представляється студентом для перевірки та оцінювання за 15 днів до початку екзаменаційної сесії.
8. Програмні запитання з навчальної дисципліни «Цивільне право України. Частина 1»
Предмет цивільного права.
Диспозитивний метод регулювання цивільних відносин та чинники, що його зумовлюють.
Принципи цивільного права.
Функції та система цивільного права.
Поняття та види джерел цивільного права.
Акти цивільного законодавства та їх дія у часі, просторі та за колом осіб.
Аналогія закону та аналогія права.
Поняття, елементи та види цивільних правовідносин.
Підстави виникнення цивільних прав та обов’язків.
Цивільна правоздатність фізичної особи.
Цивільна дієздатність фізичної особи та її зміст.
Часткова цивільна дієздатність.
Неповна цивільна дієздатність. Надання повної цивільної дієздатності фізичній особі, яка не досягла вісімнадцяти років.
Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.
Визнання фізичної особи недієздатною.
Опіка і піклування.
Визнання фізичної особи безвісно відсутньою.
Оголошення фізичної особи померлою.
Фізична особа як підприємець.
Поняття юридичної особи та її ознаки.
Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права.
Індивідуалізація юридичних осіб.
Створення юридичних осіб приватного права.
Цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи приватного права. Органи юридичної особи.
Філії та представництва юридичної особи.
Припинення юридичної особи з правонаступництвом.
Припинення юридичної особи без правонаступництва.
Господарські товариства та їх форми.
Повне товариство.
Командитне товариство.
Товариство з обмеженою відповідальністю.
Товариство з додатковою відповідальністю.
Акціонерне товариство.
Виробничий кооператив.
Загальна характеристика непідприємницьких товариств і установ.
Участь держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах.
Поняття та види об’єктів цивільних прав.
Речі та їх класифікація.
Гроші і валютні цінності як об’єкти цивільних прав.
Поняття цінних паперів як об’єктів цивільних прав. Класифікація цінних паперів.
Нематеріальні блага як об’єкти цивільних прав.
Поняття правочину та його ознаки. Класифікації правочинів.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Форма правочину. Державна реєстрація правочинів.
Тлумачення правочину. Відмова від правочину.
Поняття та види недійсних правочинів.
Правові наслідки недійсності правочину.
Поняття та види представництва.
Довіреність (поняття, види, форма, строк).
Припинення представництва за довіреністю.
Вчинення правочинів з перевищенням повноважень. Передоручення.
Поняття, засади та межі здійснення суб’єктивних цивільних прав.
Поняття та засади виконання цивільних обов’язків.
Загальні засади захисту цивільних прав та інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів юрисдикційними органами.
Самозахист цивільних прав.
Поняття, ознаки та функції цивільно-правової відповідальності.
Види цивільно-правової відповідальності.
Умови цивільно-правової відповідальності.
Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності.
Поняття строку та терміну. Види строків. Порядок їх обчислення.
Поняття позовної давності та межі її застосування.
Строки позовної давності. Зміна тривалості позовної давності.
Початок перебігу позовної давності.
Зупинення та переривання перебігу позовної давності.
Наслідки спливу позовної давності.
Особисті немайнові права (поняття, загальна характеристика, види та захист).
Загальна характеристика речового права.
Поняття права власності. Право власності в об’єктивному і суб’єктивному розумінні.
Суб’єкти і об’єкти права власності.
Зміст права власності. Здійснення права власності.
Право власності на земельну ділянку. Самочинне будівництво.
Право власності на житло.
Обов’язки власника та обмеження його прав.
Первісні та похідні підстави набуття права власності.
Загальні та спеціальні підстави набуття права власності.
Момент виникнення права власності у набувача майна за договором.
Підстави припинення права власності.
Випадки примусового вилучення майна, яке належить особі на праві власності.
Загальна характеристика та види права спільної власності.
Право спільної часткової власності.
Переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності.
Поділ майна, що є у спільній частковій власності, та виділ з нього частки.
Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Право спільної сумісної власності.
Поділ майна, що є у спільній сумісній власності, та виділ з нього частки.
Цивільно-правові засоби захисту права власності.
Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).
Право на захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння (негаторний позов).
Поняття і види спадкування. Склад спадщини.
Відкриття спадщини. Час і місце відкриття спадщини.
Спадкоємці. Право на спадкування. Усунення від права на спадкування.
Поняття заповіту та його види. Умови дійсності заповіту.
Форма заповіту. Порядок посвідчення заповіту.
Скасування і зміна заповіту. Визнання заповіту недійсним.
Права заповідача. Заповідальний відказ.
Право на обов’язкову частку у спадщині.
Заповіт з умовою. Заповіт подружжя.
Виконання заповіту. Повноваження виконавця заповіту.
Черговість спадкування за законом.
Прийняття спадщини. Строк прийняття спадщини та наслідки його пропущення.
Відмова від прийняття спадщини: поняття та правові наслідки. Відумерлість спадщини.
Спадковий договір.
Поняття права інтелектуальної власності та його співвідношення з правом власності.
Суб’єкти та об’єкти авторського права.
Особисті та майнові права авторів. Строки чинності авторських майнових прав, правові наслідки їх закінчення.
Загальна характеристика суміжних прав. Суб’єкти та об’єкти суміжних прав.
Поняття, суб’єкти та об’єкти патентного права.
Охоронні документи на об’єкти патентного права, права та обов’язки, що випливають з них.
Право інтелектуальної власності на комерційне найменування та
географічне зазначення.
Право інтелектуальної власності на торговельну марку.
9. Критерії оцінки успішності студентів
Підсумкове оцінювання рівня знань студентів з цивільного права здійснюється на основі результатів поточного модульного контролю (ПМК), індивідуальної роботи студентів та підсумкового контролю знань студентів (ПКЗ) за 100-бальною шкалою. Результати ПМК та індивідуальної роботи студентів оцінюються в діапазоні від 0 до 50 балів; питання, що виносяться на ПКЗ – від 0 до 50 балів.
ПКЗ з цивільного права здійснюється у формі іспиту з основних питань, що потребують творчої відповіді та уміння використовувати отриманні знання.
Конкретний перелік питань та завдань, що охоплюють весь зміст навчальної дисципліни, визначаються кафедрою і доводяться до відома студентів на початку навчального року. До екзаменаційного білета включаються 3 питання.
До відомості обліку підсумкової успішності заносяться сумарні результати ПМК, індивідуальної роботи студентів та ПКЗ в балах.
Розподіл балів, присвоюваних студентам
Модуль І (поточне тестування) | Модуль ІІ (індивід. робота) | Підсумковий іспит | Сума | |||||
ЗМ1 | ЗМ 2 | ЗМ 3 | ЗМ 4 | ЗМ 5 | ЗМ 6 | 8 | 50 | 100 |
7 | 77 | 7 | 7 | 7 | 7 | |||
ЗМ – змістовний модуль
Підсумкова оцінка з навчальної дисципліни виставляється в залікову книжку згідно такої шкали:
Оцінка за шкалою ECTS | ВИЗНАЧЕННЯ | Оцінка за національною шкалою | Оцінка за 100-бальною шкалою, що використовується в НЮАУ |
A | ВІДМІННО — відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок | 5 | 90-100 |
B | ДУЖЕ ДОБРЕ — вище середнього рівня з кількома помилками | 4 | 80-89 |
C | ДОБРЕ — в загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок | 75-79 | |
D | ЗАДОВІЛЬНО- непогано, але зі значною кількістю недоліків | 3 | 70-74 |
E | ДОСТАТНЬО- виконання задовольняє мінімальні критерії | 60-69 | |
FX | НЕЗАДОВІЛЬНО- потрібно попрацювати перед тим, як перескласти | 2 | 35-59 |
F | НЕЗАДОВІЛЬНО- необхідна серйозна подальша робота, обов’язковий повторний курс | 1-34 |
Список рекомендованої літератури*
Цивільне право України: Підручник: У 2-х томах /За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. Т.1. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре». 2004.
Цивільне право України: Підручник: у 2-х кн. /О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової.-2-е вид., допов. і перероб. — К.: Юрінком Інтер, 2004. Кн. 1.
Цивільне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах /За заг. ред. Я.М. Шевченко. Т.1. Загальна частина. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре». 2003.
Кодификація приватного (цивільного) права України. /За ред. проф. А. Довгерта. — К.: Український центр правничих студій. — 2000.
Научно-практический комментарий Семейного кодекса Украины /Под ред. Ю.С. Червоного. – АК.: Истина, 2003.
* Додатковий список літератури дивись в електронному курсі з навчальної дисципліни «Цивільне право України» (частина 1 та частина 2).
refdb.ru
Основні терміни дисципліни
Автокефальна церква – частина Вселенської Церкви, що веде наступність від апостольських часів, або засновується єпископатом Вселенської Церкви чи єпископатом автокефальної Церкви і є повністю незалежною від інших помісних Церков. На теперішній час існують п’ятнадцять автокефальних Церков, з яких дев’ять патріархатів, три архієпископства та три митрополичих округи
Гармонізація права – встановлення зразків, у відповідність до яких держави-учасниці повинні привести своє законодавство. При гармонізації може бути встановлений певний строк для трансформації національного законодавства. Геоправовий простір – система стійких правових реалій і уявлень, які формуються на певній території в результаті співіснування, переплетіння, взаємодії, зіткнення різних культурних і правових традицій і норм, ціннісних установок.
Далекосхідна правова сім’я – група правових систем для яких не є характерним визнання за правом соціальної цінності, а переважає ставлення до нього як до вторинного інструменту розв’язання конфліктів. Головним регулятором суспільних відносин вважається моральність.
Дхармашастри – класичне джерело індуського права, перші книги правового характеру, написані брахманами. Містять правові і релігійно-моральні норми поведінки членів різних каст відносно богів, царя, жерців, родичів, сусідів, тварин та ін.
Євразійська правова сім’я – сукупність правових систем для яких характерними є ідеологізація законодавства, зближення права і справедливості, нероздільність права і держави, пріоритет обов’язків перед правами, відсутність приватноправової традиції.
Загальне право– сукупність єдиних для всієї держави норм англійського права, створених прецедентами королівських судів починаючи з ХII ст. Регулює питання кримінального і договірного права, цивільної відповідальності.
Звичаєве право— система усталених, як правило, письмово не фіксованих і частково санкціонованих Верховною владою правил у певному суспільстві.
Індуське право– право громад, члени яких сповідують індуїзм; поєднує філософські, релігійні і соціальні погляди.
Іудейське право– система звичаєвих релігійних і юридичних норм та релігійно-етичних принципів, що регулюють суспільні відносини усередині єврейської громади, яка сповідує іудаїзм.
Канонічне право— (від грец. κανών — правило, норма) — сукупність норм церковного права, які встановлені церковними соборами та постановами пап і визначають організацію церкви, її внутрішній розпорядок, відправлення культу, а також норми моралі, родинних відносин і, певною мірою, норми цивільного, кримінального та судового права (за умови, якщо вони санкціоновані й забезпечуються державою). В Європі часів середньовіччя норми К. п. були загальнообов’язковими. Втрачають таке значення в Новий час. Виданий 1917 року папою Бенедиктом XV «Кодекс канонічного права» регулює лише внутрішньо-церковні відносини.
Коран (ар. « «читання») – священна книга ісламу, яка містить одкровення Аллаха звернені до людства через Пророка, і є першим і головним джерелом мусульманського права, в якому містяться основні принципи його формування та функціонування.
Мусульманське право
Національна правова система— конкретно історичний, реально існуючий комплекс взаємопов’язаних правових явищ і юридичних засобів певного суспільства.
Невіддиференційовані правові системи – різновид правових систем, у яких існує нерозривний зв’язок права із іншими регуляторами і цінностями (релігією, моральністю, ідеологією та ін.).
Нормативно-правовий акт– це офіційний письмовий документ, що встановлює, змінює або скасовує норми права, виданий компетентним органом або прийнятий усіма громадянами держави у формі референдуму.
Об’єкт порівняльного правознавства – вся реально існуюча в різних країнах правова дійсність.
Омбудсмен – спеціально обрана або призначена особа, яка слідкує за дотриманням прав людини адміністративними органами, приватними особами і об’єднаннями.
Порівняльне правознавство– структурована, концептуально-визначена система правових знань та уявлень щодо основних правових систем сучасності й теорії застосування порівняльно-правового методу як у науково-пізнавальному, так і в прикладному аспектах.
Порівняльно-правовий метод – це сукупність прийомів виявлення загальних та специфічних закономірностей виникнення, розвитку, функціонування правових систем (їх елементів) шляхом їх порівняння, під яким мається на увазі пізнавальна операція, що дає змогу на підставі фіксованої ознаки встановити подібність або відмінність об’єктів шляхом парного співставлення.
Право справедливості– сукупність норм англійського права, які створювалися судом Лорда-канцлера для доповнення системи загального права. Включає розгляд питань про нерухомість, довірчу власність, торгівельні товариства, тлумачення заповітів та ін.
Правова акультурація – засвоєння і використання правових цінностей, норм, інститутів, процедур, рішень, форм і видів юридичної діяльності інших правових культур, правових систем і сімей.
Правова доктрина– теоретичні положення, наукові теорії юридичного характеру, у яких формулюються найважливіші принципи, юридичні категорії, поняття, погляди юристів-вчених.
Правова система— це система всіх специфічних юридичних явищ, характерних для певної держави чи групи держав.
Правова сім’я– сукупність національних правових систем, які мають спільні риси, що проявляються в єдності закономірностей розвитку та функціонування права, домінуванні певних джерел права та правових ідей, схожості правових категорій і понять.
Правовий стиль – комплексний критерій класифікації правових систем, до якого зокрема входять: 1) історичний розвиток правової системи; 2) методологія права та особливості юридичного мислення; 3) правова ідеологія; 4) специфічні правові джерела; 5) інфраструктура права; 6) структура процесуального права.
Предмет порівняльного правознавства – певний бік об’єкту порівняльного правознавства, що потрапляє до поля зору компаративістів, а саме: правова карта світу; загальні принципи і закономірності виникнення, становлення і розвитку різних правових систем; деякі інші елементи правової реальності.
Релігійна правова сім’я– низка невіддиференційованих персональних правових систем, які базуються на релігії, тобто визнають право породженням божественної волі.
Рецепція права– глобальна правова акультурація, яка виражається у запозиченні компонентів чужої правової спадщини, через що відбуваються принципові зміни у власній правовій культурі.
Романо-германська правова сімя— це сукупність правових систем, в основі яких лежить рецепція римського права, які об’єднані спільністю структури, джерел права і подібністю понятійно-юридичного апарату.
Судовий прецедент– рішення суду у конкретній справі, яке є обов’язковим для інших судів при розгляді аналогічних справ.
Суна(ар. « «звичай») – друге за значністю джерело мусульманського права, яке містить висловлювання, рішення та опис вчинків Пророка, а також схвалені ним висловлювання і рішення його сподвижників. До складу суни входять хадіси – окремі відомості про настанови Пророка і його послідовників.
Талмуд– збірка догматичних релігійних, правових і етичних текстів іудаїзму. Складається з двох частин: Мішни (збірник правил поведінки, складений протягом перших двох століть від Р.Х.) і Гемари (інтерпретації норм Мішни, складені протягом III-V ст.).
Танах (Єврейська Біблія) – Священне Писання іудеїв і головне джерело іудейського права, звід книг Старого Заповіту, до складу якого входять Тора (П’ятикнижжя Мойсея), Небіїм (книги пророків) і Кетубім (інші священні книги).
Традиційна (звичаєва) правова сім’я– сукупність традиційних правових систем груп і спільнот, що проживають на Африканському континенті. Характеризується партикуляризмом; нерозривним зв’язком правових норм (джерелом яких виступає звичай) із моральністю; широким використанням процедури примирення.
Уніфікація права – встановлення єдиних правил поведінки, що безпосередньо регулюють суспільні відносини у декількох державах. Імплементація норм уніфікуючих актів до національного законодавства, як правило, не потрібна.
Чотири корені ісламського права – вчення про основні джерела мусульманського права: Коран, суну, іджму і кіяс.
Шаріат– це складне багатогранне явище, яке містить питання теології, зведення правил поведінки, опис способів поклоніння Аллаху, а також питання моральності і права. Складається з фікху (ісламського права), калама (ісламської теології) і тасаввуфу (ісламської етики).
studfiles.net
Основи держави і права України
Абсолютна монархія — монархія, в якій влада монарха ніким і нічим не обмежена й зумовлена його належністю до правлячої династії.
Адвокатура — добровільне професійне об’єднання юристів, покликане, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу.
Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що полягає у накладенні на фізичних осіб, які вчинили адміністративне (у сфері управлінських відносин) правопорушення, санкцій особистого, майнового чи морального характеру.
Адміністративне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регламентують суспільні відносини, які виникають у процесі державного управління та у зв’язку зі здійсненням державними органами діяльності управлінського характеру.
Адміністративне правопорушення (проступок) — протиправна, винна дія або бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративне судочинство — діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства.
Акт проголошення незалежності України — політико-правовий документ Верховної Ради України, яким було визначено новий політико-правовий статус України, схвалений 24 серпня 1991 р.
Активне виборче право — право громадян обирати склад виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Антидемократичний державний режим — державний режим, згідно з яким суттєво ускладнюються можливості реалізації прав і свобод громадян, а реальна влада зосереджується в руках однієї особи чи групи осіб, не контрольованої народом.
Вибори — процес, унаслідок якого певна спільність людей голосуванням формує склад державного органу або місцевого самоврядування.
Виборчі цензи — сукупність умов, відповідність яким становить підставу для допуску громадян до участі у виборах.
Внутрішні функції держави — державні функції, що здійснюються у межах держави і виявляють її внутрішню політику.
Галузь права — певна сукупність правових норм, що мають окреслений предмет і метод правового регулювання.
Гаранти прав і обов’язків — засоби й умови, які реально забезпечують повне і неухильне здійснення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктів.
Гіпотеза — частина норми права, в якій встановлені умови, за котрих діє правило, сформульоване в її диспозиції.
Громадянин — особа, котра перебуває у постійних юридичних зв’язках із конкретною державою, стверджується відповідним громадянством.
Громадянство — не обмежений у просторі та часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, що зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав і обов’язків.
Деліктоздатність — закріплена у законі здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.
Демократичний державний режим — стан у державі, при якому реально забезпечується реалізація широкого кола прав і свобод громадян, котрі мають реальні можливості впливати на формування та діяльність державних органів.
Держава — особлива політико-територіальна організація, яка володіє суверенітетом, спеціальним апаратом управління та примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкової сили для всього населення країни.
Державна мова — мова, обов’язкова для використання у законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві тощо.
Державний апарат — система органів держави, які виконують управлінські функції.
Державний режим — сукупність форм і методів здійснення державної влади.
Державний орган — особа або група осіб, організованих у встановленому законом порядку, які виступають від імені держави, у зв’язку з чим наділені державно-владними повноваженнями.
Державні органи — організації, наділені державно-владними повноваженнями і покликані здійснювати від імені держави управлінські функції у суспільстві.
Державні підприємства — організації, що здійснюють функції держави у виробничій сфері, безпосередньо забезпечують виробництво матеріальних благ.
Державні символи — встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки держави, в яких уособлюється її суверенітет, а в окремих випадках символізується певний історичний або ідеологічний зміст.
Державні установи — організації, що здійснюють функції держави, пов’язані зі створенням нематеріальних благ.
Деспотична монархія (деспотія) — монархія, де влада монарха обожнюється, а він сам визнається божеством.
Джерело (форма) права — засіб його зовнішнього вияву, за допомогою якого право набуває формальної визначеності та загальнообов’язковості.
Диспозиція — частина норми права, в якій визначається певне правило поведінки, тобто те, що суб’єкт повинен (або може) вчинити чи утримуватися від певних дій.
Дисциплінарна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що настає за порушення дисципліни у сфері трудових відносин і полягає в застосуванні до винних заходів дисциплінарного характеру: догани, звільнення з посади тощо.
Дієздатність — передбачена нормами права здатність суб’єкта своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Дуалістична монархія — монархія, в якій законодавча влада переходить до представницького виборного органу (парламенту), а монарх зберігає виконавчу владу і на власний розсуд формує уряд, відповідальний перед ним.
Екологічне право — сукупність правових норм, спрямованих на виконання заходів зі збереження та оздоровлення навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.
Закон — акт законодавчого органу влади (парламенту), що має вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.
Законність — правовий режим точного і неухильного здійснення законів та інших нормативних актів у всіх сферах державного і суспільного життя.
Звичаї — соціальні норми, які склалися історично внаслідок багаторазового повторення у певних ситуаціях, а тому виконуються автоматично.
Земельне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини з метою охорони і раціонального використання земель.
Злочин — суспільно небезпечне, протиправне, винне і карне діяння, що завдає чи може завдати суттєвої шкоди певним суспільним відносинам, які охороняє кримінальний закон.
Зовнішні функції держави — державні функції, які здійснюються у процесі взаємодії держави з іншими державами та міжнародними організаціями і в яких виявляється її зовнішня політика.
Імпічмент — усунення президента з поста на основі прийнятого парламентом за спеціальною процедурою рішення про його звинувачення у державній зраді або скоєнні іншого злочину.
Інкорпорація — вид систематизації нормативних актів в одному збірнику на основі певного критерію (за алфавітом, хронологією, предметом правового регулювання тощо) без зміни їх внутрішнього змісту.
Інститут права — частина норм певної галузі чи підгалузі права, що регулює конкретну групу або сторону однорідних відносин.
Кодифікація — вид систематизації законодавства, що здійснюється через об’єднання й перероблення нормативного матеріалу, зі змінами його внутрішнього змісту, в єдиний внутрішньо узгоджений акт, яким, наприклад, є відповідний кодекс.
Конституційні принципи правового статусу особи — основні ідеї, відображені у Конституції і покладені в основу змісту й умов реалізації прав та обов’язків людини в державі.
Конституція — основний закон держави, де регламентуються найважливіші, з погляду держави, відносини у сфері державного устрою, організації та функціонування органів держави, правового статусу особи.
Конфедерація — союз держав, об’єднаних для досягнення конкретних цілей однією або декількома інституціями (наприклад, воєнними) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.
Корпоративні норми — правила поведінки, встановлені певними об’єднаннями людей (політичними партіями/громадськими організаціями) й обов’язкові для їхніх членів.
Корпорація — об’єднання підприємств, створене на підставі спільних виробничих, наукових і комерційних інтересів.
Корупція — одна з форм зловживання владою, пов’язана з підкупом посадових осіб.
Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, що настає за скоєння злочину і полягає у застосуванні судом до винної особи виду і міри покарання, передбаченого Кримінальним кодексом.
Кримінальне законодавство — галузь права, яка визначає перелік суспільно небезпечних діянь, що є злочинами, і яке покарання треба застосовувати до осіб, винних у їх скоєнні.
Людина — біологічна істота, наділена членороздільною мовою, здатністю мислити, створювати і використовувати знаряддя праці.
Метод правового регулювання — засіб, за допомогою якого право впливає на суспільні відносини (заборона, винагорода, призначення відповідальності певного виду тощо).
Механізм держави — система державних організацій, що забезпечують реалізацію функцій держави.
Міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, громадський порядок, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Місцеве самоврядування — право певної територіальної громади — мешканців села чи добровільного об’єднання — в одну сільську громаду жителів кількох сіл, селища або міста — самостійно розв’язувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Монархія — форма державного правління, згідно з якою вищу державну владу зосереджує (повністю або частково) одна особа — монарх — і передає у спадщину представникам панівної династії.
Напівпрезидентська (змішана) республіка — форма республіканського правління, коли президента обирає народ, але парламенту надаються певні повноваження з контролю за його діяльністю при формуванні уряду і здійсненні виконавчої влади.
Народний суверенітет — повновладдя народу, здійснення ним невід’ємної та неподільної влади самостійно і незалежно від будь-яких інших соціальних сил.
Національна безпека — стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави та суспільства від існуючих і можливих загроз у всіх сферах суспільних відносин.
Національний суверенітет — повновладдя нації у розв’язанні всіх питань національного життя аж до реальної можливості створення самостійної національної держави.
Необмежені монархи — монархії, в яких влада монарха ніким і нічим не обмежується, тобто в країні немає ані органів, ані законів, що могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.
Нормативний договір — правило поведінки, встановлене за взаємною домовленістю кількох суб’єктів, що визначається і забезпечується державою.
Нормативно-правовий акт — офіційний письмовий документ, виданий у певному порядку компетентним державним органом, де встановлюються, змінюються або скасовуються загальнообов’язкові правила поведінки (норми права), що забезпечуються державними примусовими заходами.
Норми моралі — соціальні норми, які регулюють поведінку людей унаслідок її оцінки з погляду категорій добра і зла.
Норми права — формально визначені, сформульовані або санкціоновані державою загальнообов’язкові правила поведінки загального характеру, реалізація яких забезпечується державними примусовими заходами.
Нотаріат — система органів і посадових осіб, на яких покладено обов’язок посвідчувати беззаперечні права і факти, що мають юридичне значення, а також інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності*
Об’єкт правопорушення — суспільні відносини, які охороняються правом і на які це правопорушення посягає.
Об’єкти правовідносин — соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини.
Об’єктивна сторона правопорушення — зовнішній вияв протиправного діяння.
Обмежені монархії — монархії, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних державних органів.
Обов’язок (юридичний) — передбачені у праві міра і вид необхідної поведінки суб’єкта.
Опіка — засіб охорони, захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, що не досягли віку 14 років і залишилися без батьківського піклування, а також повнолітніх осіб, котрих суд визнав недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.
Особа — людина як суб’єкт, що має індивідуальні й інші ознаки та усвідомлює себе членом спільності подібних собі суб’єктів.
Парламентська (конституційна) монархія — монархія, згідно з якою влада монарха в усіх сферах здійснення державної влади суттєво обмежена, залишаючи йому лише формальний статус глави держави і тільки представницькі повноваження.
Пасивне виборче право — право громадян бути обраними до складу виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Перспективна (позитивна) юридична відповідальність — сумлінне виконання суб’єктом усіх правових приписів.
Підгалузь права — частина галузі права, яка складається з норм, що регулюють суспільні відносини певного виду.
Підзаконний акт — акт компетентного державного органу, який видається на підставі та на виконання законів.
Підприємницька діяльність — самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність, спрямована на виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг і зайняття торгівлею з метою отримання прибутку.
Піклування — засіб охорони й захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 років, а також громадян, яких суд визнав обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними речовинами, та осіб, котрі за станом здоров’я не можуть самостійно захищати свої права і виконувати обов’язки.
Податки — обов’язкові платежі, що сплачують юридичні і фізичні особи до бюджету в розмірах та в терміни, передбачені законом.
Право — система загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, що забезпечуються всіма доступними їй примусовими заходами.
Правова держава — держава, де панує право.
Правова презумпція — закріплене в законодавстві припущення про наявність або відсутність певних юридичних фактів.
Правовий звичай — звичай, схвалений державою, виконання вимог якого забезпечується державним примусом.
Правовий статус особи — сукупність закріплених у законодавстві прав, свобод, обов’язків громадян та гарантій їх здійснення.
Правовий (судовий або адміністративний) прецедент -— рішення з конкретної судової чи адміністративної справи, яке стає обов’язковим зразком при вирішенні у майбутньому аналогічних справ.
Правові відносини — суспільні відносини, врегульовані правом.
Правоздатність — передбачена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки.
Правоохоронні органи — органи, наділені державою компетенцією стосовно охорони суспільних відносин, урегульованих правом.
Правопорушення — поведінка суб’єкта, що порушує правові приписи.
Правопорядок — відповідність суспільних відносин приписам норм права.
Правосуб’єктність — здатність бути суб’єктом права (учасником правовідносин).
Предмет правового регулювання — певні суспільні відносини, що врегульовуються відповідною сукупністю правових норм (наприклад, відносини, пов’язані з власністю, стосунками у сім’ї тощо).
Президентська республіка — республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках — і глави уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом (а саме — громадянами держави) і формує уряд, що не несе відповідальності перед парламентом.
Проступки — правопорушення, які порушують приписи норм права, але не досягають рівня суспільної небезпеки, притаманної злочинам.
Релігійні норми — правила поведінки, що містяться у тих чи інших релігійних вченнях.
Республіка — форма державного правління, коли вищі державні органи обираються населенням або формуються загальнонаціональним представницьким органом влади.
Ретроспективна (негативна) юридична відповідальність — закріплений у законі обов’язок правопорушника притерпіти від держави певні санкції за вчинене (скоєне) правопорушення.
Референдум — голосування громадян усієї держави (загальнодержавний референдум) або певної частини (місцевий референдум) із метою розв’язання найважливіших питань державного і суспільного життя.
Санкція — частина правової норми, де містяться вказівки на ті негативні наслідки, що настають для суб’єкта у випадку невиконання ним правил, визначених у диспозиції, або умов, встановлених у гіпотезі норми права.
Система права — внутрішня організація права, що полягає в єдності та погодженості правових приписів певної держави.
Систематизація законодавства — упорядкування чинного нормативно-правового матеріалу, об’єднання його в єдину внутрішньо узгоджену систему.
Сімейне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють особисті та пов’язані з ними майнові відносини громадян, які виникають із шлюбу і належності до сім’ї.
Соціальні норми — правила поведінки, що регулюють поведінку людей у суспільстві.
Суб’єкт правопорушення — суб’єкт, котрий вчинив правопорушення.
Суб’єкти правовідносин (суб’єкти права) — учасники (сторони) правовідносин, пов’язані взаємними суб’єктивними правами та юридичними обов’язками.
Суб’єктивна сторона правопорушення — внутрішнє психологічне ставлення суб’єкта до вчиненого протиправного діяння та його наслідків.
Суб’єктивне право (право громадянина) — передбачена певною нормою права можливість суб’єкта поводитися певним чином.
Суспільний порядок — порядок у суспільстві, що відповідає вимогам усього комплексу соціальних норм.
Суспільство — форма життєдіяльності людей, яка склалась історично і відокремилася від навколишньої природи.
Трудове законодавство — система правових актів, які регламентують сукупність суспільних відносин найманої праці за трудовим договором.
Трудовий договір — угода між працівником і власником (працедавцем), за якою перший зобов’язується виконувати роботу за певним фахом, кваліфікацією або посадою, а другий — виплачувати працівникові заробітну платню і гарантувати безпечні умови праці.
Унітарна держава — єдина централізована держава, що не має у своєму складі державних утворень, а територія її поділяється на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, провінції тощо).
Фактичний зміст правовідносин — реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію своїх прав і обов’язків.
Федерація — держава, до складу якої входять декілька державних утворень (суб’єктів), які мають обмежену юридично визначену політичну самостійність.
Фінансове законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють відносини у галузі фінансової діяльності.
Форма держави — комплексне поняття, яке характеризує її з погляду форми правління, форми державного устрою та державного режиму.
Форма державного правління — порядок організації вищих державних органів, їх структури, компетенції та взаємодії.
Форма державного устрою — територіальний поділ держави, взаємовідносини її складових частин між собою і державою загалом і відповідною організацією державних органів.
Функції держави — основні напрями діяльності, в яких виявляється сутність і соціальне призначення держави.
Функції права — основні напрями його впливу на суспільні відносини.
Цивільне законодавство — сукупність нормативно-правових актів, що регулюють майнові відносини, пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням матеріальними благами, а також певні особисті стосунки, пов’язані з майновими (наприклад, авторське право), та винятково особисті немайнові відносини, об’єктами яких можуть бути, наприклад, ім’я, честь, гідність.
Цивільно-правова відповідальність вид юридичної відповідальності фізичної чи юридичної особи при недотриманні нею договірних зобов’язань або завданні майнової шкоди чи порушенні особистих немайнових прав (посягання на честь, гідність особи). Полягає у покладанні на винних обов’язку відшкодувати завдані потерпілим збитки.
Шлюб — юридично оформлений добровільний, вільний і рівноправний союз чоловіка і жінки, який породжує їх взаємні права й обов’язки, спрямовані на створення сім’ї, народження і виховання дітей.
Юридичний зміст правовідносин — зафіксовані у правових нормах права й обов’язки їх учасників.
Юридичні (спеціальні) гарантії — правові засоби (юридичні норми й інститути), покликані забезпечувати реальність прав та обов’язків особи.
Юридичні факти — конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують настання юридичних наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення правових відносин.
Явка з повинною — добровільне звернення громадянина до органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або суду із заявою про скоєння ним злочину.
ВступГлосарій
1. ПОНЯТТЯ ПОДАТКІВ ТА ОБОВ’ЯЗКОВИХ ПЛАТЕЖІВ. СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ
2. ПОДАТКОВЕ ПРАВО ТА ПОДАТКОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ
3. АДМІНІСТРУВАННЯ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ
4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕПРЯМИХ ПОДАТКІВ
4.1. Податок на додану вартість
4.2. Порядок справляння акцизного податку
5. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ПІДПРИЄМСТВ
6. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКІВ З НАСЕЛЕННЯ
westudents.com.ua