Центр регуляції дихання знаходиться у: eaPSMU Електронний архів Полтавського державного медичного університету: Неприпустимий ідентифікатор

РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ — ВЕНТИЛЯЦІЯ ЛЕГЕНЬ — ФІЗІОЛОГІЯ ДИХАННЯ — ПРОЦЕС ДИХАННЯ ТА ЙОГО ПАТОЛОГІЯ — АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ, ПАТОЛОГІЯ — МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПАТОЛОГІЯ ЛЮДИНИ

АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ, ПАТОЛОГІЯ

РОЗДІЛ 6. ПРОЦЕС ДИХАННЯ ТА ЙОГО ПАТОЛОГІЯ

ФІЗІОЛОГІЯ ДИХАННЯ

ВЕНТИЛЯЦІЯ ЛЕГЕНЬ

2. РЕГУЛЯЦІЯ ДИХАННЯ

Для функціонування всіх фізіологічних систем організму необхідне постійне надходження кисню через зовнішнє дихання. Зупинка дихання навіть на 3-5 хв неминуче призводить до смерті. Тому регуляторний механізм дихання, який сформувався в процесі еволюції, забезпечує високу надійність дихання.

На всіх рівнях центральної нервової системи, починаючи від спинного мозку і закінчуючи корою великих півкуль, є нейрони, які беруть участь у регуляції дихання.

В експериментах на тваринах методом перерізування мозку в різних частинах встановили, що найбільш важливі структури дихального центру знаходяться в довгастому мозку. Це бульбарний дихальний центр. При його ушкодженні настає зупинка дихання. Дихальний центр довгастого мозку складається з двох ядер: дорсального і вентрального. У дорсальному ядрі розташовані інспіраторні нейрони, збудження яких забезпечує вдих. У вентральному ядрі є як інспіраторні, так і експіраторні нейрони, що запускають видих. Збудження нейронів дорсального ядра гальмує експіраторні нейрони вентрального.

Інформація, на основі притоку якої працює дихальний центр, надходить від хемо- і механорецепторів. Хеморецептори знаходяться в каротидних синусах в місці біфуркації загальних сонних артерій і в дузі аорти. Ці хеморецептори називаються периферичними і реагують на зміну напруги тазів крові та концентрації в ній водневих іонів. Особливо чутливі вони до гіпоксії — зниження напруги кисню в крові. Ці рецептори подразнюються також при гіперкапнії — підвищенні напруги вуглекислого газу і зниженні рН крові. На вентральній поверхні довгастого мозку локалізуються центральні хеморецептори, які найкраще сприймають зниження рН спинномозкової рідини. При цьому імпульсація від периферійних і центральних хеморецепторів досягає нейронів бульбарного дихального центру, збільшується частота і глибина дихання.

Механорецептори розташовані у гладких м’язах трахеї і бронхів. Ці рецептори реагують на розтягнення при глибокому вдиху. Імпульсація від них по блукаючому нерву досягає інспіраторних нейронів дихального центру і гальмує їх, сприяючи таким чином зупинці вдиху. Рефлекс із механорецепторів називається рефлексом Герінга-Брейера, він запобігає перерозтягненню легень при вдиханні більше 1,5 л повітря. Іритантні рецептори знаходяться в епітеліальному шарі повітроносних шляхів. Вони подразнюються частинками пилу, слизом, парами їдких речовин (аміак, тютюновий дим), холодним повітрям, біологічно активними речовинами (гістамін). Подразнення іритантних рецепторів верхніх дихальних шляхів викликає захисні рефлекторні реакції — кашель, чхання, які полягають у скороченні видиху і видаленні чужорідних частинок. Центри цих рефлексів знаходяться в довгастому мозку. Подразнення іритантних рецепторів через блукаючий нерв може призвести до скорочення гладких м’язів бронхів (бронхоспазму). Це спостерігається, наприклад, під час подразнення іритантних рецепторів гістаміном при бронхіальній астмі.

У мості розташований пневмотаксичний центр, що зумовлює зміну дихальних фаз, тривалість вдиху і видиху, періодичну діяльність дихального центру.

Дихання як сукупність процесів газообміну. Реферат – Освіта.UA

Процеси вдиху і видиху та їх регуляція. Газообмін в легенях та тканинах. Основні показники активності дихання. Нервова та гуморальна регуляція дихання та основні причини, які можуть викликати їх порушення

Дихання – це сукупність процесів, в результаті яких відбувається вживання організмом кисню, його використання і виведення вуглекислого газу.

Дихання включає наступні процеси:

• Зовнішнє дихання (вентиляція легень) – надходження повітря в повітроносні шляхи і обмін повітря між зовнішнім середовищем та альвеолами легень.
• Дифузія газів між альвеолами і кров’ю.
• Перенос газів кров’ю.
• Дифузія газів між кров’ю і тканинами в тканинних капілярах.
• Внутрішнє (тканинне) – споживання кисню клітинами і виділення вуглекислого газу.

Значення дихання.

• Газообмін між організмом і зовнішнім середовищем (надходження О₂ до клітин організму для окисних процесів, в результаті яких утворюється енергія, а також СО₂, який виводиться з організму).
• Теплорегуляції – легені втрачають теплову енергію а) зігріваючи вдихування повітря, б) під час випаровування води з легень.
• Видільній функції – через органи дихання з організму виводяться: СО₂, Н₂О, аміак, пил, мікроорганізми, сечовина, сечова кислота, іони мінеральних солей.
• Орган нюху – носова порожнина.
• Голосовий апарат – гортань.

Будова і функції верхніх (носова порожнина, носоглотка, ротоглотка) і нижніх (гортань, трахея, бронхи) дихальних шляхів

Носова порожнина ділиться хрящовою перегородкою на дві половини – праву і ліву. На перегородці розташовуються три носові раковини, які утворюють носові ходи: верхній, середній і нижній. Стінки порожнини носа вкриті слизовою оболонкою з миготливим епітелієм. Війки епітелію, рухаючись різко і швидко в напрямку ніздрів і повільно й плавно в напрямку легень, затримують і виводять назовні пил та мікроорганізми, які осідають на слиз оболонки. Залози слизової оболонки виділяють слиз, який зволожує стінки порожнини і знижує життєздатність бактерій які потрапляють з повітря.

Слизова оболонка має густу сітку кровоносних судин і капілярів. Кров, що тече по цих судинах, зігріває або охолоджує повітря, яке людина вдихає.

Таким чином, повітря, яке надходить в легені через носову порожнину, очищується, зігрівається і знезаражується. Це не відбувається при диханні через ротову порожнину.

В слизовій оболонці верхньої носової раковини і верхнього відділу перегородки носа знаходяться спеціальні нюхові клітини (рецептори), які утворюють периферичну частину нюхового аналізатора (органа нюху).

Поруч з нюховою порожниною розташовані чотири повітроносні придаткові пазухи носа. Найбільші з них є гайморові (міст у верхніх щелепах) та лобна (в центрі лоба). Пазухи з’єднуються каналами з порожниною носа.

З порожнини носа повітря надходить у носоглотку. У ній містяться скупчення лімфатичних мигдаликів, які у разі запалення можуть збільшуватись і перетворюватися на аденоїди – розростання білястого кольору. Вони утруднюють носове дихання, через декілька років спотворюється вираз обличчя, порушується сон, кисневе голодування мозку.

З носоглотки повітря потрапляє в глотку, в якій перехрещуються дихальні й травні шляхи. Від глотки починаються дві трубки: дихальна – гортань, та травна – стравохід, розміщений позаду гортані.

Вхід до гортані при ковтанні їжі закривається надгортанним хрящем. Завдяки цьому повітря потрапляє лише в гортань, а їжа в стравохід.

Процеси вдиху і видиху та їх регуляція

Легені не мають власних м’язів і тому самі не можуть скорочуватися чи розтягуватися. Свій об’єм вони змінюють пасивно, слідом за змінами об’єму грудної порожнини. Дихальні рухи – вдих і видих відбуваються внаслідок ритмічного скорочення та розслаблення дихальних м’язів – міжреберних, діафрагми і м’язів передньої черевної стінки. Дихальні рухи регулюються дихальним центром, що розміщений в довгастому мозку. В ньому розрізняють дві частини – центр вдиху та центр видиху.

Приблизно кожні 4 сек. в дихальному центрі виникають збудження, які у спинному мозку проводяться до міжреберних дихальних м’язів і діафрагми. Зовнішні міжреберні м’язи скорочуються і піднімають ребра. При скороченні діафрагми, її купол, випнутий у бік грудної порожнини, стає плоскішим і опускається донизу. Завдяки цьому об’єм грудної порожнини збільшується.

В плевральній щілині тиск завжди трохи нижчий від атмосферного, тому при збільшенні об’єму грудної порожнини легені наче присмоктуються до стінок грудної клітки і розтягуються. Легені заповнюються повітрям – відбувається вдих. При цьому нервові імпульси від м’язів та легень ідуть до дихального центру і включають його видихову частину.

При збудженні центру видиху одночасно гальмується центр вдиху і дихальні м’язи (міжреберні і діафрагма) розслаблюються, ребра опускаються донизу, а органи черевної порожнини випинають діафрагму куполом догори. Внаслідок цього об’єм грудної порожнини зменшується і відбувається видих. Спокійний видих відбувається пасивно, без участі м’язів.

При глибокому вдиху відбувається одночасне скорочення міжреберних м’язів, діафрагми, а також деяких м’язів грудної клітки і плечового поясу, що піднімають ребра вище, ніж при спокійному вдихові. Глибокий видих зумовлюється, крім розслаблення зовнішніх міжреберних м’язів і діафрагми, скороченням внутрішніх міжреберних м’язів, а також м’язів черевної стінки, що призводить до сильнішого випинання діафрагми вбік грудної порожнини. Об’єм зменшується у вертикальному напрямі.

Залежно від того, які м’язи переважають в акті видиху (діафрагма чи міжреберні), розрізняють черевний і грудний типи дихання.

Ефективнішим вважають черевний тип, бо він забезпечує глибшу вентиляцію легень. Тип дихання залежить від статі (у чоловіків переважає черевний), професії, віку.

Звичайно ритм дихальних рухів підтримується імпульсами, які надходять в нервову систему (довгастий мозок) із рецепторів легень і дихальних м’язів. Під час вдиху збуджуються нервові імпульси, які гальмують видих. При активному видиху виникають імпульси, які гальмують вдих.

Отже, видих є рефлексом на подразнення викликане вдихом і навпаки.

На частоту і глибину дихальних рухів впливають різні подразники зовнішнього середовища, що діють на рецептори шкіри, слуху, зору, нюху, смаку. Процес збудження потрапляє в різні ділянки головного мозку, а звідти збудження досягає дихального центру. Від дихального центру через відцентрові нерви збудження йде до дихальних м’язів. Внаслідок цього відбуваються прискорення і посилення, або сповільнення й послаблення дихальних рухів: настає рефлекторна зміна дихання.

Психічні подразники (страх, радість) також впливають на дихальний центр.

Існують і захисні рефлекси (кашель, чхання). Це своєрідно змінені різкі видихи, за допомогою яких видаляються сторонні частинки, що потрапили в дихальні шляхи.

Газообмін в легенях та тканинах

Чергуючи вдих і видих, людина вентилює легені, підтримуючи в альвеолах відносно постійний газовий склад. До складу атмосферного повітря входить 21% О₂, 79% N, 0,03% СО₂, невелика кількість водяної пари та інертних газів. Таке повітря – вдихуване. Повітря, яке видихається – видихувальне (О₂ – 16%, СО₂ – 4%, N -79%, збільшується вміст водяної пари). Повітря, яке знаходиться в альвеолах – альвеолярне (О₂ – 14%, СО₂ – 5%, N – 80%). Склад альвеолярного повітря відрізняється від вдихуваного і видихуваного. Це пояснюється тим, що під час вдиху в альвеоли надходить повітря повітроносних шляхів (видихуване), а при видиху, навпаки, до видихуваного (альвеолярного) домішується атмосферне з повітроносних шляхів (мертвий простір).

В легенях кисень з альвеолярного повітря переходить в кров, а СО₂ з крові поступає в легені шляхом дифузії через стінки альвеол і кровоносних капілярів.

Напрям і швидкість дифузії визначається парціальним тиском, або його напруженістю.

Кров з венозної перетворюється на артеріальну, яка по легеневих венах надходить до лівого передсердя, потім до лівого шлуночка, а звідси – до великого кола кровообігу, яким переноситься до тканин. З капілярів великого кола кровообігу кисень потрапляє до тканин. В артеріальній крові кисню більше, ніж у клітинах, він дифундує в тканинну рідину, яка омиває клітини в тканинах. Вона є проміжним середовищем між кров’ю і клітинами.

З тканинної рідини О₂ проникає в клітини і відразу вступає до реакції окислення. Тому в клітинах вільного О₂ практично немає. В результаті окислення в клітинах збільшується вміст СО₂, який через тканинну рідину надходить у венозний кінець капіляра. Артеріальна кров перетворюється на венозну, яка по венах великого кола кровообігу надходить до правого передсердя, а потім – до правого шлуночка серця, а звідти – до легень.

Основні показники активності дихання

Хвилинний об’єм дихання.

У стані спокою людина здійснює за хвилину 12-16 дихальних циклів, під час сну 10-12, а при фізичному навантаженні, тяжкій хворобі – 30-35. У маленьких дітей та осіб похилого віку частота дихання у спокої 20-25 хв.

Глибина дихання визначається об’ємом повітря, яке вдихається і видихається. У спокійному стані до легень під час вдиху надходить 500 мл повітря – це дихальний об’єм (ДО) і стільки ж виходить під час видиху. З 500 мл, що вдихає людина, тільки 350 мл потрапляє до альвеол. Близько 150 затримується в так званому мертвому просторі: в порожнинах носа, носової і ротової частини глотки, гортані, трахеї і бронхів (тут немає газообміну).

Після спокійного вдиху під час максимального зусилля можна ще вдихнути 1,5 л повітря – це додаткове повітря (резервний об’єм вдиху), а при найглибшому видиху можна ще видихнути 1,5 л – це додатковий видих (резервний об’єм видиху)

ДО + РО вдиху + РО видиху = ЖЄЛ (життєва ємність легень).

ЖЄЛ – це найбільша кількість повітря, яке людина може видихнути після максимально глибокого вдиху.

ЖЄЛ залежить: від віку, статі, росту, маси тіла, фізичного розвитку людини. Показники ЖЄЛ коливаються: від 3500-4800 мл – у чоловіків, у жінок – від 3000-3500. У фізично тренованих людей вона досягає 6000-7000 мл (гребля, плавання, гімнастики).

Визначають ЖЄЛ за допомогою приладу – спірометра.

Після максимального видиху в легенях залишається 1000-1500 мл повітря, яке називають залишковим. Це пов’язано з тим, що завдяки нижчому тиску в плевральній порожнині по відношенню до атмосферного легені не спадаються і в них завжди міститься повітря.

У тренованих людей при навантаженні, звичайно, зростає дихальний об’єм, а у нетренованих у відповідь на навантаження зростає частота дихальних рухів.

Нервова та гуморальна регуляція дихання та основні причини, які можуть викликати їх порушення

Дихання регулюється нервовою і гуморальною системами. У довгастому мозку є безумовно-рефлекторний центр регуляції дихання (дихальний центр) – центральний регулятор. Він забезпечує координовану ритмічну діяльність дихальних м’язів (скорочення і розслаблення), що викликає почергово вдих і видих, та пристосування дихання до змін умов зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

Автоматія дихального центру зумовлюється нервовими імпульсами, які поступають з нервових закінчень легень, судин, м’язів.

Хоча робота дихального центру автоматична – вона не припиняється у сплячої чи непритомної людини, — проте певною мірою вона залежить від нашої волі. Людина може довільно загальмувати або прискорити дихання (умовно-рефлекторна регуляція дихання).

Це пояснюється тим, що у людини дихальний центр контролюється корою великих півкуль мозку. Крім ритмічної зміни вдиху видихом дихальний центр здійснює замикання дихальних рефлексів, таких як:

• затримка дихання під час занурення тіла у воду;
• захисні рефлекси кашлю й чхання.

Дихальний центр регулює роботу м’язів гортані, котрі узгоджують ковтання з диханням.

Гуморальна регуляція дихання: нейрони дихального центру чутливі до СО₂, якщо в крові, котра омиває дихальний центр, є надлишок СО₂ – збудливість дихального центру зростає і дихання стає частим і глибоким.

Якщо СО₂ в крові мало, то це, навпаки, викликає гальмування дихання.

При фізичних навантаженнях м’язи виконують посилену роботу і кількість СО₂ в крові зростає, що стає однією з причин поглиблення і посилення дихальних рухів.

Причини порушення регуляції дихання:

• Фізичне навантаження.
• Коли у повітрі не вистачає кисню.
• Нездорове серце, легені.
• Підвищена температура довкілля.
• Порушення функцій центру дихання (травма голови, дія отрут).
• Втрата нервового зв’язку між дихальним центром і дихальними м’язами (пошкодження шийного відділу хребта і спинного мозку).

Гортань (larynх) розташована на передній частині шиї. Має лійкоподібну форму, прикріплена зверху до під’язикової кістки, а знизу переходить у трахею. Ззовні частину гортані видно як виступ, що називають кадиком («адамове яблуко»). У чоловіків він випнутий і досить помітний. Основу гортані утворюють кілька хрящів (щитовидний, персневидний, надгортанник, черпакуваті, клиноподібні (ріжкуваті)). Вони сполучені між собою напіврухомо. До них прикріплюються м’язи і голосові зв’язки.

Порожнину гортані вистилає слизова оболонка з миготливим епітелієм, який відсутній на голосових зв’язках і на частині надгортанника.

Поперек гортані натягнені дві голосові зв’язки, між якими розміщена голосова щілина. При скороченні м’язів гортані голосові зв’язки напружуються, а голосова щілина звужується. Повітря, що видихається, приводить голосові зв’язки у коливний рух і виникає звук.

Висота голосу залежить від частоти коливань голосових зв’язок та довжини голосових зв’язок (у жінок коротші). Сила (голосність) голосу залежить від напору струменя видихуваного повітря.

Звук голосу остаточно формується у порожнинах глотки, рота і носа. Велику роль в утворенні звуків членороздільної мови відіграють язик та порожнина рота і носа.

Під впливом надто голосної мови, крику, куріння – голосові зв’язки можуть перенапружуватись, що негативно впливає на голос.

Отже, гортань не тільки повітроносний орган, але й орган утворення голосу.

Гортань безпосередньо переходить у трахею.

Трахея – розташована у грудній клітці, починається на рівні 6-7 шийних хребців спереду від стравоходу. Довж10-12 см, діаметр 2 см, складається з 16-20 хрящових півкілець, з’єднаних між собою зв’язками. Задня стінка утворена сполучною тканиною, в якій містяться не посмуговані м’язові волокна. Така будова трахеї не заважає проходженню їжі по стравоходу та повітря до легень. Внутрішня поверхня вистелена війчастим епітелієм. На рівні п’ятого грудного хребця трахея поділяється на два головних бронхи: лівий і правий, що ідуть до відповідних легенів разом з кровоносними судинами і нервами.

Бронх, що входить в праву легеню поділяється на три гілки відповідно до кількості часток легені (в ліву на дві гілки). У кожній легені гілки багаторазово поділяються, утворюючи бронхіальне дерево. В стінках бронхів є хрящові кільця, які запобігають закриттю просвіту (не спадаються). Всередині бронхи вкриті слизовою оболонкою.

Найтонші бронхи – бронхіоли позбавлені хрящових кілець і мають кільцевий м’язовий шар. Бронхіоли закінчуються легеневими пухирцями, на стінках яких є вп’ячування – комірки вкриті густою сіткою кровоносних капілярів. Ці комірки називаються альвеолами і в них відбувається газообмін. Діаметр альвеол 0,2-0,3 мм. Стінка альвеол складається з одного шару плоского епітелію і тонкого шару еластичних волокон. У легенях дорослої людини 300-400 млн. альвеол.

Легені (лат. — pulmo, грец. – pneumon) – великі парні органи, що займають майже всю грудну порожнину. Права легеня більша за об’ємом, складається з 3 долей, ліва з 2 долей. На внутрішній поверхні легень знаходяться ворота легень, через які проходять бронхи, нерви, легеневі артерії, легеневі вени і лімфатичні судини.

Зовні кожна легеня вкрита тоненькою щільною сполучнотканинною оболонкою – легеневою плеврою, що зростається з повітроносною тканиною легені. Легенева плевра не перериваючись переходить на внутрішню поверхню грудної клітки, зростається зі стінками грудної порожнини, утворюючи зовнішню (пристінкову) плевру.

Між ними є щілина – плевральна порожнина, що заповнена плевральною рідиною, яка зменшує під час дихальних рухів тертя легень об стінки грудної порожнини. Все це сприяє рухові легень під час вдиху і видиху. У ній немає повітря, і тиск на 6-9 мм. рт. ст. нижчий від атмосферного.

07.01.2012

Регуляція дихання. Дихальний центр

У 1885 році Казанський фізіолог Н.А. Миславський виявив, що в довгастому мозку знаходиться центр забезпечує зміну фаз дихання. Цей бульбарний дихальний центр розташований в медіальній частині ретикулярної формації довгастого мозку. Його верхня межа знаходиться нижче ядра лицьового нерва, а нижня вище писального пера. Цей центр складається з інспіраторних і експіраторних нейронів. У перших нервові імпульси починають генеруватися незадовго до вдиху і тривають протягом усього вдиху. Кілька нижче розташовані експіраторние нейрони. Вони збуджуються до кінця вдиху і перебувають у збудженому стані протягом усього видиху. У інспіраторно центрі є 2 групи нейронів. Це респіраторні a – і b-нейрони. Перші збуджуються при вдиху. Одночасно до b-респіраторним нейронам надходять імпульси від експіраторних. Вони активуються одночасно з a-респіраторними нейронами і забезпечують їх гальмування в кінці вдиху. Завдяки цим зв’язкам нейронів дихального центру вони знаходяться в реципрокних відносинах (тобто при порушенні інспіраторних нейронів експіраторние гальмуються і навпаки). Крім того нейронам бульбарного дихального центру властиве явище автоматії. Це їх здатність навіть у відсутності нервових імпульсів від периферичних рецепторів генерувати ритмічні розряди біопотенціалів.
Завдяки автоматії дихального центру відбувається мимовільна зміна фаз дихання. Автоматия нейронів пояснюється ритмічними коливаннями обмінних процесів в них, а також впливом на них вуглекислого газу. Еферентні шляху від бульбарного дихального центру йдуть до мотонейронам дихальних міжреберних і діафрагмальних м’язів. Мотонейрони діафрагмальних м’язів знаходяться в передніх рогах 3-4 шийних сегментів спинного мозку, а міжреберних в передніх рогах грудних сегментів. Внаслідок цього перерезка на рівні 1-2 шийних сегментів веде до припинення скорочень дихальних м’язів. У передній частині вароліева моста також є групи нейронів беруть участь в регуляції дихання. Ці нейрони мають висхідні та низхідні зв’язку з нейронами бульбарного центру. До них йдуть імпульси від його інспіраторних нейронів, а від них до експіраторним. За рахунок цього забезпечується плавний перехід від вдиху до видиху, а також координація тривалості фаз дихання. Тому при перерезке стовбура вище мосту дихання практично не змінюється. Якщо він перерізується нижче моста, то виникає гаспінг – тривалий вдих змінюється короткими видихами. При перерезке між верхньою і середньою третиною моста – апнейзіс.
Дихання зупиняється на вдиху, що переривається короткими видихами. Раніше вважали що в мосту знаходиться пневмотаксіческій центр. Зараз цей термін не застосовується. Крім цих відділів ЦНС в регуляції дихання беруть участь гіпоталамус, лімбічна система, кора великих півкуль. Вони здійснюють більш тонку регуляцію дихання.

Глава 4. Регуляція дихання. — Механізми регуляції вегетативних функцій організма

Глава 4. Регуляція дихання.

Функція дихання спрямована на підтримання оптимального постачання тканин киснем і видалення з організму вуглекислого газу. Дихання має життєво важливе значення, так як окисні процеси в організмі відбуваються безупинно, а внутрішніх резервів кисню в організмі практично немає. Для функції дихання характерна велика рухливість, мінливість. Це позначається в досить широкому діа пазона індивідуальних коливань частоти і глибини дихання, а також в надзвичайній чутливості дихання до щонайменших змін зовнішнього і внутрішнього середовища. Дихання найтіснішим чином пов’язано з функціями кровообігу, кисневої ємністю крові і регуляцією кислотно-лужної рівноваги.

Пристосування дихання до потреб організму і називається регуляцією дихання. Регуляція дихання проявляється в регуляції дихальних рухів грудної клітки - регуляції легеневої вентиляції, а також в ре гуляции стану гладкої мускулатури бронхіальногодерева. Гладкі м’язи бронхів иннервируются симпатичними і блукаючими нервами. При порушенні симпатичних нервів гладкі м’язи бронхів розслабляються. Збудження блукаючих нервів викликає спазм бронхів. Регуляція стану бронхіальних м’язів може бути рефлекторною (з хеморецепторів зі судів, з механорецепторов дихальних шляхів) і гумо ральний (вплив гуморальних агентів на гладкі м’язи бронхів). Вона спрямована на зміну сопро тивления диханню. Регуляція легеневої вентиляції перед ставлена ​​на схемі 4.

Функція дихання — вегетативна функція, але в еферентної ланки регуляції легеневої вентиляції провідну роль виконує соматическая нервова система, так як робочими органами, відповідальними за вентиляцію легень, є скелетні м’язи. Дихальні рухи грудної клітки пов’язані зі скороченням і розслабленням дихальних м’язів: діафрагми, зовнішніх міжреберних (вдихательних) і внутрішніх міжреберних (видихательних) м’язів. Рухові ядра ефферентов них нервів, іннервують дихальні м’язи, рас покладені в спинному мозку. Ядро диафрагмального нерва локалізується в III — IV шийних сегментах, ядра міжреберних нервів — в грудних сегментах спинного мозку. Імпульси, що йдуть від мотонейронів спинного мозку, викликають збудження і скорочення дихальних вих м’язів, але ці центри не можуть забезпечити регуляцію дихання. Такий висновок дозволяють зробити результати дослідів з пошаровим перерезкой мозку. Поперечна перерізка на кордоні мозку між довгастим і спинним відділами супроводжується припиненням дихання, хоча мотонейрони спинного мозку, що дають еферентні нервові волокна до дихальних м’язів, залишилися цілими і зберегли свої зв’язки з ефекторами. При перерезке спинного мозку на рівні нижніх шийних сегментів припиняється реберний подих і зберігається диафрагмальное. При перерезке вище довгастого мозку зберігається ритмічне дихання.

Роботами Легаллуа (1812), Флуранса (1842) і осо бенно Н. А. Миславського (1885) було встановлено, що регуляція дихання забезпечується центром, розташований ним в ретикулярної формації довгастого мозку і зі вартому з двох відділів: инспираторного (центр вдиху) і експіраторного (центр видиху). Інспіраторний і експіраторний відділи дихального центру продолго ватого мозку знаходяться в сполучених відносинах, тобто збудження одного з них гальмує інший.

Інспіраторний відділ посилає імпульси до Мотоно ронам спинного мозку, складовим ядра диафраг мального і зовнішніх міжреберних нервів, тому збудження інспіраторних нейронів викликає скорочення вдихательних м’язів. Головна функція експіраторних нейронів — не викликати видихательние м’язи (спокійний видих — пасивний), а гальмувати інспіратор ниє нейрони. Тому експіраторние нейрони навіть називають «антіінспіраторнимі». При порушенні ЕКСПО раторно центру припиняється генерація потенціалів дії в інспіраторних нейронах і вдихательние м’язи розслаблюються. Сила тяжкості та еластичні сили опору опускають грудну клітку, а внут рібрюшное тиск сприяє підняттю діафрагми. Відбувається видих.

Дихальний центр довгастого мозку може порушуватися автоматично (І. М. Сєченов, 1882). Причина ритмічних автоматичних розрядів в дихальні ном центрі остаточно не визначена. Найімовірніше, автоматичне порушення дихального центру обумовлене процесами обміну речовин, що протікають в ньому самому, і його високою чутливістю до углекислоте, яка може накопичуватися в процесі обміну.

При збереженні аферентних і еферентних зв’язків стовбура мозку з іншими відділами центральної нервової системи і з рецепторними приладами тіла, а також при зі зберіганні кровообігу, діяльність дихального центру регулюється нервовими імпульсами, які надходили від рецепторів легень, судинних рефлексогенних зон, дихальних та інших скелетних м’язів, а також імпульсами з верхніх відділів центральної нервової системи і, нарешті, гуморальними впливами.

Нормальні пов’язані відносини між інспіраторний і експіраторним відділами дихального центру встановлюються центром пневмотаксіса, розташованим в області варолиева моста (Лумсден, 1923). Головна функція центру пневмотаксіса — плавна ритмічна зміна фаз дихання, забезпечення оптимальних співвідношень частоти і глибини дихання. Центр пневмотаксіса збуджується імпульсами від инспираторного центру, а сам збуджує експіраторние нейрони і таким чином припиняє вдих. При руйнуванні зв’язків пневмотак сического центру з дихальним центром довгастого мозку дихання стає дуже рідкісним і глибоким.

В регуляції дихання беруть участь також і багато інших відділи центральної нервової системи. Однак роль різних нервових центрів в регуляції дихання участі не однакова. Дихальний центр довгастого мозку є абсолютно необхідним для здійснення ритмічної зміни фаз дихання, при його руйнуванні дихання припиняється. При перерезке і руйнуванні ви шележащіх відділів центральної нервової системи нку ня зберігається.

Проміжний мозок, його гипоталамический відділ, забезпечує зв’язок дихання з іншими вегетативними функціями, зокрема зі змінами обміну речовин і кровообігу. Інтенсивність дихання і кровообігу в організмі пристосовується до наявного в даний момент рівню метаболізму. Великим півкулях головного мозку належить особлива роль в зв’язку з тим, що вони забезпечують всю гаму найтонших приспособле ний дихання до потреб організму у зв’язку з не переривчастими змінами умов життєдіяльності і зовнішнього середовища. Здатність кори великих півкуль впливати на процеси зовнішнього дихання є загальновідомим фактом. Людина може довільно змінювати ритм і глибину дихальних рухів, а також затримувати подих на 30-60 с і більше.Експериментально вплив кори великих півкуль на дихання доведено дослідами з виробленням умовних дихальних рефлексів, зміною дихання при гіпнотичному навіювання важкої фізичної роботи і при різних емо нальних станах. Особливо важливе значення має участь кори великих півкуль мозку в пристосуванні дихання людини до мовної і різним формам професії сиональной діяльності.

Роль двоокису вуглецю і кисню в регуляції дихання

Рівень легеневої вентиляції визначається насамперед потребами організму підтримувати нормальну напругу 0 ₂ і С0 ₂ в артеріальній крові при будь-якому рівні тканинного метаболізму і органного кровообігу. У зв’язку з цим в регуляції дихання велика роль належить двоокису вуглецю і кисню.

Дихання може частішати і заглиблюватися при гіперкапнії (підвищено напруга С0 ₂ ) і гіпоксемії (знижений напруга 0 ₂ ) або урежаться і зменшуватися по глибині при гипокапнии (знижений напруга С0 ₂ ).

Підвищення напруги С0 ₂ в крові може викликати збудження дихального центру шляхом впливу на хеморецептори артеріальних рефлексогенних зон (Гейманс, 1927) і шляхом впливу на спеціалізовані хеморецепторную клітини, розташовані на вентральній поверхні довгастого мозку (мозкові хемо рецептори) (Лешке, 1960).

Пряме збудливу дію двоокису вуглецю на хеморецептори довгастого мозку доведено шляхом різних експериментів. Наприклад, при дії С0 ₂ на ізольований довгастий мозок кішки спостерігалося збільшення частоти електричних розрядів, що свідчило про порушення дихального центру.

Рефлекторна дія двоокису вуглецю на дихальний центр показано на тварин з ізольованою каротидної рефлексогенні зоною. Підвищення напруги С0 ₂ в крові, перфузируются ізольований каротидний синус, пов’язаний з організмом тільки афферентними нервовими волокнами, призводить до посилення дихальних рухів, а при зниженні напруги С0 ₂ дихання гальмується.

Артеріальні хеморецептори відповідальні за початкову швидку фазу гіпервентиляції при гіперкапнії. Подальше збільшення глибини і частоти дихання підтримується роздратуванням хеморецёпторних клітин довгастого мозку. Після денервации судинних реф лексогенних зон підвищення напруги С0 ₂ в крові викликає гіпервентиляцію значно пізніше і реакція протікає більш мляво, ніж у інтактних тварин.

Посилення дихальних рухів спостерігається не толь ко при підвищенні в крові напруги С0 ₂ , але і при будь-якому зсуві рН крові в кислу сторону. Збільшення концентрації іонів водню може викликати збудження дихального центру з тими ж шляхами, що й підвищення напруги С0 ₂ , але реакції розвиваються повільніше і є слабшими. Розходження в реакціях пояснюється більш швидкою дифузією С0 ₂ через мембрани хеморецёпторних клітин.

Недолік 0 ₂ викликає посилення і головним чином почастішання дихальних рухів тільки через збудження хеморецепторів судинних рефлексогенних зон. Якщо в організмі поєднуються явища гіперкапнії і ги поксеміі, то посилення дихання в цьому випадку може бути значно більше того, яке можна очікувати виходячи із законів арифметичного підсумовування. В цьому випадку говорять про гіпоксично-гіперкапніческая взаємодії.

Таким чином, з мозкових і артеріальних хеморецепторів управління диханням здійснюється за принципом негативного зворотного зв’язку — відхилення регульованих параметрів (напруга С0 ₂ і 0 ₂ ) воздей ствует через рецептори на дихальний центр і викликає зміни в легеневій вентиляції, що призводять до зменшення виниклих відхилень.

Регуляція дихання з механорецепторов легких

У легеневої тканини і в вісцеральній плеврі распо ложени механорецептори - чутливі нервові закінчення блукаючих нервів, адекватним подразником для яких є розтягнення. При вдиху відбувається розтягування легенів і роздратування механорецепторів. За блукаючим нервах імпульси надходять в дихальний центр, де збуджують ек спіраторние нейрони і гальмують інспіраторне. Вдих змінюється видихом (рефлекс Герінга — Брейера, 1868). При спокійному видиху спостерігається помірне спадання легеневої тканини, роздратування рецепторів розтягування припиняється. Припиняється і імпульсація, збудлива центр видиху і гальмуюча центр вдиху. Під впливом С0 ₂ центр вдиху збуджується і видих змінюється вдихом.

При посиленому спадении легеневої тканини, наприклад, при різкому глибокому видиху, зміні видиху на вдих спо собствует роздратування інших механорецепторов. Таке припущення висловлюється в зв’язку з тим, що в цих умовах в блукаючого нерва пачки потенціалів дії реєструються безперервно — верб фазу вдиху і в фазу видиху, чого немає при спокійному диханні (Едріан, 1933).

Рефлексом Герінга — Брейера як би дублюється і полегшується функція центру пневмотаксіса.

Регуляція дихання з механорецепторов верхніх дихальних шляхів

З рецепторів верхніх дихальних шляхів можуть осу ществляться рефлекторні реакції двох типів: 1) рефлекторна регуляція глибини і частоти дихання і 2) захисні рефлекси.

Адекватними подразниками для механорецепторов слизової, м’язів, надхрящніци верхніх дихальних шляхів, що викликають рефлектори зміни глибини і частоти дихання, є швидкість і напрямок руху струменя повітря, зміна тиску в повітроносних шляхах при вдиху і видиху. Аферентні нервові волокна з рефлексогенної зони верхніх нку них шляхів йдуть в складі трійчастих, верхніх і нижніх гортанних нервів; еферентні — в со ставі вегетативних нервів, іннервують мускулатуру дихальних шляхів, і в складі рухових нервів дихальних м’язів грудної клітки і діафрагми. Іс слідування рефлекторної регуляції дихання з механо рецепторів верхніх дихальних шляхів проведено на трахеотомірованних тварин (В. А. Буків, 1941; М. В. Сергієвський і співр., 1948).

В експериментах встановлено, що: а) продування віз духу від трахеї до гортані (імітується природний видих) подовжує видих, поглиблює дихання; б) ритмічна імітація вдиху і видиху через верхні дихальні шляхи, не збігається з ритмом природного дихання, призводить до порушення природного ритму, а в ряді випадків — до підпорядкування останнього ритму штучної вентиляції верхніх дихальних шляхів; в) при зажатии ротового отвори і носа у трахеотомірованних тварин спостерігаються розлади дихання, подібні з асфіксією. Таким чином, рух повітря через верхні дихальні шляхи облег чає розвиток вдиху і видиху і сприяє ритмічній зміні фаз дихання.

Рефлекси з механорецепторов верхніх дихальних шляхів мають велике значення також в регуляції вентиляції легенів при збільшенні опору нку нию. В цих умовах збільшений тиск в возду хоносних шляхах викликає рефлекторне уповільнення іпоглиблення дихання, розслаблення гладких м’язів і розширення бронхів. Обидві реакції призводять до зниження і навіть до нормалізації опору диханню.

Неадекватне механічне або хімічне подразнення слизової дихальних шляхів може викликати захисні рефлекторні реакції, що сприяють видаленню подразника (кашель, чхання) або перешкоджають попаданню його в бронхи і легені (закриття входу в гортань, спазм голосових зв’язок, спазм бронхів, короткочасна зупинка дихання).

Рецепторное поле кашльового рефлексу — слизова всього дихального тракту від глотки до бронхів, а рецепторное поле рефлексу чхання — слизова носа.

У відповідь на роздратування відповідного рецепторного поля відбувається рефлекторний спазм голосових зв’язок, закриття голосової щілини і одночасно скорочення видихательних м’язів. В легенях і бронхах створюється високий тиск, при якому розкривається голосова щілина і повітря з дихальних шляхів поштовхом, з великою швидкістю викидається назовні через рот при кашлі і через ніс при чханні.

Регуляція дихання з рецепторів розтягування дихальних м’язів

Рецептори розтягування — м’язові веретена — слабо представлені в діафрагму, і їх багато в межреберьям них м’язах. Чутливість м’язових веретен дихальних м’язів до розтягування, відповідно до загального правилом, регулюється за допомогою γ-мотонейронів спин ного мозку. При порушенні γ-мотонейронів скорочуються інтрафузальних м’язові елементи веретена, веретено розтягується і імпульсація з нього зростає. Ослаблення активності γ-мотонейронів призводить до про тівоположность ефекту.

Імпульсація з м’язових веретен рефлекторно збуджує мотонейрони, що здійснюють еферентної ин нервація даної і сусідніх м’язів і викликає скорочення цих м’язів.

При порушенні центру вдиху імпульсация по ретікулоспінальний шляхах надходить до α і γ-Мотоно ронам, иннервирующим зовнішні міжреберні м’язи. За рахунок збудження α-мотонейронів ці м’язи сокра щаются і настає вдих. Збудження γ-мотонейронів викликає вкорочення інтрафузальних м’язових волокон, веретена при цьому розтягуються, імпульсація з них на α-мотонейрони посилюється, і скорочення дихальних м’язів додатково зростає. Те ж спостерігає ся при активному видиху по відношенню до внутрішніх міжреберних м’язів.

При спокійному диханні активність зовнішніх і осо бенно внутрішніх міжреберних м’язів відносно слабка і дані рефлекторні реакції несуттєві, але вони мають важливе пристосувальне значення в усло -віях збільшення опору диханню. При збільшеннінавантаження міжреберні м’язи негайно посилюють свої скорочення за рахунок включення гамма-активації м’язових веретен.

Регуляція дихання з пропріорецепторов скелетної мускулатури

Будь-яка форма м’язової діяльності сопровожда ється прискоренням метаболізму, зростанням потреб організму в кисні, тому м’язова діяльність завжди супроводжується зміною частоти і глибини дихання, значним (іноді в 10-20 разів) збільшенням хвилинного об’єму дихання.

Одним з найбільш важливих факторів, що призводять до пристосуванню дихання до нових умов життя діяльності при м’язовій роботі, є зростання афферентной імпульсації в мозок з пропріорецеп торів працюючих м’язів. Значення афферентной імпульсації з пропріорецепторів в регуляції дихання дока зиваєтся посиленням легеневої вентиляції при пасивних рухах кінцівок, при роботі м’язів кінцівки з накладеним джгутом, що виключає надходження в об щее кровоносне русло двоокису вуглецю та інших продуктів обміну.

Посилення афферентной імпульсації з пропріорецеп торів може розглядатися як сигнал про можливе настання невідповідності хвилинного обсягу ди хания рівню енергетичних процесів, можливе відхилення напруги С0 ₂ і 0 ₂ від нормального рівня, т. е. як сигнал збурення. На основі такого сигна ла і перебудовується робота дихального центру. Звичайно, в цих умовах перебудова функції дихального центру визначається вищими відділами централь ної нервової системи: проміжним мозком, лімбічес кой системою і новою корою.

Контрольні питання

1.                  Що є робочим (виконавчим) органом в системі регуляції дихання?

2.                  На підтримку яких показників гомеостазу на правлю регуляція дихання?

3.                  Звідки виходять сигнали зворотного зв’язку в системі регуляції дихання, що є їх джерелом?

4.                  Як довести вплив газового складу крові на дихальний центр?

5.                  Опишіть взаємодія відділів дихального цін тра.

6.                  Яка фізіологічна роль рефлексу Герінга — Брейера? Опишіть його рефлекторну дугу.

7.                  Поясніть ефекти зміни дихання при: а) перерезке блукаючих нервів, б) перерезке стовбура мозку між вароліевим мостом і довгастим мозком, в) при тому і другом впливі одночасно.

8.                  Яка роль в регуляції дихання рефлексів з механорецепторов верхніх дихальних шляхів і з Пропрій рецепторів дихальних м’язів.

9.                  Наведіть приклади регуляції дихання «по рас погодженням» і «по обуренню».

Проблемні задачі

12. Чи може досвід Фредеріка з перехресним кро вообращения у двох собак вважатися бездоганним для доказу гуморальних механізмів впливу надлишку С0 ₂ або нестачі 0 ₂ в крові на дихальний центр? Поясніть відповідь.

13.               Хороші плавці перед тим, як пірнути, в ті чення декількох секунд форсовано дихають. Для че го вони так роблять? Який механізм зміни нку ня в цьому випадку?

14.               Необхідно відтворити в експерименті реф лекс Герінга — Брейера і встановити, які нерви яв ляются аферентні і еферентних в даній реф лекторной дузі. Як Ви це зробите? Які нерви в цьому рефлексі є аферентними, а які еффе рентними?

15.               На собаках проведені експерименти з переріз кой мозку на різних рівнях: 1) перерізання між шей ним і грудним відділами спинного мозку; 2) перерізання між довгастим і спинним мозком. Які изме нения дихання спостерігалися у собак в даних експеримен тах? Поясніть Ваші відповіді.

6

Урок-проект з біології для 8-го класу на тему «Нейрогуморальна регуляція дихальних рухів»

Нейрогуморальна регуляція дихальних рухів

Цільова група: учні 8 класу

Тривалість: 45хв

 Мета:

∙ сформувати в учнів знання про механізми дихальних рухів та способи їх регуляції, про функціональні показники дихальної системи, поглибити й розширити знання про нервову і гуморальну регуляції діяльності організму на прикладі дихальної системи

∙ розвивати вміння висловлювати свої думки, аналізувати, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки та розв’язувати задачі.

Формувати ключову компетентність ініціативності та підприємливості, розвивати лідерські якості

∙ виховувати бережне ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших людей

Операційні цілі (завдання)

Після закінчення уроку учень

Знає

∙ сутність процесів вдиху і видиху, механізми їх здійснення, складові життєвої ємності легень, фактори, які впливають на дихання.

Розуміє

∙ нервову і гуморальну регуляцію дихальних рухів, ∙  ∙взаємоз’язок кровоносної дихальної систем.

Вміє

∙ вимірювати ЖЄЛ за допомогою спірометра, застосовувати знання про будову, функції дихальної системи, нейрогуморальну регуляцію дихання для збереження здоров’я

Може

∙ефективно працювати в групах, команді

∙бути відповідальним у прийнятті особистого рішення, ∙прогнозувати майбутні результати

∙шукати оптимальні шляхи вирішення проблеми

∙проявляти ініціативність, підприємливість та лідерські якості.

∙спілкуватись, висловлювати свою думку та захищати її.

Методи і техніки:

Навчання у малих групах; бесіда, дискусія

Метод «відтермінована загадка»

Метод «дивуй»

Прийом «закінчи речення»

Складання опорних схем «нервова й гуморальна регуляції», таблиці «життева ємність легень»

Робота з різними джерелами інформації(додатки)

Тренінг «лікувальне дихання»

Самоспостереження

Розв’язування задач

Обладнання:

Допоміжні матеріали (додатки (1-15))

Відеофрагмент досліду Фредеріка з перехресним кровообігом

Таблиці «Органи дихання» «Будова головного мозку»

Спірометр

Смайлики

Аркуш А3

Маркер

Скотч

Допоміжні матеріали:

Додаток1 вправа «Закінчи речення»

Додаток2 інформація для вправи «Відтермінована загадка»

Додаток3 завдання для груп

Додаток4 текст до методичного прийому «Дивуй»

Додаток5 допоміжний матеріал для групи 1 «Нервова регуляція дихання»

Додаток6 допоміжний матеріал для групи 2 «Гуморальна регуляція дихання»

Додаток7 допоміжний матеріал для групи 3 «Дихальні рефлекси»

Додаток8 допоміжний матеріал для групи 4 «Об’ємні показники дихання»

Додаток9 допоміжний матеріал для групи 5 «Правильне дихання»

Додаток 10 «Рівні регуляції дихання»

Додаток11 тренінг-фізкульт хвилинка «Лікувальне дихання»

Додаток12 «Розв’яжіть задачу»

Додаток13  «Визначте вид регуляції дихання в запропонованих прикладах».

Додаток14 «Обгрунтуйте необхідність дотримання таких правил»

Додаток15 Матеріал для домашнього завдання

                                         Хід уроку

1. Вступна частина
   1.          Привітайтесь з учнями. Створіть сприятливий психологічний настрій, звернувшись із словами: « Подивіться один на одного, посміхніться і подумки побажайте собі успіхів»

Адже для нас успіх це:

У – уміння навчатись і працювати

С – співробітництво в групах

П – подолання труднощів

І – ініціативність

Х – хороший настрій 

1.2 Оголосіть учням девіз уроку

                    «Дихання – це пасовище життя»

                                                                 (Вислів Гіпократа)

1.3 Повідомте учням тему та мету уроку

— закріпити знання про дихальні рухи, з’ясувати нервову і гуморальну регуляцію їх, визначити фактори які впливають на дихання.

1.4 Для закріплення знань про дихальні рухи запропонуйте учням виконати вправу «Закінчи речення». Для цього роздайте картки із запитаннями (Додаток 1)

1.5 запропонуйте вправу «Відтермінована загадка»

Мета: розвиток творчої уяви учня та мотивація до діяльності. (Додаток 2).

2.Основна частина

2.1 Об’єднайте учнів у 5 груп. Скажіть, щоб кожна група зайняла місце за окремим столом. Повідомте учнів, що далі кожна група буде пряцювати над окремим завданням. Надайте кожній групі картку з завданнями та прокоментуйте їх. (Додаток 3)

2.2 Перед початком роботи груп, подайте учням цікаву інформацію про дихання. (Додаток 4-текст до методичного прийому «Дивуй»)

2.3 Надайте учням підготовлені тексти завдань (Додатки 5- 9) Наголосіть, що після того як усі члени групи прочитають тексти, вони мають обговорити цей матеріал і впевнитись, що правильно зрозуміли умови завдання.

2.4 Повідомте групам, що на роботу з додатками відводиться 10хв, після чого кожна група має презентувати опрацьований матеріал.

2.5 Зверніться до учасників групи 1 які опрацьовували нервову регуляцію дихання і попросіть їх презентувати матеріал в такій послідовності:

1. рефлекторна регуляція дихання

2. поняття про дихальний центр. Його роль в регуляції дихальних рухів

3. вплив кори великого мозку на регуляцію дихання

4. презентація власної схеми «Регуляція дихання»

2.6 Щоб закріпити прослуханий матеріал про нервову регуляцію дихання запропонуйте учням визначити рівні регуляції дихання (звернувшись до додатка 10)

2.7 Перед презентацією групи 2 про гуморальну регуляцію дихання запропонуйте переглянути відеофрагмент досліду Фредеріка з перехресним кровообігом

2.8 Надайте слово групі 2 і попросіть їх пояснити як відбувається гуморальна регуляція дихальних рухів

2.9 Запропонуйте учасникам групи 3 розповісти про дихальні рефлекси, їх значення для організму та попросіть  прокоментувати складену схему рефлекторної дуги  захисного дихального рефлексу чхання.

2.10 Попросіть учасників групи 4 пояснити, що таке життєва ємність легень, з чого вона складається і прокоментувати складену таблицю «Основні показники ЖЄЛ» та показати за допомогою спірометра як вимірюється ЖЄЛ

2.11 Перед презентацією 5 групи про правильне дихання, запропонуйте учням вислів із народної мудрості:

«Дихати величезне задоволення

Достатньо одного дихання, аби завжди бути щасливим, насолоджуватись життям. Достатньо бути живим. Якби витоки усіх речей не знаходились у цьому диханні не було б ні людини, ні світу»

Потім зверніться до учасників 5 групи з проханням розкрити умови правильного дихання

2.12 Запропонуйте учням провести тренінг фізкульт хвилинку «Лікувальне дихання» (Додаток 11)

2.13 Зверніться до учнів з пропозицією розв’язати задачу

(на розв’язок задачі 3-5хв) (Додаток 12)

2.14Запропонуйте учням визначити вид регуляції дихання в запропонованих прикладах.(Додаток 13)

2.15 Зверніть увагу учнів, що знання отримані на уроці важливі та допоможуть вам у збереженні власного здоров’я. Попросіть учнів обгрунтувати дотримання певних правил гігієни дихання (Додаток14)

3.Підсумкова частина

3.1 Підведіть підсумки уроку. Запитайте в учнів, чи готові вони пояснити факти запропоновані у вправі «Відтермінована загадка»

3.2 Запропонуйте учням провести самооцінювання набутих знань і оцінити роботу групи.

3.3 Домашнє завдання: розв’язати задачу, провести спостереження (Додаток15)

3.4 Проведіть рефлексію, запропонуйте учням визначити один зі смайликів, який відображає їх теперішній настрій та помістити його у валізку. За бажанням учні можуть висловити коментарі або пояснити свій вибір.

3.5 Подякуйте учням за урок, називаючи конкретно якості за які ви вдячні (за креативність, активність, вміння аналізувати, тощо)

Додаток 1

               Вправа закінчи речення «дихальні рухи»

      вдих                                               

1)зовнішні міжреберні м’язи…

(скорочуються)

2)ребра… (піднімаються)

3)діафрагма…(опускається)

4)об’єм грудної порожнини…(збільшується)

5)тиск в легеннях… (стає нижчим атмосферного)

6)повітря по дихальним шляхам…(надходить до легень)

Видих

1. зовнішні міжреберні м’язи…(розслабляються)
2. ребра…(опускаються)
3. діафрагма…(піднімається догори)
4. об’єм грудної порожнини…(зменшується)
5. тиск в альвеолах легень…(зростає)
6. повітря по дихальних шляхах…(виходить із легенів)

Додаток 2

Інформація для вправи «відтермінована загадка»

1.у романах Ф. Купера індіанці іноді рятувалися від ворогів, занурюючись у воду й дихаючи через порожнисту соломинку. Але дихати таким чином можна лише на глибині до 1,5м. Чому?

2. В умовах підводного човна за нестачі кисню могли використати кисневі балони й наситити палубу субмарини киснем до 50%. Але це не рятувало матросів, і вони гинули. Чому?

3. На полярну станцію літаком доставили екіпаж (висота 5 км над рівнем моря). Самопочуття в усіх було задовільне. Через дві години почалися запаморочення, у декого-шок. Що це за явище та які його причини?

4. У людини, яка працює в умовах підвищеного тиску (наприклад,водолазів), азот, що міститься у крові, починає переходити в тканини, клітини, накопичується в нервовій системі й суглобах. Коли людина піднімається на поверхню швидко, кров ніби «закіпає» — це звільняється азот. Що це за явище та яких заходів уживають, щоб цього не трапилось?

Додаток 3

                         Завдання для груп

Група 1

Опрацюйте матеріал «нервова регуляція дихальних рухів» та малюнки, складіть власну схему «Нервова регуляція дихання» 

Група 2

Опрацюйте матеріал«Гуморальна регуляція дихальних рухів,складіть схему»

Група 3

Опрацюйте матеріал «Дихальні рефлекси», складіть схему захисного дихального рефлексу чхання

Група 4

Опрацюйте матеріал «об’ємні показники дихання», заповніть таблицю «Життєва ємність легень».

Група5

Опрацюйте матеріал додатка та поясніть «Що таке правильне дихання»

Додаток 4

         Текст до методичного прийому «Дивуй!»

-У спокійному стані, лежачи людина вживає за добу 400-500л кисню, роблячи при цьому 16-20 вдихів за хвилину.

Для порівняння коні роблять 12 дихальних рухів за хвилину, пацюки-60, канарки-180.

-Щоденно через легені проходить в серньому 10тис. л повітря

— доросла людина в серньому робить 23тис. вдихів і видихів за день

— за 80 років життя людина здійснює приблизно 600млн дихальних рухів

— на весні частота дихання в середньому на третину  більша ніж восени

— причиною гикавки є більш різкі, ніж зазвичай скорочення діафрагми. Здавлений звук, що при цьому виникає, є наслідком різкого закриття голосової щілини.

— у стані сонливості, втоми подих стає неглибоким, монотонним (у крові накопичується вуглекислота та інші продукти обміну, які впливаючи на дихальний центр спричиняють позіхання, під час глибокого повільного вдиху при позіханні кров збагачується киснем. А напруга м’язів, ротової порожнини, обличча, шиї, що беруть участь у позіханні сприяє збільшенню швидкості кроотоку в судинах голови. Це поліпшує кровопостачання клітин мозку.)

— позіхання заразнее: варто одному почати позіхати, і всі навколо підхоплюють, тому що позіхання легко виникає як наслідувальний рефлекс. Цей рефлекс змушує вас не тільки позіхати, але й посміхатись, якщо поруч хтось сміється.

Цікаві стостереження «Чому?»

— чому, коли ми занурюємось у холодну воду у нас «перехоплює дух»?

— чи помічали ви, що людина на короткий час затримує вдих, коли до чогось прислухається?

— чому у веслувальників, молотобійців момент найбільшого зусилля збігається з моментом видиху «Ух»

Додаток 5

 Інструкція щодо виконання завдань у групах

Опрацюйте матеріал «нервова регуляція дихальних рухів» та малюнки, складіть власну схему «Нервова регуляція дихання» 

Допоміжний матеріал для групи 1

Вплив кори великого мозку на дихання

В регуляції дихання бере участь кора великого мозку, яка забезпечує найтонше пристосування дихання до потреб організму у зв’язку із змінами умов зовнішнього середовища і життєдіяльності організму.

Ось приклад впливу кори великого мозку на дихання:

1. людина може якийсь час затримати дихання за своїм бажанням, змінити ритм і глибину дихальних рухів.
2. Впливами кори великого мозку пояснюються передстартові зміни дихання у спортсменів – значне поглиблення і прискорення дихання перед початком змагань
3. Можливе вироблення умовних дихальних рефлексів, якщо певні ситуації, що регулярно повторюються супроводжуються змінами дихання наприклад при дії стресс-факторів людина починає хвилюватись і це завжди супроводжується поглибленням і прискоренням дихання, такий стан забезпечує  готовність організму до вирішення проблем, що виникли.

Прикладом керування своїм диханням є спів або гра на духових музичних інструментах. Однак вплив кори на дихальний центр обмежений. При різкому обмеженні концентрації CO2 в крові відбувається мимовільний вдих

   Дихальний центр, його роль у регуляції дихання

Взаємоузгодження діяльності дихальних м’язів, що забезпечують вдих і видих , регулюється дихальним центром. Він розташований у довгастому мозку і ділиться на два підцентри: центр видиху(експіраторний) і центр вдиху (інспіраторний). Приблизно кожні 3-4с виникає збудження в центрі вдиху. Воно через спинний мозок передається до дихальних міжхребетних м’язів і діафрагми. М’язи скорочуються, об’єм грудної клітки збільшується – здійснюється вдих. При цьому нервові імпульси від м’язів і легень надходять до довгастого мозку, вони викликають збудження центру видиху, водночас гальмуючи центр вдиху. Дихальні м’язи розслаблюються, об’єм грудної клітки зменшується – здійснюється видих. Після цього дихальний цикл починається знову.

          Рефлекторна регуляція дихання

Рефлекторна регуляція дихальних рухів

У стінках дихальних шляхів (особливо в бронхах і альвеолах), у плеврі, грудних і черевних м’язах знаходяться рецептори, які сприймають збудження і передають їх у довгастий мозок (дихальний центр), а з мозку – до м’язів. Відбувається вдих. Коли легені в достатній мірі розтягуються, виникає механічне подразнення рецепторів легень і плеври, яке рефлекторно припиняє скорочення дихальних м’язів – відбувається вдих. Отже, вдих рефлекторно регулює видих, а видих регудює вдих.

     « Чинники які впливають на дихання »   

дихання людини змінюється залежно від стану організму: воно спокійне рідке під час сну, часте і глибоке при фізичних навантаженнях, преривчасте нерівне під час емоцій.      

 Змінють характер дихання і такі рефлекторні реакції    травного апарату, як акти ковтання, блювання, дефекації. Тісні зв’язки існують між  функйією дихання і емоційними процессами. Такі емоційні прояви

 Людини, як плач, сміх і є видозміненимидихальними рухами. В цих випадках активність дихального центру активно змінюється імпульсами, що надходять з верхньої частини стовбура мозку.

    Нервова регуляція дихальних рухів                                                                              

Можливий варіант схеми

«нервова регуляція дихання»

                      Нервова регуляція

                 Мимовільна                                              Довільна

(регуляція частоти і                  (регуляція частоти і глибини дихання)                         глибини дихання)

                ↓                                                     ↓

Дихальним центром               корою великого мозку

довгастого мозку

                 ↓                                                     ↓

Дією на холодові, больові          ми можемо свідомо                 

    інші рецептопи, може             прискорити дихання            

зупинити дихання

Додаток 6

  Інструкція щодо виконання завдань у групах

 «Гуморальна регуляція дихальних рухів»

Завдання: опрацюйте матеріал «гуморальна регуляція дихальних рухів» та складіть схему

             Допоміжий матеріал для групи 2

Важливу роль для дихання відіграють продукти обміну речовин. Надходячи в кров, вони збуджують інтерорецептори судин, які в свою чергу змінюють активність дихального центру. Головним чинником, що регулює дихання, є концентрація CO2 в крові, яка сприймається рецепторами, що містяться в стінках сонної артерії. Збільшення його концентрації підвищує збудливість дихального центра, який посилає імпульси до дихальної мускулатури. Дихання стає глибшим, частішим, що супроводжується виведенням надлишкового CO2  з організму.

При інтенсивній м’язовій роботі в результаті підвищення інтенсивних окисних процесів у крові збільшується вміст CO2 , молочної кислоти, які збуджують дихальний центр і хеморецептори рефлексогенних зон судин і тим самим підсилюють

дихання. Збільшення вмісту CO2 в крові на 0,2%  призводить до підвищення вентиляції легень на 100%

Регуляція дихальних рухів

                  Можливий варіант схеми

            «Гуморальна регуляція дихання»

                      Гуморальна регуляція

                 Частоту і глибину дихання

             ↓                                                               ↓

  Прискорює                                                сповільнює

             ↓                                                               ↓

  Надлишок CO2                                                                                  недостача CO2

                                                                              ↓

                                                    В результаті             

                                                    підсилення ветиляції

                                                    легень дихання  

                                                     призупиняється так як

                                                     концентрація   CO2

                                                                                                          в крові  зменшується

                                  Додаток 7

  Інструкція щодо виконання завдань у групах

Опрацюйте матеріал «Дихальні рефлекси», складіть схему захисного дихального рефлексу кашлю або чхання

              Допоміжний матеріал для групи 3

Велику роль у зміні дихальних рухів відіграють дихальні рефлекси, рефлекторні дуги яких проходять через дихальний центр, розглянемо деякі з них.

Коли занурюємось у холодну воду у нас «перехоплює дух» оскільки уповільнюється діяльність серця і на мить припиняється дихання. Що ж є причинною такої зміни? Холод подразнює рецептори, розміщенні в шкірі. (див. схему)

 Холод→  шкіра (холодові рецептори) →Дихальний центр довгастого мозку →дихальні м’язи. Збудження, яке в них виникає по чутливих нейронах надходить до дихального центру. Далі по довгих відростках рухових нейронів збудження надходить від дихального центру до дихальних м’язів, припиняючи їхнє функціонування.

 Серед  дихальних рефлексів є так звані захисні дихальні рефлекси. Вони зумовлюють виникнення видозмінених дихальних рухів, наприклад чхання або кашлю.

Якщо до носової порожнини потрапили пил або речовини з різким запахом, вони подразнюють рецептори, розміщені в її слизовій оболонці. Виникає захисний рефлекс чхання – сильний і дуже швидкий рефлекторний видих через ніздрі, завдяки якому з носової порожнини видаляються речовини, які її подразнюють. Слиз, що зібрався під час нежиттю, спричиняє подібну захисну реакцію. Кашель – різкий рефлекторний видих через рот – виникає при різних подразненнях рецепторів гортані.

Чхання може бути також симптомом інфекційного захворювання, що супроводжується нежитем. Зі струменем повітря з носа при чханні викидається  безліч вірусів і бактерій, і це звільняє організм від іфекційних чинників, але сприяє поширенню інфекцій серед інших людей. Тому коли ви чхаєте обов’язково прикривайте ніс хусткою

«рефлекторна дуга захисного дихального рефлексу»       

Можливий варіант схеми рефлекторної дуги захисного дихального рефлексу чхання:

1. рецептори носової порожнини
2. доцентровий нейрон
3. ділянка центральної нервової системи
4. відцентровий нейрон
5. робочий орган

Додаток 8

Інструкція щодо використання завдань у групах

Опрацюйте матеріал «об’ємні показники дихання», заповніть таблицю «Життєва ємність легень».

Допоміжний матеріал для групи 4

Основні функціональні показники дихальної  системи

У стані спокою доросла людина здійснює за хвилину 12-16 дихальних рухів, під час сну 10-12, а при фізичному навантаженні, хвилюванні, тяжкій хворобі- до 30-35 дихальних рухів. У маленьких дітей та осіб старшого віку частота дихання в стані спокою вища (20-25 дихальних рухів за хвилину).

Глибина дихання визначається об’ємом вдихуваного і видихуваного повітря.

Під час спокійного вдиху до легень надходить приблизно 500мл (0,5л) повітря – цей об’єм називають дихальним об’ємом.

Глибоко вдихнувши людина може набрати ще приблизно 1500мл повітря – це додатковий об’єм повітря (або резервний об’єм вдиху).

Після спокійного видиху людина може додатково видихнути ще 1500мл повітря – це резервний об’єм видиху. Разом дихальний, додатковий та резервний об’єми повітря становить життєву ємність легень – ЖЄЛ

Навіть після глибокого видиху в альвеолах легень залишається 1000-1200мл повітря — це залишковий об’єм повітря.

В повітроносних шляхах завжди залишається повітря – це так званий мертвий простір.

ЖЄЛ – це максимальна кількість повітря, яку видихає людина після найглибшого вдиху (в середньому 3500мл)

ЖЄЛ = Vдих. + Vдод. + Vрезерв

(3,5л = 0,5л + 1,5л + 1,5л)

ЖЄЛ залежить: від віку, статі, розвитку дихальних м’язів, які розвинені в людини, що займається різними видами спорту веслуванням, плаванням, гімнастикою тощо. У жінок вона становить 3000-3500мл, а в чоловіків – 4500-4800мл, у фізично тренованих осіб ЖЄЛ може сягати до 6000-7000мл. життеву ємність легень визначають за допомогою спеціального приладу- спірометра.

Щоб виміряти ЖЄЛ досліджуваний робить глибокий вдих, після чого здійснює видих в трубку спірометра, на якому фіксується ЖЄЛ.

Заповніть таблицю життєва ємність легень

таблиця

Додаток 9

Інструкція щодо виконання завдання у групах

Опрацюйте матеріал додатка та поясніть «Що таке правильне дихання»

            Допоміжний матеріал для групи 5

                        «Правильне дихання»

 При нормальному диханні вдих коротший за видих, такий ритм полегшує фізичну й розумову діяльність. Це можна пояснити так. Під час вдиху дихальний центр збуджується, при цьому за законом індукції збудливість інших відділів мозку знижується, а при видиху має місце протилежне явище. Тому сила м’язового скорочення знижується під час вдиху і зростає під час видиху, ось чому працездатність знижується і швидше настає втома, якщо вдих подовжений, а видих скорочений. Отже, треба вчитись правильно дихати при різних видах діяльності (ходьбі, бігу і т. п.). Одна з умов правильного дихання-це розташування грудної клітки. Для цього важливе правильне положення тіла, особливо під час сидіння за партою, дихальна гімнастика та інші фізичні вправи, які розвивають мускулатуру, що приводить у рух грудну клітку. Особливо корисні для цього такі види спорту, як плавання, веслування, катання на ковзанах, ходьба на лижах. Звичайно людина з добре розвиненою грудною кліткою дихає рівномірно і правильно. Тому ходити і стояти потрібно дотримуючись правильної постави, бо це сприяє розширенню грудної клітки, полегшує діяльність легень і забезпечує глибше дихання, а при зігнутому положенні тулуба в організм надходить менше кисню.

Додаток 10

                         Рівні регуляції дихання      

Таким чином, нервові центри регуляції дихання  розташовані на трьох рівнях:

1. перший рівень знаходиться в спинному мозку де містяться центри діафрагмальних міжреберних нервів, які забезпечують скорочення міжреберних м’язів і діафрагми.
2.  другий рівень знаходиться в довгастому зозку і забезпечує ритмічну зміну фвз дихання
3. третій рівень здійснює інтеграцію діяльності нервових центрів розташованих у різних відділах великого мозку, які забезпечують тонке пристосування діяльності системи до потреб організму

Додаток 11

                                        Тренінг

           Фізкульт хвилинка «лікувальне дихання»

Для стимуляції роботи дихальної системи потрібно зробити глибокий вдих і на видиху промовити звук «же»; для зняття емоційних стресів – звук «ем»; для поліпшення  пам’яті та уваги – звук «ер».

Промовляючи звук е, ми лікуємо легені, бронхи; а- гортань; ом-м-м – гайморові пазухи. Звуки будемо співати на одній ноті, промовляючи дев’ять разів. Вправи слід робити вранці та ввечері. Дихання теж може бути лікувальним. Вдих при цьому легкий, короткий, неглибокий – і відразу ж видих – довгий.

 Найголовніший видих- ХО-О-О, ФУ-У-У. вдих – Ф-Ф-Ф більш цілющий.

Додаток 12

                                 Розв’яжіть задачу

Скільки повітря (л) використає на дихання класс із 35 осіб за 45 хв уроку, якщо якщо один учень у середньому робить 16 вдихів на хвилину, вдихаючи при кожному з них 500мл повітря?

Додаток 13

 «Визначте вид регуляції дихання в запропонованих           прикладах».

А — чхання при подразненні слизової оболонки носа

Б – затримка дихання внаслідок зменшення концентрації вуглекислого газу в крові, що виникає після частого і глибокого дихання в стані спокою

В – затримка дихання при входженні в холодну воду, що діє на рецептори шкіри

Г – затримка дихання, що відбувається внаслідок дії нашатирного спирту на органи дихання.

Д – кашель при подразненні рецепторів гортані

Є – накопичення вуглекислого газу в крові внаслідок довільної затримки дихання, що спричинює мимовільне поновлення дихання.

Нервова — ………(А, В, Д)       Гуморальна-……(Б,Г,Є)

Додаток 14

Обгрунтуйте необхідність дотримання таких правил

1. Дихати слід через ніс
2. У приміщенні необхідно регулярно проводит вологе прибирання.
3. Слід регулярно провітрювати приміщення.
4. Слід підтримувати правильну поставу тіла.

Додаток 15

                                  Домашне завдання

                        Провести самоспостереження

1. покласти руку на груди і живіт, підрахувати кількість дихальних рухів за хвилину в положенні лежачи, сидячи, після 10 різних присідань. Записати результати і зробити висновки

2. виміряти окружність грудної клітки в стані вдиху і видиху. Чому в першому випадку вона більша, ніж у другому? Пояснити, чому при вдиху стінка живота зміщується вперед, а при видосі- назад.

                                   Розв’яжіть задачу

У спокійному стані людина вдихає і видихає близько 500мл повітря. Визначити, скільки кисню при цьому вона споживає, якщо відомо, що в атмосферному повітрі кількість кисню становить 21%, а в повітрі, яке людина видихає 16%. Яку кількість повітря поглинає людина за хвилину, якщо частота дихальних рухів за хвилину 14?

(PDF) Фізіологія дихання

одної, що практично не взаємодіють між собою. Кожний газ в суміші веде

себе так, ніби інших газів не існує. Тому загальний тиск газової суміші

складається із індивідуальних тисків її компонентів, які пропорційні їх вмі-

сту (відсотку) в суміші. Ці індивідуальні тиски газів прийнято позначати те-

рміном «парціальний тиск» газу. Наприклад, якщо на рівні моря тиск пові-

тря становить 760 мм рт.ст, а вміст кисню – 21%, то парціальний тиск ки-

сню складає 760*0,21=159,6. В альвеолярному повітрі до складу газової

суміші входить насичена водяна пара, яка при t=37 Co має парціальний

тиск 47 мм рт.ст. Цей тиск віднімається від загального тиску газової сумі-

ші при розрахунку парціальних тисків дихальних газів. Зокрема, парціа-

льний тиск кисню в альвеолярному повітрі РО2= (760-47)*0,14= 100 мм

рт.ст., а парціальний тиск вуглекислого газу РСО2= (760-47)*0,055=40 мм

рт.ст.

Згідно

закону Генрі

, вміст газу, розчиненого в рідині, прямо пропо-

рційний парціальному тиску газу, що знаходиться в стані рівноваги з цією

рідиною. При цьому розчинені в рідині молекули газу створюють парціа-

льний тиску цього газу в рідині, який прийнято називати

напругою

газу.

При рівності напруги газу в рідині та його парціального тиску над рідиною

дифузії не відбувається. Якщо з’являється різниця цих тисків, то виникає

дифузія до відновлення стану рівноваги.

В легенях дорослої людини знаходиться близько 300 млн альвеол.

Середній діаметр альвеоли складає 150-300 мкм, а сумарна поверхня на

якій відбувається газообмін між альвеолярним повітрям та кров’ю леге-

невих капілярів досягає 75-90 м2. Від альвеолярного повітря кров відді-

лена тонкою легеневою мембраною товщиною 0,4-1,5 мкм. Ця мембра-

на складається із ендотелію капілярів, двох базальних мембран, плоского

альвеолярного епітелію та шару сурфактанту. Дихальні гази проникають

через легеневу мембрану шляхом дифузії завдяки градієнтам парціальних

тисків дихальних газів. Так, парціальний тиск кисню в альвеолярному по-

вітрі складає приблизно 100 мм рт.ст., а його напруга у венозній крові —

близько 40 мм рт.ст.; парціальний тиск вуглекислого газу в альвеолярному

повітрі — 40 мм рт.ст., а його напруга у венозній крові – 46 мм рт.ст.

(мал.6.14.) Бачимо, що градієнт для кисню в 10 разів більший, ніж граді-

єнт для вуглекислого газу, але, незважаючи на це, за час проходження

крові по легеневому капіляру (0,7-1,0 с) парціальний тиск обох газів у

альвеолярному повітрі встигає вирівнятися з їх напругою у крові. Справа

в тому, що вуглекислий газ в 20-25 разів краще дифундує через легеневу

мембрану, завдяки кращій розчинності в ліпідах мембран.

Проникність легеневої мембрани для газів характеризують таким

параметром як

дифузійна здатність легень

. Вона вимірюється кількістю

газу, що дифундує через легеневу мембрану за 1 хв. при градієнті тиску,

рівному 1 мм рт.ст. В нормі дифузійна здатність для кисню дорівнює 25

мл/хв./мм рт.ст., для вуглекислого газу — близько 500-550 мл/хв./ мм

рт.ст. З віком і при захворюваннях легень цей показник знижується. На-

пруга кисню в змішаній артеріальній крові, що відтікає від легень по леге-

________________________________________________________

_____________________________________________________________

__________________________________________________________

Фізіологія дихання

Grupo público Військовий госпіталь. Дніпро

Як не збожеволіти? 🤪

😷Пандемія коронавірусної інфекції. Карантин. Загроза. Люди на вулиці в масках. Діти сидять вдома.
У зв’язку з цим може виникати багато емоцій, зокрема страх, тривога, злість, роздратування, які іноді накривають з головою.

⚖️Як повернути собі емоційний баланс за допомогою дихання?

🔸🔸🤔🧔 — При чому тут дихання?🔸🔸🔸

Дихання – один з основних процесів нашого організму. Без їжі можна прожити декілька тижнів, без води – пару днів, а спробуйте затримати дихання…🤔
Процеси вдиху і видиху є автоматичними, проте ми точно можемо їх контролювати.

✔️Спробуйте зараз прислухатися до свого дихання, зробіть вдих і видих, поекспериментуйте з паузами.

🧠Центр регуляції дихання знаходиться у довгастому мозку – одній з найстаріших ділянок центральної нервової системи, що відповідає за рефлекси, які в давні часи допомагали людям вижити. У ситуації небезпеки у людини підвищується тиск, серцебиття, збільшується частота вдихів і видихів, дихання поверхневе , тобто організм робить усе для збереження свого життя. Натомість у спокійному стані наше дихання стає повільним і глибоким, організму нічого не загрожує.
😎Отже, ми можемо контролювати вдих і видих, знаємо про особливість дихання людини в небезпеці і в спокійному стані.

🔸🧔 — Що там пропонуєте робити? 🔸🔸🔸

🤓Я Вам сьогодні запропоную просту техніку заспокоєння і релаксації, яка ґрунтуються саме на цих знаннях.

🔲У ситуаціях, коли Ви відчуваєте гнів, агресію, роздратованість; коли наростає тривога чи страх, Ви можете стабілізувати свій стан за допомогою техніки «Дихання по квадрату».
💭Спробуйте уявити квадрат: подумки або малюючи фігуру рукою в повітрі, окресліть усі 4 сторони фігури за годинниковою стрілкою. Тепер до рухів по сторонам квадрату додаємо дихання:
— Ліва сторона (рух знизу догори) – плавний вдих;
— Верхня сторона (зліва направо) – пауза
— Права сторона (згори вниз) – плавний видих;
— Нижня сторона (справа наліво) – пауза.
Сторони квадрата рівні, отже вдих, видих і паузи мають бути однаковими за часом.

🖼️Після повторення техніки декілька разів Ви відчуєте, як до Вас повертається спокій і внутрішня гармонія.

#записки_військового_психолога

Контроль артериального давления | Безграничная анатомия и физиология

Роль сердечно-сосудистого центра

Сердечно-сосудистая система играет роль в поддержании организма, транспортируя гормоны и питательные вещества и удаляя продукты жизнедеятельности.

Цели обучения

Объясните роль сердечно-сосудистого центра в контроле артериального давления

Основные выводы

Ключевые моменты

• Сердечно-сосудистый центр — это часть головного мозга человека, находящаяся в продолговатом мозге и отвечающая за регуляцию сердечного выброса.
• Многочисленные рецепторы в системе кровообращения могут обнаруживать изменения pH или растяжения и сигнализировать об этих изменениях сердечно-сосудистому центру.
• Сердечно-сосудистый центр может изменять частоту сердечных сокращений и ударный объем, чтобы повысить кровяное давление и кровоток.

Ключевые термины

• сердечно-сосудистый центр : область мозга, отвечающая за нервный контроль сердечного выброса.

Сердечно-сосудистый центр является частью вегетативной нервной системы и отвечает за регулирование сердечного выброса.Сердечно-сосудистый центр, расположенный в продолговатом мозге, состоит из трех отдельных компонентов: кардиоускорительного центра, кардиоингибиторного центра и вазомоторного центра.

Кардиоускорительный центр стимулирует сердечную функцию, регулируя частоту сердечных сокращений и ударный объем посредством симпатической стимуляции сердечным нервом-ускорителем. Центр кардиоингибиторов замедляет сердечную функцию, уменьшая частоту сердечных сокращений и ударный объем за счет парасимпатической стимуляции блуждающего нерва.Сосудодвигательный центр контролирует тонус сосудов или сокращение гладкой мускулатуры в средней оболочке. Изменения диаметра влияют на периферическое сопротивление, давление и поток, что, в свою очередь, влияет на сердечный выброс. Большинство этих нейронов действуют посредством высвобождения нейромедиатора норэпинефрина из симпатических нейронов. Хотя каждый центр функционирует независимо, анатомически они не отличаются друг от друга.

Сердечно-сосудистый центр может реагировать на многочисленные раздражители. Гормоны, такие как адреналин и норэпинефрин, или изменения pH, такие как закисление из-за накопления углекислого газа в ткани во время упражнений, обнаруживаются хеморецепторами.Барорецепторы, определяющие растяжение, также могут сигнализировать сердечно-сосудистому центру об изменении частоты сердечных сокращений.

Система кровообращения человека : Сердечно-сосудистая система в основном состоит из системы кровообращения или системы кровеносных сосудов, которая распределяет кислород из легких по всему телу.

Краткосрочный нейронный контроль

Нервная регуляция артериального давления достигается за счет роли сердечно-сосудистых центров и стимуляции барорецепторов.

Цели обучения

Опишите роль барорецепторов и сердечно-сосудистых центров (ВНС) в контроле артериального давления

Основные выводы

Ключевые моменты

• Кардиоускорительный центр, кардиоингибиторный центр и вазомоторный центр образуют сердечно-сосудистый центр, кластер нейронов, которые функционируют независимо, регулируя кровяное давление и кровоток.
• Высвобождение нейромедиатора норэпинефрина из симпатических нейронов направляет большинство нейронов, связанных с сердечно-сосудистым центром.
• Барорецепторы реагируют на степень растяжения, вызванного присутствием крови; это стимулирует отправку импульсов в сердечно-сосудистый центр для регулирования артериального давления и достижения гомеостаза при необходимости.

Ключевые термины

• вегетативная нервная система : Часть нервной системы, регулирующая непроизвольную деятельность сердца, кишечника и желез. Эти действия включают пищеварение, дыхание, потоотделение, метаболизм и модуляцию артериального давления.
• норэпинефрин : катехоламин, выполняющий множество функций, в том числе как гормон и нейромедиатор. Области тела, которые производят это вещество или подвергаются его воздействию, описываются как норадренергические.
• симпатическая : часть вегетативной нервной системы или связана с ней, которая при стрессе повышает кровяное давление и частоту сердечных сокращений, сужает кровеносные сосуды и расширяет зрачки.
• барорецептор : нервное окончание, чувствительное к изменениям кровяного давления.
• парасимпатическая : Часть вегетативной нервной системы или относящаяся к ней, которая подавляет или противодействует влиянию симпатической нервной системы.

Вегетативная нервная система играет решающую роль в регуляции сосудистого гомеостаза. Первичные регуляторные центры включают сердечно-сосудистые центры в головном мозге, которые контролируют как сердечные, так и сосудистые функции.

Неврологическая регуляция артериального давления и кровотока зависит от сердечно-сосудистых центров, расположенных в продолговатом мозге.Этот кластер нейронов реагирует на изменения кровяного давления, а также на концентрацию в крови кислорода, углекислого газа и других факторов, таких как pH.

Функция барорецептора

Барорецепторы — это специализированные рецепторы растяжения, расположенные в тонких участках кровеносных сосудов и камер сердца, которые реагируют на степень растяжения, вызванную присутствием крови. Они посылают импульсы в сердечно-сосудистый центр, чтобы регулировать кровяное давление. Сосудистые барорецепторы находятся в основном в пазухах (небольших полостях) аорты и сонных артериях.Синусы аорты находятся в стенках восходящей аорты чуть выше аортального клапана, тогда как каротидные синусы расположены в основании внутренних сонных артерий. Есть также барорецепторы низкого давления, расположенные в стенках полых вен и правого предсердия.

Когда артериальное давление повышается, барорецепторы растягиваются сильнее и инициируют потенциалы действия с большей скоростью. При более низком артериальном давлении степень растяжения ниже и скорость стрельбы медленнее.Когда сердечно-сосудистый центр в продолговатом мозге получает этот сигнал, он запускает рефлекс, поддерживающий гомеостаз.

Барорецепторные рефлексы : Повышенное кровяное давление приводит к увеличению скорости срабатывания барорецепторов, тогда как снижение кровяного давления приводит к более медленной скорости стрельбы, и оба запускают гомеостатический механизм восстановления кровяного давления.

Барорецепторные рефлексы

Когда артериальное давление поднимается слишком высоко, барорецепторы срабатывают с большей скоростью и вызывают парасимпатическую стимуляцию сердца.В результате падает сердечный выброс. Симпатическая стимуляция периферических артериол также уменьшится, что приведет к расширению сосудов. В совокупности эти действия вызывают падение артериального давления.

Когда артериальное давление падает слишком низко, скорость срабатывания барорецепторов снижается. Это вызывает усиление симпатической стимуляции сердца, что приводит к увеличению сердечного выброса. Он также вызывает симпатическую стимуляцию периферических сосудов, что приводит к сужению сосудов. В совокупности эти действия вызывают повышение артериального давления.

Барорецепторы полых вен и правого предсердия контролируют артериальное давление, поскольку кровь возвращается к сердцу из большого круга кровообращения. Обычно кровоток в аорту такой же, как кровоток обратно в правое предсердие. Если кровь возвращается в правое предсердие быстрее, чем выбрасывается из левого желудочка, рецепторы предсердий будут стимулировать сердечно-сосудистые центры для увеличения симпатической активности и сердечного выброса до тех пор, пока не будет достигнут гомеостаз. Обратное тоже верно.Этот механизм называется предсердным рефлексом.

Другие нервные механизмы также могут оказывать значительное влияние на сердечно-сосудистую функцию. К ним относятся лимбическая система, которая связывает физиологические реакции на психологические стимулы, рефлексы хеморецепторов, общую симпатическую стимуляцию и парасимпатическую стимуляцию.

Краткосрочный химический контроль

Артериальное давление контролируется химически путем расширения или сужения кровеносных сосудов сосудорасширяющими и сосудосуживающими средствами.

Цели обучения

Обсудить химические вещества для контроля артериального давления

Основные выводы

Ключевые моменты

• Сужение или расширение кровеносных сосудов изменяет сопротивление, соответственно повышая или понижая кровяное давление.
• Обобщенное сужение сосудов обычно приводит к повышению системного артериального давления, но оно также может возникать в определенных тканях, вызывая локальное снижение кровотока.
• Сужение сосудов возникает в результате повышенной концентрации ионов кальция (Ca2 +) в гладких мышцах сосудов.
• Когда кровеносные сосуды расширяются, кровоток увеличивается из-за снижения сосудистого сопротивления. Следовательно, расширение артериальных кровеносных сосудов (в основном артериол) вызывает снижение артериального давления.
• Локализованные ткани увеличивают кровоток множеством способов, включая высвобождение вазодилататоров, в первую очередь аденозина, в локальную межсосудистую жидкость, которая диффундирует в капиллярные русла, провоцируя локальную вазодилатацию.

Ключевые термины

• расширение сосудов : Расширение (расширение) кровеносного сосуда.
• Сужение сосудов : Сужение (сужение) кровеносного сосуда.

Многие физические факторы, влияющие на артериальное давление. На каждый из них, в свою очередь, могут влиять физиологические факторы, такие как диета, упражнения, болезнь, наркотики или алкоголь, стресс и ожирение. На практике вегетативная нервная система каждого человека реагирует на все эти взаимодействующие факторы и регулирует их, так что фактическая реакция артериального давления широко варьируется из-за как доли секунды, так и медленной реакции нервной системы и конечных органов.Эти реакции очень эффективны при изменении переменных и результирующего артериального давления от момента к моменту.

Химическая вазоконстрикция

Сужение сосудов — это сужение кровеносных сосудов в результате сокращения мышечной стенки сосудов, особенно крупных артерий и мелких артериол. Обобщенное сужение сосудов обычно приводит к повышению системного артериального давления, но также может возникать в определенных тканях, вызывая локальное снижение кровотока.

Механизм, который приводит к сужению сосудов, является результатом повышенной концентрации кальция (ионов Са2 +) и фосфорилированного миозина в гладкомышечных клетках сосудов. При стимуляции каскад передачи сигнала приводит к увеличению внутриклеточного кальция из саркоплазматического ретикулума за счет опосредованного IP3 высвобождения кальция, а также к усиленному проникновению кальция через сарколемму через кальциевые каналы.

Повышение уровня внутриклеточного кальция взаимодействует с кальмодулином, который, в свою очередь, активирует киназу легкой цепи миозина.Этот фермент отвечает за фосфорилирование легкой цепи миозина, чтобы стимулировать цикл поперечного мостика. После повышения внутриклеточная концентрация кальция возвращается к исходному уровню с помощью различных белковых насосов и обменов кальция, расположенных на плазматической мембране и саркоплазматическом ретикулуме. Это снижение кальция устраняет стимул, необходимый для сокращения, позволяя вернуться к исходному уровню.

Эндогенные вазоконстрикторы включают АТФ, адреналин и ангиотензин II.

Сужение сосудов : Сужение сосудов микрососудов перицитами и эндотелиальными клетками, которые окружают эритроцит (E).

Химическое расширение сосудов

Вазодилатация — это расширение кровеносных сосудов в результате расслабления гладкомышечных клеток в стенках сосудов, особенно в крупных венах, крупных артериях и меньших артериолах. Общая вазодилатация обычно приводит к снижению системного артериального давления, но также может возникать в определенных тканях, вызывая локальное усиление кровотока.

Основная функция вазодилатации — увеличить приток крови в организме к тканям, которые в этом больше всего нуждаются. Это часто является ответом на локальную потребность в кислороде, но может произойти, когда рассматриваемая ткань не получает достаточного количества глюкозы, липидов или других питательных веществ. Локализованные ткани увеличивают кровоток несколькими способами, включая высвобождение сосудорасширяющих средств, в первую очередь аденозина, в местную интерстициальную жидкость, которая диффундирует в капиллярные русла, провоцируя локальное расширение сосудов. Некоторые физиологи предположили, что нехватка кислорода сама по себе вызывает расширение сосудов капилляров из-за гипоксии гладких мышц сосудов в этом регионе.

Как и вазоконстрикция, вазодилатация модулируется концентрацией ионов кальция и фосфорилированием миозина в гладкомышечных клетках сосудов. Дефосфорилирование фосфатазой легких цепей миозина и индукция симпортеров и антипортеров кальция, которые выкачивают ионы кальция из внутриклеточного компартмента, способствуют релаксации гладкомышечных клеток и, следовательно, расширению сосудов. Это достигается за счет обратного захвата ионов в саркоплазматический ретикулум через обменники и изгнания через плазматическую мембрану.

К эндогенным вазодилататорам относятся аргинин и молочная кислота.

Долгосрочное регулирование почек

Последовательный и длительный контроль артериального давления определяется ренин-ангиотензиновой системой.

Цели обучения

Опишите долгосрочную почечную регуляцию артериального давления

Основные выводы

Ключевые моменты

• При низком объеме крови ренин, выводимый почками, стимулирует выработку ангиотензина I, который превращается в ангиотензин II.Это вещество имеет множество эффектов, включая повышение артериального давления из-за его сосудосуживающих свойств.
• Клетки, выделяющие ренин, называются юкстагломерулярными клетками. Когда объем крови низкий, юкстагломерулярные клетки в почках выделяют ренин непосредственно в кровоток. Ренин плазмы затем осуществляет преобразование ангиотензиногена, высвобождаемого печенью, в ангиотензин I.
• Секреция альдостерона корой надпочечников индуцируется ангиотензином II и заставляет канальцы почек увеличивать реабсорбцию натрия и воды в кровь, тем самым увеличивая объем крови и кровяное давление.

Ключевые термины

• юкстагломерулярные клетки : юкстагломерулярные клетки (клетки JG или гранулярные клетки) представляют собой клетки в почках, которые синтезируют, хранят и секретируют фермент ренин.
• альдостерон : минералокортикоидный гормон, секретируемый корой надпочечников, который регулирует баланс натрия и калия в организме.
• Кора надпочечников : внешняя часть надпочечников, вырабатывающая гормоны, необходимые для гомеостаза.

Наряду с морфологией сосудов вязкость крови является одним из ключевых факторов, влияющих на сопротивление и, следовательно, кровяное давление. Ключевым модулятором вязкости крови является ренин-ангиотензиновая система (РАС) или ренин-ангиотензин-альдостероновая система (РААС), гормональная система, регулирующая кровяное давление и водный баланс.

При низком объеме крови юкстагломерулярные клетки в почках выделяют ренин непосредственно в кровоток. Ренин плазмы затем осуществляет преобразование ангиотензиногена, высвобождаемого печенью, в ангиотензин I.Впоследствии ангиотензин I превращается в ангиотензин II ферментом, преобразующим ангиотензин, обнаруженным в легких. Ангиотензин II — это мощный вазоактивный пептид, который вызывает сужение кровеносных сосудов, что приводит к повышению артериального давления. Ангиотензин II также стимулирует секрецию гормона альдостерона корой надпочечников.

Альдостерон заставляет канальцы почек увеличивать реабсорбцию натрия и воды в кровь. Это увеличивает объем жидкости в организме, что также увеличивает кровяное давление.Если система ренин-ангиотензин-альдостерон слишком активна, артериальное давление будет слишком высоким. Многие лекарства прерывают различные этапы этой системы, чтобы снизить кровяное давление. Эти препараты являются одним из основных способов контроля высокого кровяного давления (гипертонии), сердечной недостаточности, почечной недостаточности и пагубных последствий диабета.

Считается, что ангиотензин I может иметь незначительную активность, но ангиотензин II является основным биологически активным продуктом. Ангиотензин II оказывает на организм множество эффектов: во всем организме он является сильнодействующим вазоконстриктором артериол.

Путь ренин-ангиотензин : На рисунках показано происхождение молекул пути ренин-ангиотензин, а также их влияние на органы и системы-мишени.

Проверка обращения

Проверка кровообращения включает измерение артериального давления и пульса с помощью различных инвазивных и неинвазивных методов.

Цели обучения

Выберите подходящий метод проверки тиража

Основные выводы

Ключевые моменты

• Чаще всего частота пульса измеряется вручную на запястье квалифицированным медицинским работником.
• Артериальные катетеры и пульсоксиметрия позволяют более точно и длительно измерять частоту пульса.
• Частоту сердечных сокращений можно измерить напрямую, прислушиваясь к сердцу через грудную клетку.
• Электрокардиография, которая определяет электрический рисунок сердечной мышцы через кожу, может использоваться для более точных или долгосрочных измерений.
• Артериальное давление обычно измеряют с помощью сфигмоманометра.
• Значения артериального давления обычно указываются в миллиметрах ртутного столба (мм рт. Ст.), Хотя в анероидных и электронных устройствах ртуть не используется.
• Аускультативный метод определения артериального давления использует стетоскоп и сфигмоманометр.

Ключевые термины

• электрокардиография : Мера электрического выхода сердца, обнаруживаемого через кожу.
• сфигмоманометр : Устройство, используемое для измерения артериального давления.

Здоровье кровообращения можно измерить множеством следующих способов.

Импульс

В то время как простое измерение частоты пульса может выполнить любой, обученный медицинский персонал способен выполнять гораздо более точные измерения.Радиальный пульс обычно измеряется тремя пальцами: палец, ближайший к сердцу, используется для перекрытия пульсового давления, средний палец используется для грубой оценки кровяного давления, а палец, наиболее удаленный от сердца, используется для уменьшения пульсового давления. эффект локтевого пульса, так как две артерии соединены ладонными дугами.

Если требуются более точные или долгосрочные измерения, частота пульса, дефицит пульса и другие физиологические данные легко визуализировать с помощью одного или нескольких артериальных катетеров, подключенных к датчику и осциллографу.Этот инвазивный метод широко используется в реанимации с 1970-х годов. Частоту пульса наблюдают и измеряют тактильными или визуальными средствами на внешней стороне артерии и записывают в количестве ударов в минуту (уд ​​/ мин). Кроме того, импульс можно косвенно наблюдать при светопоглощающей способности различной длины волны с заданными и недорогими воспроизводимыми математическими соотношениями. Примененный улавливание вариаций светового сигнала от гемоглобина, составляющего кровь, в условиях насыщения кислородом или дезоксигенации позволяет использовать технологию пульсоксиметрии.

Пульс

График ЭКГ : График ЭКГ нормального сердцебиения.

Частоту сердечных сокращений можно измерить, прислушиваясь к сердцу прямо через грудную клетку, обычно с помощью стетоскопа. Для более точных или долгосрочных измерений можно использовать электрокардиографию.

Во время каждого сердечного сокращения в здоровом сердце происходит упорядоченная деполяризация, которая начинается с пейсмекерных клеток в синоатриальном (SA) узле, распространяется через предсердие, проходит через предсердно-желудочковый узел вниз в пучок Гиса и в волокна Пуркинье. и вниз и влево по всем желудочкам.Этот организованный образец деполяризации может быть обнаружен с помощью электродов, размещенных на коже, и записан как обычно наблюдаемая запись ЭКГ. ЭКГ предоставляет очень точные средства для измерения частоты сердечных сокращений, ритма и других факторов, таких как размер камеры, а также для определения возможных областей повреждения.

Артериальное давление

Артериальное давление чаще всего измеряется с помощью сфигмоманометра, который исторически использовал высоту столба ртути для отражения циркулирующего давления.Значения артериального давления обычно указываются в миллиметрах ртутного столба (мм рт. Ст.), Хотя анероидные и электронные устройства не используют ртуть. Для каждого сердечного сокращения артериальное давление варьируется от систолического до диастолического. Систолическое давление — это пиковое давление в артериях, которое возникает ближе к концу сердечного цикла, когда сокращаются желудочки. Диастолическое давление — это минимальное давление в артериях, которое возникает в начале сердечного цикла, когда желудочки наполнены кровью.Примером нормальных измеренных значений для здорового взрослого человека в состоянии покоя является систолическое 120 мм рт. Ст. И диастолическое 80 мм рт. Ст.

Гипертония означает аномально высокое артериальное давление, в отличие от гипотонии, когда оно аномально низкое. Наряду с температурой тела, частотой дыхания и частотой пульса артериальное давление является одним из четырех основных показателей жизнедеятельности, которые регулярно контролируются медицинскими работниками и поставщиками медицинских услуг.

Инвазивное измерение давления путем проникновения в стенку артерии для проведения измерения встречается гораздо реже и обычно ограничивается условиями больницы.Неинвазивные аускультативные и осциллометрические измерения проще и быстрее, чем инвазивные измерения, требуют меньшего опыта, практически не имеют осложнений, менее неприятны и болезненны для пациента. Однако неинвазивные методы могут дать несколько более низкую точность и небольшие систематические различия в численных результатах. Неинвазивные методы измерения чаще используются для рутинных обследований и мониторинга.

Аускультативный метод

Типичные инструменты аускультативных измерений : Здесь показаны стетоскоп и сфигмоманометр, которые используются для аускультативных измерений.

При аускультативном методе используются стетоскоп и сфигмоманометр. Он представляет собой надувную манжету, помещенную вокруг плеча примерно на той же вертикальной высоте, что и сердце, прикрепленную к ртутному или анероидному манометру. Ртутный манометр, считающийся золотым стандартом, измеряет высоту столбика ртути, давая абсолютный результат без необходимости калибровки.

Манжета подходящего размера надевается плавно и плотно, затем надувается вручную путем многократного сжатия резиновой груши до полной закупорки артерии.Прослушивая стетоскопом плечевую артерию в локтевом суставе, исследователь медленно сбрасывает давление в манжете. Когда кровь только начинает течь в артерии, турбулентный поток создает «свист» или стук (первый звук Короткова). Давление, при котором этот звук впервые слышится, и есть систолическое артериальное давление. Давление в манжете снижается до тех пор, пока не перестанет быть слышен звук (пятый звук Короткова) при диастолическом артериальном давлении. Аускультативный метод является преобладающим методом клинических измерений.

Импульс

Пульс — это измерение частоты сердечных сокращений путем касания и подсчета ударов в нескольких точках тела, обычно в лучевой артерии запястья.

Цели обучения

Опишите сердечно-сосудистый пульс

Основные выводы

Ключевые моменты

• Физиологически пульс — это расширение артерии из-за давления, возникающего при сердцебиении, и поэтому он наиболее тесно связан с систолическим кровяным давлением.
• Иногда невозможно измерить пульс на запястье, поэтому его можно измерить на шее на уровне сонной артерии (пульс сонной артерии) или за коленом (подколенная артерия).
• Частота сердечных сокращений может быть больше или меньше частоты пульса в зависимости от физиологических требований. В этом случае частота сердечных сокращений определяется по аускультации или слышимым звукам на верхушке сердца, а не по пульсу.
• Частота пульса регистрируется в ударах в минуту (уд ​​/ мин) и изменяется с возрастом. У новорожденного или младенца частота пульса может составлять приблизительно 130–150 ударов в минуту, в то время как частота пульса взрослого человека составляет от 50 до 80 ударов в минуту.

Ключевые термины

• подколенная артерия : подколенная артерия определяется как продолжение поверхностной бедренной артерии после прохождения через приводящий канал и приводящий перерыв выше колена.
• лучевая артерия : основная артерия, которая входит в запястье со стороны большого пальца, это наиболее распространенное место для измерения частоты пульса.
• частота сердечных сокращений : количество ударов сердца в единицу времени, обычно выражаемое в ударах в минуту.
• частота пульса : физическое расширение артерии за единицу времени, обычно выражаемое в ударах в минуту.
• сонная артерия : Либо из пары артерий на каждой стороне шеи, которые отходят от аорты и снабжают кровью голову.

Пульс — это физическое расширение артерии, вызванное повышением давления, связанным с систолой сердца. Пульс часто используется как эквивалент частоты сердечных сокращений из-за относительной простоты измерения; Частоту сердечных сокращений можно измерить, прислушиваясь к сердцу прямо через грудную клетку, традиционно используя стетоскоп.

Измерение пульса : Измерение пульса может происходить в нескольких местах, включая показанную здесь лучевую артерию.

Частота или скорость пульса обычно измеряется на запястье от лучевой артерии и записывается в количестве ударов в минуту (уд ​​/ мин). Другие распространенные места измерения включают сонную артерию на шее и подколенную артерию за коленом

Пульс меняется с возрастом; новорожденный или младенец может иметь частоту сердечных сокращений около 130-150 ударов в минуту. Сердце малыша будет биться примерно 100–120 ударов в минуту, сердцебиение ребенка старшего возраста составляет около 60–100 ударов в минуту, у подростков — около 80–100 ударов в минуту, а частота пульса здорового взрослого человека составляет от 50 до 80 ударов в минуту.

Частота сердечных сокращений может быть больше или меньше частоты пульса в зависимости от физиологических требований. В этом случае частота сердечных сокращений определяется по аускультации или слышимым звукам на верхушке сердца, а не по пульсу. Дефицит пульса (разница между сердечными сокращениями и пульсациями на периферии) определяется путем одновременной пальпации на лучевой артерии и аускультации на верхушке сердца.

Методы измерения

В то время как простое измерение частоты пульса доступно любому, обученный медицинский персонал способен выполнять гораздо более точные измерения.Радиальный пульс обычно измеряется тремя пальцами: ближайший к сердцу палец используется для перекрытия пульсового давления, средний палец используется для грубой оценки артериального давления, а палец, наиболее удаленный от сердца, используется для нейтрализации эффекта локтевой кости. пульс, так как две артерии соединены ладонными дугами.

Если требуются более точные или долгосрочные измерения, частота пульса, дефицит пульса и другие физиологические данные легко визуализировать с помощью одного или нескольких артериальных катетеров, подключенных к датчику и осциллографу.Этот инвазивный метод широко используется в реанимации с 1970-х годов. Частоту пульса наблюдают и измеряют тактильными или визуальными средствами на внешней стороне артерии и записывают в количестве ударов в минуту. Импульс может также косвенно наблюдаться при светопоглощающей способности различной длины волны с заданными и недорого воспроизводимыми математическими соотношениями. Примененный улавливание вариаций светового сигнала от гемоглобина, составляющего кровь, в условиях насыщения кислородом или дезоксигенации позволяет использовать технологию пульсоксиметрии.

Измерение артериального давления

Измерение артериального давления включает систолическое давление во время сердечного сокращения и диастолическое давление во время сердечного расслабления.

Цели обучения

Объясните, как измеряется артериальное давление и диапазоны значений артериального давления

Основные выводы

Ключевые моменты

• Разница между систолическим и диастолическим давлением называется пульсовым давлением. Такая разница может указывать на гипертонию или гипотонию с отклонением от нормы.
• В настоящее время измерение этих давлений обычно выполняется с помощью анероидного или электронного сфигмоманометра. Классическим измерительным прибором является ртутный сфигмоманометр, использующий столбик ртути, измеряемый в миллиметрах.
• Артериальное давление также измеряется в других частях конечностей. Это давление называется сегментарным кровяным давлением и используется для оценки закупорки или артериальной окклюзии в конечности.

Ключевые термины

• пульсовое давление : Артериальное давление при измерении пульса, измеряемое в миллиметрах ртутного столба (мм рт. Ст.).
• диастолическое артериальное давление : самое низкое давление в кровотоке, возникающее между ударами сердца из-за диастолы.
• систолическое артериальное давление : самое высокое давление в кровотоке, возникающее во время каждого сердечного сокращения из-за систолы.

Артериальное давление — это давление, которое кровь оказывает на стенки артерий. Он записывается в виде двух показаний: систолическое артериальное давление (верхнее число) возникает во время сердечного сокращения, а диастолическое артериальное давление или давление покоя (нижнее число) возникает между ударами сердца, когда сердце не сокращается активно.

Спигмоманометр : манжета для измерения артериального давления и соответствующий монитор, используемые для определения систолического и диастолического давления в артерии.

Нормальное артериальное давление составляет примерно 120 мм рт. Ст. Систолическое выше 80 мм рт. Ст. Диастолическое. Обычно артериальное давление измеряется с левой руки, хотя артериальное давление также измеряется в других местах вдоль конечностей. Это давление, называемое сегментарным артериальным давлением, используется для оценки закупорки или артериальной окклюзии в конечности (например, индекс лодыжечно-плечевого давления).Разница между систолическим и диастолическим давлением называется пульсовым давлением.

Измерение этих давлений обычно выполняется анероидом или электронным сфигмоманометром. Классическим измерительным прибором является ртутный сфигмоманометр, использующий столбец ртути, измеряемый в миллиметрах. В Соединенных Штатах и ​​Великобритании общепринятой формой являются миллиметры ртутного столба (мм рт. Ст.), В то время как в других странах используются единицы давления в системе СИ. Не существует естественного или нормального значения артериального давления, а скорее диапазон значений, связанных с повышенным риском для болезней и здоровья:

• Гипотония: систолическое менее 90 мм рт. Ст. И диастолическое менее 60 мм рт. Ст.
• Нормальный: систолическое 90–119 мм рт. Ст. И диастолическое 60–79 мм рт.
• Предгипертензивное давление: систолическое 120–139 мм рт. Ст. И диастолическое 80–89 мм рт. Ст.
• Гипертоническая болезнь: систолическое давление 140 мм рт.ст. и выше и диастолическое 90 мм рт.ст.

В рекомендациях по приемлемым показаниям также учитываются другие кофакторы заболевания, такие как уже существующие факторы здоровья. Следовательно, артериальная гипертензия показана, когда систолическое число постоянно превышает 140–160 мм рт. Низкое артериальное давление или гипотензия показаны, когда систолическое число постоянно ниже 90 мм рт.

Экстремальные значения артериального давления

Хронически повышенное артериальное давление называется гипертонией, а хронически низкое артериальное давление — гипотонией.

Цели обучения

Различать артериальную гипертензию и гипотонию

Основные выводы

Ключевые моменты

• Гипертония, нездоровое повышение артериального давления, является основным фактором риска инсульта, инфаркта миокарда (сердечных приступов), сердечной недостаточности, аневризм артерий и заболеваний периферических артерий, а также причиной хронической болезни почек.
• Гипертония классифицируется как первичная или вторичная артериальная гипертензия. В большинстве случаев это первичная артериальная гипертензия, повышенное артериальное давление без установленной причины. Остальные 5–10% случаев (вторичная гипертензия) вызваны другими состояниями, поражающими органы или эндокринную систему.
• Изменения в питании и образе жизни могут улучшить контроль артериального давления и снизить риск связанных со здоровьем осложнений, хотя медикаментозное лечение часто необходимо людям, для которых изменение образа жизни оказывается неэффективным или недостаточным.
• Гипотония — это аномально низкое кровяное давление, часто указывающее на краткосрочное состояние, которое не обязательно связано с болезнью, а скорее с измененным физиологическим состоянием.
• Для некоторых людей, которые занимаются спортом и находятся в отличной физической форме, низкое кровяное давление является признаком хорошего здоровья и физической формы.
• У многих людей низкое кровяное давление может вызывать головокружение и обмороки или указывать на серьезные сердечные, эндокринные или неврологические нарушения.

Ключевые термины

• гипертония : Высокое кровяное давление, клинически диагностированное при уровне выше 140/90 мм рт.
• гипотония : Низкое артериальное давление, клинически диагностированное при уровне ниже 100/60 мм рт.

У здоровых взрослых физиологическое артериальное давление должно находиться в диапазоне систолического 100–140 мм рт. Ст. И диастолического 60–90 мм рт. Ст. Артериальное давление выше этого значения классифицируется как гипертензия, а давление ниже — гипотензия, и то и другое считается медицинским состоянием.

Гипертония

Гипертония или высокое кровяное давление, иногда называемое артериальной гипертензией, — это хроническое заболевание, при котором кровяное давление в артериях повышается выше 140/90 мм рт.

Артериальное кровяное давление в течение сердечного цикла : График, показывающий изменения кровяного давления во время одного цикла сокращения-расслабления сердца.

Гипертония классифицируется как первичная (эссенциальная) гипертензия или вторичная гипертензия; около 90–95% случаев классифицируются как «первичная гипертензия», что означает высокое кровяное давление без очевидной медицинской причины. Остальные 5–10% случаев (вторичная гипертензия) вызваны другими состояниями, поражающими почки, артерии, сердце или эндокринную систему.

Гипертония является основным фактором риска инсульта, инфаркта миокарда (сердечных приступов), сердечной недостаточности, аневризм артерий (например, аневризмы аорты), заболевания периферических артерий и причиной хронической болезни почек. Даже умеренное повышение артериального давления связано с сокращением продолжительности жизни. Изменения в диете и образе жизни могут улучшить контроль артериального давления и снизить риск связанных со здоровьем осложнений, хотя медикаментозное лечение часто необходимо людям, для которых изменение образа жизни оказывается неэффективным или недостаточным.

Гипотония

Гипотония — это заболевание, при котором артериальное давление в артериях снижается ниже 100/60 мм рт. Гипотонию лучше всего понимать как физиологическое состояние, а не болезнь, и часто она связана с шоком, хотя и не обязательно свидетельствует о нем. Однако артериальное давление считается слишком низким только при наличии заметных симптомов.

Для некоторых людей, которые занимаются спортом и находятся в отличной физической форме, гипотония является признаком хорошего здоровья и физической формы.У многих людей низкое кровяное давление может вызывать головокружение и обморок или указывать на серьезные сердечные, эндокринные или неврологические расстройства. Сильно низкое кровяное давление может лишить мозг и другие жизненно важные органы кислорода и питательных веществ, что приведет к опасному для жизни состоянию, называемому шоком.

Аэронавигационный центр Майка Монруни

Аэронавигационный центр Майка Монрони ( MMAC ), расположенный в Оклахома-Сити, штат Оклахома, предоставляет важные продукты и услуги, которые касаются всех аспектов авиации.Наша миссия — напрямую поддерживать безопасную и эффективную работу нашей национальной и международной авиационной системы и предоставлять конкурентоспособные бизнес-решения для наших клиентов. Посмотреть, что творится в Центре… Подробнее »

Центр выполняет следующие основные сервисные функции:

Что нового

Center Buzz

Поздравляем Центр корпоративных услуг и многих ценных сотрудников, которые выиграли награду Regents Business Partnership Excellence Award штата Оклахома за 2021 год! Подробнее »

Работа с общественностью

4-й Ежегодный саммит по интеграции человеческих систем (HSI) прошел виртуально, и на нем приняли участие восемь замечательных докладчиков из правительства, промышленности и академических кругов, которые рассказывали о «Удаленных технологиях и состоянии человека: невозможный подъем и человеческая изобретательность».«Подробнее»

Touch-and-Go

Годовая годовщина проведения MMAC Tech Talks оказалась захватывающей, поскольку мы принимали доктора Дэвида Эберта из Университета Оклахомы, который говорил об искусственном интеллекте и машинном обучении.

Если вы планируете принять участие в веселых праздниках, связанных с летней погодой (фейерверки, катание на лодках, плавание и т. Д.), Пожалуйста, не забывайте оставаться в безопасности! Подробнее »

Центр истории

Центр занимает около 133 зданий, расположен на 1100 акрах в Оклахома-Сити, штат Оклахома, и имеет богатое авиационное наследие… Подробнее »

Центр удара

Наша приверженность партнерству делает нас сильными.Без важных партнерских отношений наши организации и Центр не были бы там… Подробнее »

Другие услуги, доступные в Центре

Последнее изменение страницы: 21 июля 2021 г. 15:39:21 EDT

Коленный центр изучения профессионального регулирования (CSOR)

Познакомьтесь с нашими партнерами по исследованиям

Dr.Мария Кумента — старший научный сотрудник

Мария Кумента — доцент кафедры экономики труда Лондонского университета королевы Марии. Она является экспертом по профессиональному регулированию, в настоящее время возглавляет исследования по этой теме в ЕС и Великобритании. Ее работа исследует характеристики и распространенность профессионального регулирования, анализирует его влияние на такие результаты рынка труда, как заработок, навыки, занятость, миграция и качество услуг. Она руководила различными проектами, финансируемыми правительством Великобритании и Европейской комиссией, и предоставляла свидетельские показания и рекомендации по вопросам политики различным правительственным ведомствам Великобритании (Казначейству Великобритании, Министерству бизнеса, энергетики и промышленной политики, Министерству здравоохранения), парламентским комитетам Великобритании и официальным лицам. в Европейской комиссии.

Она получила докторскую степень в Лондонской школе экономики, где она также работала исследователем в Центре экономической деятельности.

Узнайте больше о докторе Кумента здесь.

Д-р Брайан Михан

Д-р Брайан Михан — доцент экономики в колледже Берри. Брайан получил степень доктора экономических наук в Университете штата Флорида. Он получил степень магистра экономики в Университете Центрального Мичигана и степень бакалавра экономики в Университете Северного Мичигана.Его исследовательские интересы включают право и экономику, профессиональное лицензирование и общественный выбор. Он опубликовал в академических журналах, в том числе: Public Choice , The International Review of Law and Economics, and Applied Экономика . Большая часть его работы сосредоточена на влиянии профессионального лицензирования на рынок труда и преступность. Он также опубликовал политику отчеты о профессиональном лицензировании для Archbridge Institute и статья, опубликованная в Холм.

Узнайте больше о докторе Михане здесь.

Д-р Дарвин Дейо

Дарвин Дейо — доцент кафедры экономики в Сан Государственный университет Хосе, который преподает право, экономику и экономику труда. Она также является аффилированным научным сотрудником Harvey Институт политики здравоохранения Л. Неймана. Она исследовала влияние профессиональное лицензирование по качеству услуг, предложению труда преступников и темы в экономике здравоохранения, такие как влияние реформы деликта и доступное Закон об использовании медицинских услуг.Она публиковалась в таких журналах, как Журнал частного предпринимательства, Журнал экономического и финансового образования, Американский журнал управляемой помощи и журнал Американского колледжа радиологии.

Имеет степень доктора экономики и степень магистра в области экономики. Экономика Университета Джорджа Мейсона. Она также является выпускницей школы Святой Марии. Колледж Калифорнии, где она получила двойную степень бакалавра экономических наук. и степень бакалавра искусств в области международных исследований. Ранее она работала научный сотрудник Harvey L.Институт политики здравоохранения им. Неймана и аффилированный научный сотрудник Центра исследований микроэкономической политики Джорджа Мейсонский университет. До докторантуры работала журналистом. освещение политических новостей из Пенсильвании. Она также является соучредителем Сеть женщин по финансам и экономике, которая поддерживает студентов бакалавриата в эти дисциплины.

Узнайте больше о докторе Дейо здесь.

Д-р Алисия Племмонс

Д-р Алисия Племмонс — доцент кафедры экономики и финансов Университета Южного Иллинойса в Эдвардсвилле.В ее исследовании используются прикладные пространственные и эконометрические методы, чтобы понять, как изменения политики влияют на рынки труда. Она изучает, как создать среду, способствующую здоровому экономическому росту и развитию бизнеса, посредством исследований, направленных на понимание мотивов, определяющих решения фирм, рабочих и потребителей о входе, работе и выходе. Она дополняет свой эмпирический опыт использованием технологических методов, таких как крупномасштабный сбор данных, географические информационные системы и прогнозирующее машинное обучение.

Доктор Бобби Чанг

Бобби — экономист по вопросам труда. Он получил докторскую степень по экономике в Университете Клемсона. Сейчас он работает научным сотрудником постдокторантуры в Школе труда и трудовых отношений Университета Иллинойса (Урбана-Шампейн). Он также является членом глобальной рабочей группы по человеческому капиталу и экономическим возможностям. Недавняя работа Бобби включает социальные сети, лицензирование учителей и лицензирование недвижимости.

Д-р Тинтин Чжан

Тинтин Чжан — доцент кафедры организационных исследований и аналитики в Школе бизнеса Жирар, Колледж Мерримак. В августе 2021 года она поступит в Школу труда и трудовых отношений Университета Иллинойса в Урбана-Шампейн. Она получила докторскую степень в области производственных отношений и человеческих ресурсов и степень магистра экономики в Университете Торонто в Канаде. Она также имеет степень бакалавра экономики Университета Британской Колумбии в Канаде и степень бакалавра компьютерных наук Университета Шаньдун в Китае.Ее исследования сосредоточены на различных механизмах обучения и развития как внутри, так и за пределами организаций, таких как профессиональное регулирование и появление лиц, не имеющих ученой степени, влияют на результаты карьеры людей, особенно таких маргинализированных групп, как женщины и иммигранты. Исследования Тингтингса публиковались в таких журналах, как International Migration Review, British Journal of Industrial Relations, International Journal of Training and Development и Canadian Public Policy.

Исполнительная функция и саморегулирование

Когда у детей есть возможность развивать управленческие функции и навыки саморегуляции, люди и общество получают выгоды на всю жизнь. Эти навыки имеют решающее значение для обучения и развития. Они также способствуют позитивному поведению и позволяют нам делать здоровый выбор для себя и своей семьи.

Управленческие функции и навыки саморегуляции зависят от трех типов функций мозга: рабочей памяти, умственной гибкости и самоконтроля. Эти функции тесно взаимосвязаны, и успешное применение навыков управляющих функций требует, чтобы они действовали в координации друг с другом.