Форма політичного режиму росія – , , , » » —

Конституція РФ про форми правління, форми державного устрою і державно-політичний режим, Форма правління, Форма державного устрою, Державно-політичний режим — Теорія держави і права

Конституція РФ про форми правління, форми державного устрою і державно-політичний режим

Форма правління

Дане поняття характеризує організацію верховної державної влади, порядок утворення і взаємодії рє органів з громадянами. У ст. 1 Конституції РФ закріплено, що Росія має республіканську форму правління. Це означає, що вища державна влада належить виборним органам, що обираються на певний термін і несе відповідальність перед виборцями. Сучасна республіканська форма правління грунтується на принципах народовладдя (ст. 3), визнання, дотримання та захисту прав і свобод людини і громадянина (ст. 2), поділу влади (ст. 10).

Республіки поділяються па парламентські і президентські. Різняться вони головним чином тим, який орган — парламент або президент формує уряд, і, відповідно, тим, перед парламентом або перед президентом звітує уряд. Аналіз конституційних положень дає можливість характеризувати Росію як президентську республіку, де Уряд формується Президентом н відповідально перед ним. У відповідності з положеннями гол. 4 Конституції РФ

Рис. 12. Конституційні основи російської державності

Президент РФ наділений і іншими вельми широкими повноваженнями. Теоретично це пояснюється історичними традиціями, менталітетом населення, необхідністю стабілізації суспільних відносин, формуванням загальнонаціональної ідеї.

Разом з тим і Федеральне Збори — російський парламент — має ряд повноважень у даній сфері. Зокрема, Державна Дума дає згоду Президенту РФ на призначення голови Уряду РФ, вирішує питання про довіру Уряду РФ, заслуховує щорічні звіти Уряду РФ про результати його діяльності, у тому числі з питань, поставлених Державною Думою, висуває обвинувачення проти Президента РФ для усунення його від посади (ст. 103 Конституції РФ). У зв’язку з цим представляється доцільним продовжувати обговорення проблеми про можливість використання в якості форми правління в сучасній Росії президентсько-парламентської республіки, в якій сильне, справді самостійне формують уряд і президент, і парламент за участю великих політичних партій, а контролюють уряд, президент і парламент.

Президентсько-парламентська форма правління підвищить управлінські можливості державної влади, посилить роль колегіальних органів — парламенту, судів і особливо Уряду РФ, але збереже суттєві, розумні позиції президента.

Форма державного устрою

Росія відповідно до ст. 1 Конституції РФ — федеративна держава, особливостями якого є величезна територія, багатонаціональне населення, безліч суб’єктів Федерації, істотні відмінності соціально-економічного розвитку регіонів, політична і правова асиметрія.

До складу Росії входять 83 суб’єкта Федерації з різних конституційно-правовим статусом: 21 республіка, 9 країв, 46 областей, 2 міста федерального значення (Москва і Санкт-Петербург), одна автономна область (Єврейська) і 4 автономних округи. Серед них тільки республіки визначені як держави (ч. 1 ст. 5 Конституції РФ). Вони володіють поруч прав, відсутніх у інших суб’єктів (наприклад, встановлення власних державних мов). Разом з тим у взаєминах з федеральними органами державної влади всі суб’єкти РФ рівноправні.

Головною тут є проблема знаходження і підтримки оптимального співвідношення між діяльністю федеральної влади щодо забезпечення територіальної цілісності, єдності держави і прагненням регіонів до більшої самостійності. Різні перекоси вельми небезпечні. Безмірне посилення федеральної влади — шлях до сверхцентрализму та унітаризму. Наслідком надмірної самостійності регіонів можуть стати сепаратизм, ослаблення і руйнування державності. Звідси випливає завдання науки і практики — знайти таку форму державного устрою сучасної Росії, яка забезпечила б ефективну керованість, гармонійний розвиток і зміцнення федеративної держави в цілому і всіх суб’єктів РФ.

Росія є конституційною федерацією, в основі якої лежить Конституція РФ. Федеративний договір 1992 р. 1, ряд двосторонніх договорів, угод між органами державної влади Російської Федерації і суб’єктів РФ не змінюють конституційної природи федерації. Частина 2 розділу другого Конституції РФ встановила пріоритет Конституції по відношенню до норм договорів.

Суб’єкти РФ володіють державною самостійністю, межі якої встановлені Конституцією РФ. Вони мають власну територію, яка є частиною території РФ. Вони приймають конституції (республіки), статути (інші суб’єкти РФ), закони та інші нормативні правові акти, засновують власні органи державної влади, включаючи вищі органи законодавчої (представителъной) і виконавчої влади. Суб’єкти РФ мають у власності майно, необхідне для здійснення власних повноважень. Вони вправі здійснювати міжнародні та зовнішньоекономічні зв’язки з суб’єктами іноземних федерацій, адміністративно-територіальними утвореннями іноземних держав, мають право брати участь у діяльності міжнародних організацій в рамках органів, створених спеціально для цієї мети.

Державна самостійність суб’єктів РФ не означає, що вони володіють суверенітетом. Вони не утворюють федерацію, а перебувають у її складі, не володіючи правом на сецесію (односторонній вихід зі складу федерації). Відсутність у суб’єктів РФ державного суверенітету підтвердив Конституційний Суд РФ в постанові від 7 червня 2000 р. Суд вказав, що Конституція РФ не допускає будь-якого іншого носія суверенітету і джерела влади, крім багатонаціонального народу Росії, і, отже, не передбачає існування в Росії будь-якого іншого державного суверенітету, крім суверенітету Російської Федерації.

Державно-політичний режим

Це система способів, методів, ідеологічних засобів здійснення політичної влади в цілому та державної особливо. Конституція РФ встановлює в нашій країні режим демократії (ст. 1), що характеризується належністю державної влади народу, виборністю представницьких органів державної влади (ст. 3), закріпленням за громадянами політичних та інших прав, свобод та їх гарантій (гол. 2), забезпечення ідеологічного і політичного різноманіття, багатопартійності (ст. 13), наявністю конституційно-правових гарантій реалізації проголошеного демократичного режиму.

Демократичний режим передбачає створення відповідних умов для прояву економічної, політичної і правової активності громадян та їх об’єднань, для свободи творчості і гласності, залучення громадян до обговорення та вирішення різноманітних питань державного і муніципального будівництва, забезпечення інформаційної відкритості публічної життя і таємниці приватного життя, прозорості та відповідальності за витрачання бюджетних коштів, діяльності чиновно-бюрократичного апарату.

studme.com.ua

Форма правления и политический режим в Российской Федерации.

Являясь суверенным государством, Российская Федерация самостоятельно устанавливает форму правления, определяющую организацию органов государственной власти и порядок их деятельности.

В Конституции РФ (ст. 1) установлена республиканская форма правления. Ее главным признаком является выборность и сменяемость главы государства. Эта республиканская форма правления отличается от монархии, которой присуще наследование статуса главы государства.

Если рассматривать форму правления с чисто формальных позиций, то можно сказать, что она не оказывает определяющего влияния на характер государственного строя. Ведь известно, что монархическая Великобритания давно уже является демократическим, конституционным государством, в то время как республиканский Советский Союз таким государством не был никогда. И наоборот, монархическая Россия не была ни демократическим, ни конституционным государством, тогда как республиканская Франция таким государством является давно.

И тем не менее республиканская форма правления в большей мере, чем монархическая, соответствует характеру демократического, конституционного государства. Дело в том, что для монархии ее конституционный вариант — такое же искажение ее сути, как для республики — вариант тоталитарный. Поэтому конституционная монархия гораздо ближе по своему существу к демократической республике, чем тоталитарная республика. И наоборот, тоталитарное государство с республиканской формой правления мало чем отличается по своей сути от государства, признанного абсолютной монархией.

Устанавливая республиканскую форму правления в Российской Федерации, Конституция закрепляет следующие ее признаки: отказ от какого-либо независимого и длительного обладания государственной властью, основанного на индивидуальном праве; ориентация государственного строя Российской Федерации на разум и опыт, а не на достижение идеальных целей, приводящих обычно к тоталитаризму правого или левого толка; создание государственных органов на основе согласования интересов управления государством с нерушимостью гражданских свобод; формирование государственных органов путем свободных выборов и на ограниченный срок.

Республиканской форме правления имманентно присуща демократия, а демократии — республиканская форма правления. Демократия как равная для всех свобода дополняет республиканскую форму правления. Республика служит этой равной свободе, способствует ее подъему и развитию, включая равномерно распределяемые социальные блага, равные выборы, равный доступ к государственным должностям, к образованию, собственности, к участию в формировании политической воли, а также правовой организации сил, претендующих на правительственную власть.

Различают два основных вида республики — президентскую и парламентскую.

Главная политическая особенность президентской республики заключается в соединении в руках президента полномочий главы государства и главы правительства. Другими специфическими чертами президентской республики являются внепарламентский метод избрания президента (посредством прямых или косвенных выборов) и внепарламентский способ формирования правительства.

В основу системы высших органов государственной власти парламентской республики положен принцип верховенства парламента, перед которым правительство несет коллективную ответственность за свою политическую деятельность. В парламентской республике, в отличие от президентской, правительство остается у власти до тех пор, пока оно пользуется поддержкой парламентского большинства.

В некоторых современных странах существуют формы правления, сочетающие черты парламентской и президентской республик. К числу этих стран относится и Российская Федерация.

Сочетание признаков президентской и парламентской республик в Российской Федерации выражается в наличии сильной президентской власти при сохранении некоторых типичных признаков парламентской формы (наличие председателя Правительства, возможность, хотя и ограниченная, отстранения от власти Правительства парламентом и роспуска парламента Президентом).

С момента своего становления в качестве конституционного государства Российская Федерация постоянно двигалась в сторону усиления в ней черт президентской республики. Однако, став в конечном счете по своему характеру президентской республикой, она по-прежнему сохраняет некоторые внешние признаки парламентского государства.

В настоящее время Российская Федерация имеет президентско-парламентскую, или, как иногда ее называют в юридической литературе полупрезидентскую» республиканскую форму правления: во-первых, Президент избирается всеобщим голосованием (в этом ее отличие от парламентской формы), во-вторых, он располагает собственными прерогативами, позволяющими ему действовать независимо от Правительства, в-третьих, наряду с Президентом действуют Председатель Правительства и министры, образующие Правительство, в определенной мере ответственное перед парламентом (в этом ее отличие от президентской формы). Именно названные признаки и характеризуют Российскую Федерацию как «полупрезидентскую» республику.

studfiles.net

І. Передумови формування сучасного політичного режиму Росії. Політичний режим Росії 2012 р.

Похожие главы из других работ:

Взаємовідносини законодавчої та виконавчої гілок державної влади України

1.3 Співвідношення законодавчої та виконавчої гілок державної влади в аспекті політичного режиму

Форми і методи взаємовідносин органів державної влади, і перш за все — законодавчих та виконавчих органів, органічно повязані з типом політичного режиму, як відповідної сукупності прийомів і способів здійснення владної діяльності…

Внесок К. Маркса у розвиток політичної думки

3. Значення марксизму для Росії

Карла Маркса залишив слід у розвитку Росії. Поява його ідей у нашій країні виявилося дуже своєчасним. Я дуже хочу сказати що на той час конфліктів, соціальних протиріч, утворилася свого роду ніша, якою і зайняв марксизм. Це був особливий марксизм…

Насилля як засіб влади

2. Традиційні форми сучасного політичного насилля

Однією з форм сучасного політичного насилля є тероризм. Тероризм — політичне насилля, яке полягає у діяльності, спрямованої на здійснення політичних цілей шляхом примусу державних органів, міжнародних та національних організацій…

Партійна система України. Політичний маркетинг

3.1 Особливості політичного маркетингу та політичного ринку в сучасній Україні

Поняття «політичний маркетинг» є достатньо актуальним в українському суспільстві, бо його часто використовують стосовно різних аспектів політики, політичних «паблік рілейшнз», особливо — коли мова йде про організацію ви-борчих кампаній…

Політична реклама

1.2 Основні складові політичного маркетингу і політичного менеджменту

Теоретичні дослідження в області, яка в подальшому отримала назву «маркетинг» проводились задовго до появи самого напряму. Але як самостійне економічне поняття «маркетинг» зявилося на початку ХХ століття…

Політична система Аргентини

1.2. Теоретичні аспекти дослідження політичного режиму Аргентини

Функціональний і динамічний аспекти політичної системи розкриваються в політичному режимі. Політичний режим (у загальному плані) — це сукупність методів і законів здійснення політичної влади…

Політична система Аргентини

3.1. Аналіз основних складових політичного режиму Аргентини

Аргентина є демократичною державою, яка швидко подолала трансформаційний перехід до демократії, в ній активно розвивається громадянське суспільство, в Аргентині існує багатопартійна система…

Політична система Грузії від розпаду СРСР до наших днів

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення політичної системи і політичного режиму Грузії

Політична система Грузії від розпаду СРСР до наших днів

1.3 Підходи до вивчення політичного режиму держави

Функціональний і динамічний аспекти політичної системи розкриваються в політичному режимі. Політичний режим — це спосіб функціонування політичної системи суспільства, який визначає характер політичного життя в країні…

Політична система республіки Парагвай

3.1 Особливості становлення політичного режиму Парагваю

Політичний режим розкриває характер відносин між державою і громадянами, вищими органами державної влади (главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими органами), державою та органами регіонального і місцевого самоврядування…

Політичний режим як функціональна характеристика політичної системи суспільства

Поняття, сутність політичного режиму. Типологія політичних режимів

Політимчний режимм — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображує характер взаємовідносин громадян і держави…

Сутність та ознаки демократії

2. Сутність демократичного політичного режиму

Сутність демократії конкретизується в певній сукупності цінностей, інститутів і процедур. Головні з них такі: Суверенітет народу. Визнання цього принципу означає, що народ є джерелом влади…

Сучасна політологія

ТЕМА 11. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО СВІТОВОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Територіальні проблеми України

2.1.1 Історичні передумови формування кордону Україна-ЄС та режим його функціонування

Процес формування західного державного кордону України відбувався протягом 1918-1990-их рр.,саме в цей час встановлюються державні кордони України з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою…

Чеченский конфликт, його причини

1. Історичні передумови зародження конфлітку та роль Росії на Північному Кавказі

Чеченський конфлікт — термін, яким позначають серію зіткнень на Північному Кавказі, починаючи з часів Кавказької війни XIX століття, коли Російська імперія, розширюючи території на півдні, натрапила на запеклий опір гірських народів Кавказу…

polit.bobrodobro.ru

Політичний режим Росії 2012 р.

Політичний режим Росії 2012 р.

План

Вступ

І. Передумови формування сучасного політичного режиму Росії

ІІ. Політичний режим Росії 2012 р.

.1 Росія очима іноземців

.2 Президентство Володимира Путіна: режим «ручного управління» або «керованої демократії»

.3 Вибори Президента РФ 2012 р.

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Політологи визначають, що на рубежі 1990-х років у світі виросло число гібридних режимів, що отримали в літературі назви « імітаційна демократія», «авторитарна демократія», «електоральний авторитаризм» і мають ознаки як авторитаризму, так і демократії. В таких режимах проводяться періодичні вибори та існують елементи політичної конкуренції, так що опозиція здатна кидати виклик, послаблювати, а іноді навіть перемагати правлячі сили на виборах, у законодавчих органах та суді, підпорядковувати собі ЗМІ. Однак умови конкуренції для правлячих сил та опозиції носять нерівний характер через системні зловживання адміністративними ресурсами і порушень прав прихильників опозиції. Чи є Російська федерація однією з таких країн ? Якщо так, то що призвело до формування такого політичного режиму в країні.? Саме ці запитання складають основу мого дослідження.

На мою думку, дана тема є дуже актуальною і її дослідження відображає різні точки зору в самій федерації, її геополітичні та стратегічні погляди.

В подальшому дану тему можна розвивати, а на її основі в майбутньому провести повний аналіз розвитку та становлення державності у Росії, та впливу режиму який був у 2012 році на майбутнє.

І. Передумови формування сучасного політичного режиму Росії

Якщо говорити, про політичний режим сучасної Російської Федерації (станом на 2012 рік), мабуть варто спершу зазначити, наскільки це великий гравець у геополітичному просторі світу, що це один з головних постачальників палива та енергії в Європі, одна з найбільших по території країн світу, одна із тих хто має ядерну зброю, країна яка має федеративний устрій. Загалом про Росію можна багато, що говорити, але більшість мешканців світу знають Росію як серце комунізму, специфічну культуру і т.д. але з її нинішнім станом звісно повязують в основному її лідера — Володимира Путіна, дещо менше вже Дмитра Медвєдєв.

Російська федерація є однією з країн які знаходяться на шляху переходу від одного (тоталітарного) режиму до іншого (демократичного). Вона пішла шляхом швидкої політичної і економічної реалізації західної ліберальної моделі демократії, шляхом шокової терапії. Проте в Росії не було характерних для Заходу багатовікових традицій ринкової економіки, радянське суспільство відрізнялось від західних демократій майже тотальною мілітаризацією, суперцентралізацією та монополізацією економіки, її непристосованість до будь-якої конкуренції: переважання в суспільній свідомості колективістських цінностей, полі етнічний склад населення, відсутність масових демократичних рухів, здатних сформувати альтернативну номенклатурі політичну еліту. Як наслідок Росія переживає нелегкі часи : ліберальна модель демократизації призвела до політичної анархії, підриву мотивації виробничої діяльності, різкого росту цін та падіння рівня життя населення. Очевидно, що для Росії оптимальна модель політичного режиму та господарського реформування може бути віднайдена лише шляхом детального врахування власної специфіки та світового досвіду, проведення активної політики в цілях формування більш динамічного та гуманного суспільства.

Політичний режим, що склався в сучасній Росії навряд чи можна віднести до будь-якої моделі в чистому вигляді, певною мірою це явище зумовлене залишками попереднього політичного устрою.

Традиції тоталітаризму, що збереглися в сучасній Російській федерації мають свою специфіку. Принциповим являється той момент, що в Росії промислова революція була здійснена за рахунок перетворення усього населення в найманих робітників держави і тотальній економії на оплаті праці. Така економія (а точніше експлуатація) призвела до деградації робочої сили та розвитку її тіньового відтворення. В результаті кількість і якість праці перестали відповідати потребам індустріально-інформаційних технологій.

Складність реформування тоталітарної організації праці в Росії полягає в тому, що для його здійснення необхідно, окрім усього іншого, значне підвищення рівня оплати праці найманої робочої сили. Для цього необхідні великі капіталовкладення. В той же час реформування Росії здійснюється з ціллю підвищення ефективності економіки, яка й сама потребує значних додаткових інвестицій. Підняти рівень інвестування економіки для її модернізації і одночасно підвищити оплату праці усім найманим робітникам без величезних іноземних капіталовкладень неможливо. Для реформування Росії необхідна нова потужна система «мобілізації» найманого персоналу, котрий повинен працювати краще аніж за соціалізму, причому за значно меншу плату. Оскільки функцію мобілізації робочої сили здійснював саме тоталітаризм, стає очевидним наскільки важко вирішити проблему заміни тоталітарних механізмів примусу до ефективної але мало оплачуваної праці.

З формально-правової точки зору Росія, згідно Конституції, являє собою демократичну федеративну правову державу з республіканською формою правління. Права і свободи людини проголошуються найвищою цінністю, гарантувати які зобовязується держава. Єдиним джерелом влади проголошується народ, котрий на референдумах і виборах виявляє свою волю. За Конституцією Російська Федерація — соціальна держава, політика якої спрямована на надання умов які забезпечать достойне життя та права громадян. В державі охороняється праця і здоровя людей, встановлюється мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сімї, материнства, батьківства і дитинства.

«Демократичний» режим, що складається в Росії, несе на собі відбиток економічної та політичної олігархізації, що засвідчує посилення авторитарних тенденцій в державі.

Авторитаризм закладено в традиціях російського суспільства. В сучасних умовах прагнення до «сильної руки» посилюється напрямком реформ, в результаті яких в країні утворився величезний розрив між багатими і бідними, що при відсутності стабілізуючого «середнього класу» веде до зростання авторитарних тенденцій.

Завдяки продуманій політиці приватизації значна частина державного майна опинилась в руках мало чисельних але могутніх фінансово-промислових груп, котрі окрім цього монополізували мас-медіа і розповсюдили свій вплив на політику виконавчої та законодавчої гілок влади. Ці «імперії» перетворюють існуючий режим в корпоративно-олігархічний.

Посилення авторитарних тенденцій в Росії частково обумовлено Конституцією, в якій розподіл повноважень явно зміщено в сторону виконавчої влади, і особливо президента. Реальних важелів впливу на його політику в інших гілок влади немає.

ІІ. Політичний режим Росії 2012 р.

2.1 Росія очима іноземців

Найкраща назва для політичного режиму в сучасній Росії — «політбюро», вважають деякі політологи країн Заходу [8]. Головною ціллю режиму, дійовими особами якого є обмежена кількість людей, є підтримка дійсного стану речей.

Російська влада не являє собою єдиної вертикальної структури котра управляється одноосібно, стверджують політологи. В країні склалась правляча еліта яка нараховує кілька десятків людей. В розвитку лобізму (лобізм (англ. <#»justify»>ü«феодальний лобізм» (період 1990-х років). В цей період олігархи особисто знаходились в середовищі владних структур, відбувалось протистояння між владою та бізнесом, а також між федеральним центром та регіонами;

üв 2000-х роках його змінив «силовий лобізм», коли відбувся перерозподіл ресурсів на користь силовиків. Активним учасником політичних процесів стають державні корпорації, а центром прийняття рішень новий варіант політбюро;

ü«династичний» (2010-ті роки). Основними гравцями на політичній арені стали номенклатурні клани, а їх основні цілі — утвердження спадкової аристократії та легалізація капіталів на Заході.

2.2 Президентство Володимира Путіна: режим «ручного управління» або «керованої демократії»

Специфіка оновленого «політбюро» в тому, що воно ніколи не збирається на загальні збори але спільно з адміністративними кланами формує аналог ЦК КПРС. Верховним арбітром в цій системі виступає Володимир Путін. Існує кілька сфер котрими він управляє напряму: газова промисловість («Газпром») та система банків (Сбербанк <#»justify»>Як прагматичний політик, В. Путін на початку перебування при владі демонстрував готовність до діалогу з представниками всіх політичних сил, зокрема й опозиційних, до того ж принцип рівновіддаленості використовувався як в економічній, так і в конфесійній та політичній площинах. Підтверджуючи прихильність до демократичних засад перетворень, глава держави демонстрував рішучість, нейтралізуючи вплив на владу олігархів. Зміцнивши виконавчу вертикаль управління, президент Путін підпорядкував собі законодавчу гілку влади. А, отримавши конституційну більшість у Державній думі, політична партія влади «Єдина Росія» заявила про цілковиту підтримку політики президента. Це дало главі держави необмежені можливості для здійснення політичних й економічних реформ, зміни політичної системи суспільства, що було продемонстровано наприкінці 2004 року шляхом ухвалення федерального закону, який скасував виборність глав виконавчої влади суб’єктів федерації.

Для подальшого зміцнення політичного режиму В. Путін реалізував стратегію адміністративного вибудовування російської умовно багатопартійної системи з монопольно правлячою «партією влади». Ця стратегія призвела до перетворення російських політичних партій з автономних структур громадянського суспільства на складовий елемент державного механізму і підконтрольний режиму інструмент політичного маніпулювання й протидії реальній опозиції.

Запроваджений президентом Путіним політичний режим дістав назву «керована демократія». Цей термін — непрямий індикатор відходу політичної системи Росії від базових принципів конкурентної політики, на що указують і такі ознаки:

різке зменшення політичного впливу регіональних еліт і великого бізнесу;

установлення прямого чи непрямого державного контролю над ЗМІ;

постійно розширювані масштаби використання «адміністративного ресурсу» на виборах регіонального й федерального рівнів;

фактична ліквідація системи поділу влади;

формування не публічного стилю політичної поведінки.

У межах дихотомії «демократія — авторитаризм» сучасна політична система Росії є авторитарною. Ключова якість демократії — можливість зміни керівництва держави без згоди на це діючої влади — в РФ не проявляється. Незважаючи на те, що в Росії послідовно при владі перебувало вже три президенти, кожен наступний із них змінювався за згодою або бажанням попереднього. Відтак Єльцин, Путін та Медведєв представляють одну політичну систему, а відмінності між ними відіграють другорядну роль.

2.3 Вибори Президента РФ 2012 р.

політичний режим путін президент

Чинна система виборів забезпечує правлячому режиму широкі можливості для маніпулювання народним волевиявленням шляхом використання всіх типів адміністративного ресурсу державної влади і місцевого самоврядування. Вона є причиною руйнування ключового для демократичної політичної системи механізму вільних і чесних виборів, реальної виборності й змінюваності на їхній основі посадових осіб держави й зберігає лише видимість виборної демократії.

Громадське невдоволення існуючим режимом, що посилюється, вилилося в масові маніфестації 10 і 24 грудня 2011 року. Причиною їх стало оприлюднення результатів парламентських виборів, що відбулися в країні 4 грудня того ж року. Рейтинг «Єдиної Росії» впав до 49,3% голосів порівняно із 64,3%, які партія влади мала на парламентських виборах 2007 року. Водночас виборчий процес викликав критику низки міжнародних і вітчизняних спостерігачів.

Іноземними спостерігачами та представниками ЗМІ зібрано доказову базу, яка засвідчує значні фальсифікації — підвезення виборців до дільниць, самочинне вкидання бюлетенів до урн, переписування протоколів. Приміром, за даними The Sunday Telegraph, тільки в Москві на користь «Єдиної Росії» було підроблено близько мільйона бюлетенів, без чого партія не змогла б вийти навіть на сьогоднішній результат.

Критично оцінили результати виборів і представники російських опозиційних партій та лідери громадських інституцій. Голова Комуністичної партії РФ Г.Зюганов заявив, що «вибори абсолютно нелегітимні ні з правової, ні з морально-етичної точок зору. «Єдина Росія» зазнала поразки, і 12-15% голосів вони собі просто приписали».

Свідченням демократичного попиту з боку суспільства є головна вимога — «За чесні вибори» (а не «Проти олігархів та злодіїв»). Тобто протестувальники вимагають політичної модернізації цивілізованим шляхом, через чесні вибори. Відтак результати виборів і протестні акції є попередженням для правлячого режиму «керованої демократії», який не може більше покладатися на свої основні методи діяльності. Мирний перебіг протестних акцій і відмова двох сторін конфлікту від силового методу його розв’язання свідчать про можливість досягнення компромісу між владою та інституціями громадянського суспільства. Від того, чи зуміє діюча влада оцінити серйозність ситуації і вибір народу, значною мірою залежить подальший розвиток Росії.

Слід зазначити, що причиною поширення протестних настроїв було дедалі більше розуміння суспільством відсутності альтернативи на наступних президентських виборах, що мали відбутися 4 березня 2012 року. Тодішній президент Д. Медведєв, як і прем’єр-міністр В. Путін, незмінно запевняли, що разом вирішуватимуть, хто піде на вибори. Ситуація прояснилася 25 вересня 2011 року на Всеросійському з’їзді політичної партії «Єдина Росія», коли партійного лідера В. Путіна офіційно було висунуто кандидатом у президенти. Взамін Д. Медведєв очолив передвиборний список «Єдиної Росії» на парламентських виборах 4 грудня 2011 року, а відтак — буде призначений на посаду прем’єр-міністра після президентських виборів. У своєму виступі В. Путін дав зрозуміти, що жодного розколу між ним і президентом немає: «Хочу прямо сказати, що домовленості про те, чим займатися в майбутньому, між нами досягнуто ще кілька років тому».

Перемогу на президентських виборах здобув одразу ж у першому турі Володимир Путін <#»justify»>Висновки

Нинішні події наочно демонструють практику, що поєднує рис авторитаризму з елементами квазідемократії. Це іще раз засвідчили президентські вибори, що відбулись 4 березня 2012 року.

Вибори президента Росії 2012 року відбулися на тлі помітного пожвавлення громадсько-політичного життя країни. Грудневі вибори до Думи і повідомлення про масштабні порушення спричинили хвилю протестів.

Учасники цих акцій закликали чинного тоді прем’єра і кандидата в президенти Володимира Путіна відійти від керівництва державою. Масові маніфестації виявили значний рівень невдоволення станом речей в країні і спростували твердження про апатію російських виборців.

Разом з тим, опозиційні сили не спромоглися висунути єдиного кандидата на виборах президента. Суперниками Володимира Путіна були лідери трьох зареєстрованих партій та один незалежний кандидат. Аналітики були переконані, що за таких обставин Путін переможе на виборах, навіть якщо для цього знадобиться другий тур голосування (хоча як показала практика він і не знадобився).

Політичний режим Росії включає в себе елементи як демократії так і авторитаризму, проте його не можна віднести до будь якого з них у чистому вигляді. Політична влада Російської федерації позиціонує себе як демократичну але події які відбуваються в країні дозволяють сумніватися в цьому твердженні. На встановлення такого режиму найбільш значуще вплинули історичні передумови, а саме «спадщина» тоталітаризму (до влади в країні прийшли колишні партійці які разом з олігархічною верхівкою складають провладну еліту країни) та ментальність російського народу.

Список використаних джерел та літератури

1.Согрин В. В. Политическая история современной России. 1982-2001: от Горбачева до Путина. — М., 2001. — 284 с.

2.Протести в Росії 2011 року. — Режим доступу: #»justify»>.Вибори до Державної Думи Росії 2011 року. — Режим доступу: #»justify»>.Президентські вибори в Росії 2012 року. — Режим доступу: #»justify»>.Ляхович В. Політичний режим «керованої демократії» в Росії: сучасні виклики трансформаціям // Журнал Верховної Ради України «Віче». — Режим доступу: #»justify»>.Політичний режим Росії — Режим доступу: #»justify»>.Росія і Путін очима іноземців. — Режим доступу: #»justify»>8.Политологи назвали политический режим в России «Политбюро» — Режим доступу: http://www.dp.ru/a/2012/08/21/Politologi_nazvali_politi/ — Назва з екрану.


diplomba.ru

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Ворогами народу оголошуються особи, що зрадили Республіці, командуючи фортецями й арміями або виконуючи інші обов’язки, а також ті, хто спілкується з ворогами Республіки і прагне створити нестачу як у харчуванні, так і в задоволенні інших потреб армії.

Ворогами народу оголошуються всі, хто намагається викликати голод у Республіці або перешкодити постачанню до Парижу продуктів харчування.

Ворогами народу оголошуються особи, що поширюють неправдиві чутки з метою посіяти серед народу протиріччя й недовіру.

Ворогами народу оголошуються недобросовісні постачальники, котрі загрожують врятуванню Республіки, так само як і марнотратники суспільного надбання…

Ворогами народу оголошуються особи, котрі обіймали громадські посади і зловживали ними для утисків патріотів та пригнічення народу…

Ст. 7. Покаранням, встановленим за всі злочини, що перебувають у віданні Революційного трибуналу, є смертна кара.

Ст. 13. У тому випадку, якщо наявні речові або моральні докази, незалежно від свідчень, свідки не будуть залучатися, окрім випадків, коли це вважатиметься необхідним чи то для викриття співучасників, чи то через інші важливі поняття суспільного добробуту.

Ст. 16. Захисниками патріотів, на яких зведено наклеп, закон вважає присяжних патріотів; змовникам же захисники не надаються.

Примітка:

Документи № 1—6 використані з: Хрестоматія з історії держави і права зарубіжних країн. — К.: Ін Юре, 1998. — Т. ІІ. — С. 12, 19—21, 49—52, 85—87, 94—104, 134—135.

1.Английская буржуазная революция XVII в. — М.: Изд-во АН СССР, 1954.

2.Барг М. А. Кромвель и его время. — М.: Учпедгиз, 1960.

3.Батыр К. История государства и права Франции периода буржуазної революции 1789— 1794 гг. — М., 1984.

4.Беляева Г. П., Ливанцев К. Е. Государство и право Англии (1640—1871 гг.) и Франции

(1789—1871 гг.). — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1967.

5.Вопросы государства и права во французской буржуазной революции XVIII в. — М.: Юриздат, 1940.

6.Добролюбский К. П. Термидор: Очерки по истории классовой борьбы во Франции в 1794— 1795 гг. — Одесса, 1949.

7.Калинович В. І. Сполучені Штати Америки (1776—1917). — Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту,

1965.

8.Карлейль Т. История французской революции. — М.: Мысль, 1991.

9.Лавровский В. М., Барг М. А. Английская буржуазная революция. — М.: Изд-во АН СССР,

1958.

10.Манфред А. З. Великая французская буржуазная революция XVIII века (1789—1794 гг.).— М.: Политиздат, 1956.

11.Прокопьев В. П. История германской государственности ХІХ—ХХ вв. — Калининград: Изд-во Калинингр. ун-та, 1985.

12.Ревуненков В. Г. Очерки по истории Великой французской революции (1789—1799 гг.). — 2-е изд.доп. — Л.: ЛГУ, 1989.

13.Страхов М. М. Основні закономірності становлення буржуазної держави і права у провідних країнах Європи і в Північній Америці.— К.: УМК ВО, 1981.

14.Фурсенко А. Американская революция и образование США. — Л., 1978.

studfiles.net

57. Типи політичного режиму.

Політичні режими можна розрізнити за двома головними критеріями — джерелом влади та межами цієї влади.

За джерелом влади: Демократичні режими — це така форма державно-політичного устрою суспільства, в якій народ виступає джерелом влади на принципах рівності, свободи і солідарності. Зовнішніми ознаками демократичного режиму є багатопартійність, наявність представницьких органів, формальне визнання народу джерелом влади, визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади, контроль за їхньою діяльністю, вплив на прийняття спільних для всіх рішень на засадах загального, рівного виборчого права і здійснення цього права у процедурах виборів, референдумів тощо, переважне право більшості при прийнятті рішень, чітке регламентування політичних процедур та процесів.

Авторитарні режими — це спосіб правління, оснований на владі авторитету, політико-правовій нерівності соціальних груп та прошарків суспільства, використанні насильства. Втім, авторитарні режими можуть будуватись як на базі авторитету звичаю, традиції (монархії), так і на авторитеті сили (диктатури). Зовнішніми ознаками авторитарних режимів є відсутність або формальний характер представницьких органів влади, відмова від принципу поділу влади, різний політико-правовий статус окремих соціальних груп, і в зв’язку з цим – нерівність (або взагалі відсутність) виборів, інколи – посилення ролі армії та інших силових структур. Різновиди авторитарних режимів: традиціоністські та модернізаторські; популістські, націоналістичні, корпоративістські, військові, авторитарно-бюрократичні.

За критерієм меж влади: Ліберальні режими — це така організація політичної системи, в якій влада держави обмежена сферою невід’ємних прав і свобод особистості. Це режим, в якому досить розвинутим є громадянське суспільство, різні самодіяльні громадянські ініціативи, тобто організації, які незалежні від держави, гарантуються основні права та свободи громадян.

Тоталітарні режими — така політична система, яка намагається — заради тієї чи іншої мети — повністю (тотально) контролювати все життя суспільства в цілому і кожної людини окремо. Поняття “тоталітарна держава” вперше було застосоване італійським диктатором Беніто Муссоліні, причому в позитивному контексті. Тоталітарні режими почали активно вивчатись після Другої світової війни через злиденні явища фашизму, нацизму та сталінізму.

Є ще змішаний політичний режим — тип політичного режиму, який поєднує в собі ознаки різних політичних режимів. Два найпоширеніших: Посттоталітарний – є перехідним від тоталітаризму до демократії. Характеризується формуванням демократичних інститутів, зокрема багатопартійності, з поступовим зменшенням державного контролю над суспільно-політичними процесами та лібералізацією економіки (країни колишнього СРСР). Посткомуністичний політичний режим – є перехідним від авторитарного до демократичного політичного режиму (колишні соціалістичні країни Східної Європи).

58. Становлення держави. Типи та форми держав.

Західна політологічна традиція в розумінні природи держави завжди виходила з того, що вона не може бути ані доброю, ані справедливою. Отже, держава весь час прагне до тиранії. Для обмеження її всевладдя було введено принцип конституціоналізму; підкорення влади і громадян Конституції /основному закону/. Запровадження цього принципу і утворило новий тип – правову державу. Це така форма організації ті діяльності державної влади, за якої сама держава, всі соціальні спільноти, окремий індивід поважають закон, право і знаходяться в однаковому положенні щодо нього. Право є засобом взаємозв’язку індивіда, суспільства і держави. Головними відмінними ознаками правової держави є – 1)верховенство права і закону в усіх галузях життя; 2)гарантованість всього спектру прав особистості й можливість її вільного розвитку; 3)взаємна відповідальність держави в своїх діях перед законом і одне до одного; 4)реальний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки, а також центральну і місцеву; 5)наявність розвинутого й самодіяльного громадянського суспільства.

Після Другої світової війни утворився новий сучасний тип – соціальна держава, що є такою формою організації державної влади, якій притаманна постійне піклування про добробут громадян, утворення гідних умов існування, рівних можливостей реалізації їх талантів, здібностей, оцінки щодо ”слабких” членів суспільства, підтримки сприятливого середовища буття людей.

Форма правління — організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їx взаємини з населенням. Існують дві основні форми державного правління — монархічна й республіканська.

Монархія — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена а руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха.

Монархії поділяють на абсолютні, конституційні та теократичні.Абсолютна монархія — форма правління, за якою керівник держави (монарх) — головне джерело законодавчої і виконавчої влади (здійснюється залежним від нього апаратом). Він встановлює податки і розпоряджається державними фінансами (Саудівська Аравія, Оман). Конституційна монархія — форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі — уряду. Залежно від ступеня обмеження влади монарха конституційні монархії поділяють на дуалістичні і парламентські.

Теократична монархія — форма держави, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Катар, Бахрейн).

Республіка — форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.Це прогресивніша порівняно з монархічною форма правління. Нині у світі існує 143 республіки (майже 3/4 від загального числа держав). Залежно від відповідальності уряду — перед президентом або парламентом — розрізняють три форми республіканського правління:- президентську, — парламентську, — напівпрезидентську.

Президентська форма правління. Запроваджена в США у 1789 р. За цієї форми главою держави і уряду є президент, який обирається всенародним голосуванням. Уряд призначається президентом, підзвітний йому і не відповідальний перед парламентом. Парламент володіє усією повнотою законодавчої влади, незалежний від президента, який не правомочний розпускати парламент, однак має право “вето” — не погодитися з ухваленим парламентом певного закону. Нині президентська форма правління діє в США, Мексиці, Аргентині, Ірані, Швейцарії та інших країнах.

Парламентська форма правління – главою держави є президент, але повнота виконавчої влади належить уряду. Глава уряду (прем´єр-міністр) — фактично перша особа в державі. Свої повноваження, крім суто представницьких, президент здійснює зі згоди уряду. Акти президента набувають чинності після підписання прем´єр-міністром чи одним із відповідних міністрів. Президента обирають, як правило, парламентським шляхом (парламент або особлива колегія, до якої входить депутатський склад парламенту). Президент призначає уряд не на свій розсуд, а з представників партій чи коаліції партій, що мають більшість місць у парламенті. Вотум парламентської недовіри уряду спричиняє або відставку уряду, або розпуск парламенту і проведення дострокових виборів. Типові приклади парламентської республіки — Італія, Німеччина, Австралія, Ісландія, Ірландія та ін.

Напівпрезидентська (змішана) форма республіканського правління поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік. Президент — глава держави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру прем´єр-міністра, які підлягають обов´язковому затвердженню парламентом. Формально уряд очолює прем´єр-міністр, однак президент володіє правом спрямовувати діяльність уряду.

Уряд відповідальний перед парламентом, проте можливості парламентського контролю за діяльністю уряду обмежені. Президент, якого обирають на основі загальних виборів, має право розпуску парламенту. Така система діє у Франції, Фінляндії, Португалії, Україні та інших країнах.

Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

Розрізняють прості (унітарні) і складні (федеративні, конфедеративні) держави.

Унітарна держава — єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

У такій державі сформована єдина система вищих органів влади і управління, діє єдина конституція і єдине громадянство. У багатьох унітарних державах існують автономії, які відрізняються від звичайних адміністративно-територіальних одиниць поділу ширшими повноваженнями. У них водночас із загальнодержавними законами з окремих питань діють регіональні закони, конституції тощо, якщо вони не суперечать законам держави загалом. В автономіях незалежно від центральних органів діють автономний парламент, уряд (однак автономія не є державним утворенням). Більшість західних розвинутих держав —- унітарні (Франція, Швеція, Польща, Фінляндія та ін.). Унітарною є і держава Україна.

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб´єкти федерації.

Суб´єкти федерації мають суверенітет, зберігають відносну самостійність. Основні ознаки федерації: єдина територія і збройні сили, спільні митниця, грошова і податкова системи, загальна конституція за наявності конституцій суб´єктів федерації, спільний уряд, єдине законодавство і громадянство (подвійне — для суб´єктів федерації).

Конфедерація (лат. confederatio — спілка, об´єднання) — союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об´єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.

За конфедерації існує центральний керівний орган, якому надані чітко визначені повноваження. Його рішення приймаються і здійснюються тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації. При цьому, звичайно, не існує єдиної території і громадянства, спільної податкової і правової системи тощо. Правовою основою конфедерації є союзний договір, тоді як для федерації — конституція.

studfiles.net

Політичний режим в сучасній Росії


Робота на тему:

Політичний режим в сучасній Росії

2005

Зміст


Робота на тему: 1

Політичний режим в сучасній Росії 1

2005 1

Зміст 1

Введення 2

1. Політичний режим в сучасній Росії 4

1.1. Співвідношення політичної системи і політичного режиму в сучасній Росії 4

1.2. Здійснення влади в сучасній Росії 7

1.3. Недемократичні тенденції в політичному режимі сучасної Росії 9

1.4. Демократичні тенденції в політичному режимі сучасної Росії 12

2. Політичні режими радянської держави 13

2.1. Політичний режим 13

2.2. Ленінсько-більшовицький політичний режим 15

2.3. Сталінсько-більшовицький політичний режим 18

3.1. Роль політичної влади в Росії 22

3.2. Легітимність і делегітимація державної влади в Росії 24

3.3. Легітимність державної влади в сучасній Росії 27

Висновок 31

Література 33

Введення


Функціонуюча в Росії суспільно-політична система багато в чому не відповідає загальноприйнятим критеріям демократії, найважливіші з яких — репрезентативність влади та її відповідальність перед суспільством, наявність дієвого громадського контролю за владою. Аналітики характеризують цю систему термінами «авторитарна демократія», «режимна система», пов’язуючи її виникнення зі слабкістю держави і незрілістю громадянського суспільства. 1

Особливістю сучасного розвитку Росії є виникнення режиму, для якого інтереси держави і суспільства не збігаються. Це означає, що суспільна влада на цьому етапі не має ефективної політичної структури. Такий режим політологи називають гібридним або перехідним. Володіючи ознаками демократії, він ще не є демократичною.

Росія отримала у спадок правління комуністичної партії і обмежену автономію у складі Радянської держави. У результаті склалася ситуація, коли в державних структурах виражаються не інтереси партій, а соціально-економічних груп, що мають безпосередній доступ до політичної влади. У російському суспільстві відбувалася боротьба між вимогами суверенітетів суб’єктами федерації, було відсутнє поділ між економічними і політичними ієрархіями. Політика здійснювалася через структуровані, хоча й неформальні взаємини. У результаті складається ситуація, коли формальні процедури демократії приховують небезпечний для суспільства торг між реальними політичними та економічними акторами.

Напруга між державою і політичним режимом є також напругою між формальними і неформальними політичними відносинами, між законом і політикою, між інституціоналізованої і персоніфікованої політичною владою. За формальним фасадом демократичної політики, що проводиться на рівні держави, режим вважав себе в основному вільним від справді демократичної звітності та контролю з боку суспільства. Систему, що склалася при Б.Єльцині можна назвати «режимно-державної», при якій в центрі режиму перебував президент з великим обсягом повноважень. 2 Результатом такої політичної практики стало ослаблення держави, не здатної затвердити принципи конституціональної незалежності політичної системи від існуючого режиму.

1. Політичний режим в сучасній Росії

1.1. Співвідношення політичної системи і політичного режиму в сучасній Росії

Політична влада, здійснювана в Росії, не використовує методи традиційного авторитаризму, а має місце політичний режим не може себе ізолювати від деяких рис сучасної ліберальної демократичної політики таких, як критика з боку ЗМІ, парламентський нагляд, а також виборів. У той же час політика 1990-х рр. грунтувалася на класичних постулатах ліберальної демократії та ринкової економіки, і мала двоякий характер: відстала командне управління старого типу та бюрократичне регулювання економіки; і передова, спрямована на справжнє поділ влади, відділення політики від економіки, підпорядкування політики закону і вільні вибори. 3 Чи не перешкоджаючи подальшому розвитку демократії, влада відтворювала практику минулого, хоча і в радикально нових формах. Народжується нова суспільно-політична реальність несе в собі складний сплав частково подоланих, а частково перетворених традицій минулого. Ці особливості характеризують неминучий перехідний період, так як для становлення дійсного демократичного режиму важлива не просто політизація, яка супроводжується конфліктами, а дійсна поляризація і боротьба активних політичних сил: тільки тоді сторони зможуть укласти пакт, який забезпечує подальше вирішення конфліктів у суспільстві погоджувальними методами.

Політична інтеграція в пострадянській Росії відбувається на рівні режиму, а не на рівні політичної системи. Політична система регулюється конституційними нормами, законами, судовими рішеннями, а режим діє в залежності від особистих зв’язків, заступництва і спробами зберегти свою автономію. Політичні інститути створюються, але політичні процеси лишаються не інституціоналізованої, оскільки в їх основі лежать особисті зв’язки.

Чим більше інституціоналізована політична система, тим більш впорядковано держава, яка загрожує гібридному, щодо автономному режиму. Таким чином, криза російської держави, крім інших факторів, був частково викликаний виникненням пострадянського режиму. Легітимність режиму грунтується не на тому, чим режим є, а на те, що він представляє. У Росії форма проведення реформ підірвала значну частину їх змісту.

Політичний режим 1990-х рр. мав двояку спрямованість: з одного боку, прагнення до демократії, міжнародної інтеграції, менш бюрократизованої і справді ринкової економіки; з іншого боку, він успадкував, продовжив і навіть розвинув багато рис минулого. 4

Корінням пострадянського політичного режиму є, з точки зору дослідників, особливості російської політичної культури — патерналізм, етатизм і т. Д. Особливість полягає також у тому, що неформальні відносини стали новим політичним порядком.

Економіка в Росії розвивається за ринковими законами у відсутності ефективно функціонуючої ринкової системи.

Політика лідерства в центрі, відтворена в різних формах в суб’єктах федерації, має у своїй основі структури старої еліти і зароджуваного соціально-економічного порядку. Такий режим не є волюнтаристським правлінням, він функціонує відповідно до логіки палацової політики, поєднаної зі складнощами сучасної економічної системи.

Рішучим кроком на шляху до демократії є перехід влади від групи людей до набору правил. Р. Даль, даючи характеристику демократичної держави, каже, що головне — це вільні альтернативні вибори для обрання політичних представників, основні громадянські права і ясно позначені «правила гри», що захищають ці основні свободи. 5

Подвійне обличчя російської політики відображає напругу, яка існує між принципами функціональності і законності. У якийсь момент ці два принципи співпадуть і стануть взаімоподдержівающіх, хоча залишкова напруга зберігається і це є великим досягненням ліберально-демократичних реформ. Співіснування режимної системи і демократичного режиму є непростим. З одного боку, режимна система є глибоко авторитарної і прагне ізолювати себе від ефективного демократичного контролю; з іншого боку, для досягнення законності і стійкості режимна система використовує демократичні інститути, такі як вибори та інші форми залучення суспільної підтримки. Вибори зберігають потенціал для перетворення демократії з режимної в реальну. Голоси виборців є найважливішим ресурсом режимної системи. У сьогоднішній Росії жоден політик не може побудувати або завоювати владу без використання голосів в якості ресурсу. Якби існував політичний потенціал авторитарного ресурсу, їм би, безсумнівно, скористалися.

Це співіснування режимної політики і демократичного режиму створює інститути, які формально є демократичними, але несуть відповідальність тільки перед самими собою. У той же час інститути демократії зберігають здатність незалежного функціонування і є фундаментом переходу до демократичного режиму.

Режимна політика обумовлена ​​обмеженою політичною активністю суспільства, що підірвало загальне уявлення про демократизацію, яка трансформує активну громадянську позицію в масову демократію. Нинішні політичні партії зайняті тим, що здійснюють зв’язку з елітою і мобілізують ідеологічні та політичні ресурси на міжелітні боротьбу. У ході їх розвитку комунікативні функції візьмуть на себе представники громадських об’єднань в народжуваній громадянському суспільстві. Крім цього, у міру розвитку ринкових відносин, підприємці самі домагаються більшої незалежності від бюрократії для захисту своїх особистих і майнових прав в рамках незалежної системи законів. Середній клас в міру свого розвитку також буде прагнути забезпечити свої майнові права та особисті свободи в системі законів. В результаті зміцнення законності режимна система поступово поступається місцем демократичного режиму. Для його встановлення необхідно, щоб протистояння опонентів завершилося добровільним прийняттям усіма сторонами демократичних норм і цінностей і згодою институализировать свої інтереси в рамках нової політичної системи.


coolreferat.com.ua