Фактична помилка в кримінальному праві – Поняття помилки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння; її види; юридична помилка, її вплив на кримінальну відповідальність; фактична помилка, її вплив на кваліфікацію. Помилка в кримінальному праві, поняття, значення

Помилка та її значення в кримінальному праві

План

1. Вступ

2. Поняття помилки в кримінальному праві та її значення

3. Юридична помилка, її види та вплив на кваліфікацію злочину

4. Фактична помилка, її види та вплив на кваліфікації злочину

5. Висновки

6. Список використаних джерел

1. Вступ

Актуальність теми. Кримінальне право Польщі ще у ХІІ ст. не розрізняло наміру від необережності, допускало і широко застосовувало відповідальність без вини. Сім’я відповідала за зраду одного із своїх членів, село – за труп, знайдений на його території. У юриспруденції пізньої римської імперії невідворотність покарання трактувалось саме у сенсі необхідності забезпечення публічного правопорядку, а не абстрактної правової справедливості, що виступає як відплата за вчинений злочин — «Іноді покарання підсилюється в інтересах громади…». Крім того, покарання іноді могло накладатись і винятково з міркувань правової доцільності. Тобто, як видно із наведених положень до кримінальної відповідальності в той час могла притягуватися не винна у скоєнні злочину особа.

На сьогодні ж, вина — це центральне поняття кримінального права, основна, обов’язкова ознака будь-якого складу злочину. Вона визначає саму наявність суб’єктивної сторони складу злочину і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб’єктивну сторону і тим самим склад злочину.

Вина визначається як внутрішнє ставлення особи до вчинюваного нею діяння. Іноді трапляються випадки, коли особа сумлінно вважає, що діє правомірно, але в реальності її дії є кримінально-караними, тобто, вона помиляється щодо характеру свого діяння. В кримінальному праві такий випадок дістав назву помилки. Остання має велике значення для визначення винності особи, а отже і для криміналізації діяння.

Спершу помилку розглядали у загально-філософському значенні. І лише через багато століть вона стала предметом окремого дослідження юридичних наук.Детальне дослідження помилки як суто юридичного явища було започатковане у Давньому Римі в межах римського приватного права.

На сьогодні, проблематика помилки є достатньо дослідженою в доктрині кримінального права. Над її дослідженням працювали такі вчені як: С.Баршев, Ю.А Вапєва,Є.В. Ворошилін, Л.Д. Гаухман, П.С. Дагель, В.Ф. Кириченко, О.Ф. Кістяківський, М.Й. Коржанський, П.С. Матишевський,Фаткуллина М.Б, та інші.

Однак, не зважаючи на ці дослідження, актуальність цього питання для України не втрачається і зараз, це пов’язано із відсутністю законодавчого закріплення помилки та, у зв’язку із цим, проблемами кваліфікації на практиці.

Мета курсової роботи – з’ясувати сутність помилки та її значення для кримінального права України.

Завдання:

— визначити поняття помилки та з’ясувати її значення;

— проаналізувати основні види помилок у кримінальному праві;

— дослідити законодавство держав, у яких помилка у кримінальному праві закріплена на законодавчому рівні;

Для виконання поставлених завдань у ході роботи будуть використані праці авторитетних вчених, чинне національне законодавство України, законодавство інших держав, матеріали лекцій і підручники відомих авторів.

2. Поняття помилки в кримінальному праві та її значення

Інститут помилки в кримінальному праві України має давню історію, яка починається з ХVIIІ століття. Положення, які мають певний стосунок до помилок, можна знайти і в Артикулі воїнському Петра І, прийнятому 26 квітня 1715 р. Зокрема, арт. 37 даного нормативно-правового акта передбачав застосування смертної кари до тих осіб, які після виставлення караулу і після бою тапти або ж вночі безпідставно підняв бойову тривогу. Проте у тлумаченні до цього артикула було зазначено, що суддя повинен з’ясувати, чи така тривога була піднята зі злим наміром, ненавмисно, чи з інших причин (однією з яких гіпотетично можна вважати і помилкове припущення щодо наявності загрози з боку ворога – Б.М.) і, в разі потреби, не застосовувати до винної особи смертної кари, а покарати його на власний розсуд. Ще більш показовим є положення арт. 41 Артикула воїнського, де закріплено норму про юридичну помилку, зумовлену незнанням наявних в армії правил. Відповідно до цього положення солдат або офіцер, який заснув під час перебування на караулі, напився до такого стану, що не був у змозі виконувати обов’язки караульного або ж передчасно самовільно залишив свій пост до того, як був замінений іншим, підлягав смертній карі через розстріл. Однак, як було зазначено у роз’ясненні до даного артикула, якщо солдат перебував на службі короткий час і не був ознайомлений із Артикулом воїнським та з наслідками, які чекають на порушника відповідних правил, то суд повинен врахувати ці причини і замінити смертну кару шпіцрутенами.

Після Першої світової війни на території Галичини, Волині та Західного Полісся діяло польське кримінальне законодавство, а саме – Карний кодекс від 11 липня 1932 р., який містив низку положень, що стосувалися помилки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. По-перше, ст. 15 кодексу закріплювала правило, згідно з яким обставини, від яких залежить вища караність, беруться до уваги тільки тоді, коли особа про них знала або повинна була знати (§ 1). Це саме стосується і наслідків вчинку, від яких залежить вища караність (§ 2). По-друге, відповідно до § 1 ст. 20 цього кодексу, не допускався провини той, хто діяв під впливом помилки щодо обставини, яка належить до суті вчинку, окрім випадку, коли провина була ненавмисною, а помилка стала наслідком необережності чи недбальства. По-третє, суд міг узяти до уваги виправдане незнання протиправності вчинку як підставу для надзвичайного полегшення кари (§ 2 ст. 20). Фактична помилка, яка стосується істотних ознак вчиненого діяння, усуває злочинність такого діяння і перетворює його в нейтральне з правого погляду. Кодекс 1932 р. відрізняв фактичну помилку, яка унеможливлює злочинність діяння, від такої, яка виключає тільки злий намір. [1, с 348.]. Як бачимо, паростки зародження помилки сягають давнини, і мали уже в той час важливе значення, деякі положення тих часів застосовуються і актуальні і зараз.

Відсутність визначення поняття помилки в законодавстві України зумовлює різнобічність підходів до його визначення серед наукових кіл.

У кримінально-правовій літературі помилка визначалася по-різному, як неправильне уявлення особи про фактичні й юридичні ознаки вчиненого діяння; як неправильне уявлення особи про фактичні й юридичні ознаки або властивості вчиненого діяння та його наслідків; як неправильна оцінка особою своєї поведінки; як неправильне уявлення особи про об’єктивні та суб’єктивні ознаки суспільно небезпечного діяння, що характеризують це діяння як злочин; як неправильне уявлення особи про характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння і його кримінальної протиправності; як неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов’язкові ознаки у відповідному складі злочину[2, c. 123].

Ґрунтовним, на мою думку, є підхід Т. М. Марітчака, він зазначав, що поняття помилки в кримінальному праві розуміють у декількох значення. Коли говорять про помилку, то мають на увазі, по-перше, помилки, які допускають самі злочинці при вчиненні посягань (наприклад, помилки в об’єкті посягання), і, по-друге, — помилки, які допускають суб’єкти кримінально-правової кваліфікації при встановленні кримінально-правової норми, яка підлягає застосуванню в конкретному випадку [3, с 8].

Я вважаю, що ці два значення, які виділив Марітчак мають право на самостійне існування, вони взаємопов’язані, одна помилка зумовлює виникнення іншої. Обгрунтовуючи свою думку, хочу навести приклад. По факту вбивства, після порушення кримінальної справи вдалося затримати підозрюваного А., під час його допиту, він зізнався, що керуючись мотивом помсти за неприйнятне для нього рішення, він, вночі з метою вбивства тричі вистрелив у чоловіка, якого вважав своїм сусідом – суддею, після чого скинув тіло в річку. Після допиту слідчий перекваліфікував злочин за ст. 379, який попередньо кваліфікував за ст. 115. Через деякий час вияснилося, що А. вбив не суддю – сусіда, а іншого чоловіка з сусідньої вулиці, прийнявши його вночі за служителя феміди, а сам суддя деякий час перебував у зв’язку з відрядженням у іншому місті. Отже, помилка винного в особі потерпілого викликала помилку слідчого в кваліфікації діяння.

Кваліфікаційні помилки — це неправильне встановлення наявності або відсутності складу злочину, а також його відповідності нормам Загальної та Особливої частин КК України. Таки помилки, на відміну від кримінально-процесуальних, носять кримінально-правовий характер. Основні джерела кваліфікаційних помилок — недоліки законодавства та вади правозастосування. До кваліфікаційних помилок не належать неправильні покарання. Вчинення злочину або незакінчення його з незалежних від особи обставин (замах і готування) — межа кваліфікації злочинів. При цьому, кваліфікаційні помилки узагальнено можна класифікувати на три групи:1. Невизнання наявності складу злочину у діяннях, в яких він міститься; 2. Встановлення наявності складу злочину у діяннях, де він відсутній; 3. Неправильне обрання норми КК України для кваліфікації злочинів. Перша із названих помилок є найбільш розповсюдженою. Деякі вчені цю помилку називають некваліфікацією, тобто невизнання правозастосовним органом складу злочину у тих випадках, де в дійсності він існує. Це породжує штучну латентність злочинів. При цьому, аналіз судової практики свідчить про те, що в деяких випадках має місце приховування злочинів з боку тих осіб, які зобов’язані їх розкривати. Також, «некваліфікація злочинів» може мати місце у зв’язку із неправомірною відмовою правозастосовних органів у кримінальному переслідуванні і порушенні кримінальної справи, перебільшеним уявленням про диспозитивність в матеріальному та процесуальному кримінальному праві. Чинний КПК України визнає декілька категорій справ, справами приватного і приватно-публічного обвинувачення.

mirznanii.com

Тема 6 Кваліфікація діяння при деяких видах помилок у кримінальному праві. Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.

6.1. Кваліфікація при юридичній помилці

Загалом в теорії кримінального права виділяють два види помилок: юридичну та фактичну.

Фактична помилка в кримінальному праві — це неправильне уявлення особи про об’єктивні ознаки вчиненого злочину, тобто фактичні обставини вчиненого діяння.

Юридична помилка в кримінальному праві — це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчиненого діяння. Помиляється не суб’єкт офіційної кваліфікації (дізнавач, слідчий, прокурор або суддя), а саме винна особа, що скоїла певне діяння.

Зважаючи на це, слід розмежовувати терміни «кваліфікація злочину при помилках в кримінальному праві» та «кримінально-правова помилка у кваліфікації злочинів».

Кримінально-правова помилка у кваліфікації злочинів — це вид помилки в кримінально-правовій кваліфікації, що є наслідком ненавмисних дій працівників правозастосовних органів і полягає в інкримінуванні особі статей кримінального закону, вимоги яких вона насправді не порушувала, або ж, навпаки, в незастосуванні статей, які передбачають фактично вчинене нею діяння, що зафіксовано у винесених пізніше процесуальних документах[208].

Надалі розглянемо один з видів саме помилок у кримінальному праві — юридичну помилку. У кримінально-правовій теорії такий вид помилки іноді називають «помилкою в праві». Зазвичай, виділяють три види юридичних помилок: помилка в злочинності діяння, помилка в кваліфікації злочину, помилка у виді та розмірі покарання[209]. Така позиція має право на існування, але вважаємо за доцільне виділити чотири види таких помилок, беручи до уваги те, що помилка в злочинності діяння поділяється на два підвиди, які мають самостійне кримінально-правове значення.

1. Помилка особи в злочинності власного діяння та його можливих наслідків. Так, особа вважає, що її дії злочинні й тягнуть кримінальну відповідальність, тоді як вони КК не передбачені. Наприклад, особа вважає, що порушення правил дорожнього руху, що призвело до заподіяння потерпілому легких тілесних ушкоджень, є злочином. Однак кримінально-правова заборона такого діяння відсутня й воно визнається адміністративним правопорушенням. Діяння, не передбачене кримінальним законом, не може тягнути кримінальної відповідальності, внаслідок відсутності протиправності як обов’язкової ознаки злочину.

Тож при такій помилці особа не може бути притягнута до кримінальної відповідальності.

2. Помилка особи в незлочинності власного діяння та його можливих наслідків. Така помилка наявна, коли особа думає, що вчинене нею діяння не тягне кримінальної відповідальності, але КК України відносить таке діяння до злочинів.

Так, В., захищаючи від нападу, перевищив межі необхідної оборони й убив нападника. Його дії були кваліфіковані як убивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Адвокат подав скаргу, вказуючи на неправильність кваліфікації, аргументуючи це тим, що В. вважав, що діяв у межах необхідної оборони й тому не повинен нести кримінальної відповідальності.

Отже, незнання умов правомірності при необхідній обороні (ст. 36 КК України) не виключило кримінальної відповідальності В. Більшість учених і практичних працівників це правило визнають непорушним.

Отже, відповідно до ст. 68 Конституції України, «незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності», в нашій ситуації це правило можна перефразувати «незнання положень кримінального законодавства не звільняє особу від кримінальної відповідальності».

Та можливі ситуації, коли особа, що порушила кримінально-правову заборону, не тільки не знала про неї, але й не могла знати в тих умовах, у яких вона перебувала на момент порушення цієї заборони (скажімо, була в закордонному відрядженні чи була важко хворою). У таких випадках кримінальна відповідальність повинна виключатися унаслідок відсутності вини.

3. Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.

Так, особа вчиняє крадіжку майна з магазину та вважає, що його дії охоплюються ч. 3 ст. 185 КК України (вчинення крадіжки шляхом проникнення в приміщення), але слідчий кваліфікує його дії як крадіжку, вчинену у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК України). Така помилка особи, зазвичай, не впливає на кваліфікацію і тягне кримінальну відповідальність особи.

Хоча може бути й інша ситуація: до особи звертається товариш, який просить сховати його від працівників міліції, бо останнього розшукують за вбивство. Під час обшуку в будинку винну особу у вбивстві затримують. Особа, що сховала свого товариша зізнається, що його приховала (приховала саме вбивцю), тобто вчинила злочин, передбачений ст. 396 КК України. Та під час досудового слідства було встановлено, що товариш вчинив убивство, передбачене ст. 116 КК України «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання», тобто злочин середньої тяжкості. Беручи це до уваги, особа, котра приховала злочинця, не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 396 КК України. У такій ситуації помилка в кваліфікації не тягне взагалі кримінальної відповідальності.

Це пов’язане з тим, що така помилка в більшій мірі належить до помилки в злочинності діяння, що, як було зазначено, не тягне кримінальної відповідальності особи.

4. Помилка у виді чи розмірі покарання.

Така помилка не впливає на відповідальність, тому що вид і розмір покарання перебувають за межами суб’єктивної сторони.

Наприклад, особа ухиляється від сплати податків на суму 250 тис. грн. (станом на 1 січня 2007 р.) і вважає, що за такі діяння може бути призначено покарання у виді позбавлення волі. Згідно з ч. 1 ст. 212 КК України, таке діяння карається штрафом від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (цікаво, що максимальний розмір штрафу становить 8 тис. 500 грн.) [210] або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Тож уявлення особи про вид покарання за суспільно небезпечне діяння не впливає як на кваліфікацію злочину, так і на призначення саме покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 212 КК України.

Отже, юридична помилка особи, що вчинила злочин, зазвичай (окрім помилки особи у злочинності діяння), не впливає на кримінальну відповідальність, тобто ні на кваліфікацію, ні на розмір і вид визначеного судом покарання.

Поделитесь на страничке

Следующая глава >

law.wikireading.ru

Лекція 11: Помилка в кримінальному праві

(2 год.)

Мета лекції:

  • освітня: формувати в курсантів уявлення про помилку в кримінальному праві та її види;

  • розвиваюча: закріпити знання щодо впливу вини на правову оцінку скоєного злочину;

  • виховна: забезпечити всебічний розвиток у курсантів наукових переконань щодо значення кримінально-правової помилки у діяльності з кваліфікації злочинів.

Міжпредметні зв’язки: теорія держави та права, адміністративне право, цивільне право, кримінологія, філософія.

Технічні засоби навчання: мультимедійна презентація.

План:

  1. Поняття помилки у кримінальному праві, її види.

  2. Юридична помилка.

  3. Фактична помилка.

Основні поняття: кримінально-правова помилка; юридична помилка; фактична помилка.

1. Будь-яка поведінка особи завжди певним чином відтворюється в її свідомості. У кримінально-правовому контексті важливого значення набуває уявлення особи про юридично значущі ознаки вчиненого нею діяння чи бездіяльності. Як слушно зазначає П.Л. Фріс, «підстава кримінальної відповідальності передбачає в т.ч. адекватне відтворення у свідомості винного юридичних і фактичних характеристик вчинюваного діяння та його наслідків. Як правило, осудна особа в повному обсязі відтворює ці характеристики».

Однак і в осудної особи не завжди може складатися правильне уявлення про свою поведінку, тобто має місце помилка. У сучасній теорії кримінального права під помилкою розуміється неправильне уявлення (омана) особи про будь-які об’єктивні обставини вчинюваного нею діяння (дії чи бездіяльності) та його юридичні ознаки; неправильне уявлення особи про дійсний юридичний або фактичний характер вчиненої нею дії чи бездіяльності та їх наслідки; хибне уявлення особи як про юридичні, так і фактичні характеристики власної поведінки та її наслідки, що може суттєво впливати на кримінальну відповідальність; це омана особи стосовно об’єктивних властивостей суспільно небезпечного діяння, які характеризують його як злочин, тобто омана особи стосовно характеру й ступеня суспільної небезпечності вчинюваного діяння та його протиправності.

У правовій літературі розрізняють два види помилок: юридичні й фактичні.

2. Юридична помилка – це хибне уявлення особи: а) щодо злочинності чи незлочинності її діяння та його наслідків; б) щодо кваліфікації вчиненого нею злочину; в) щодо виду та розміру покарання, яке може бути їй призначене за вчинений злочин.

Кримінальна відповідальність не настає, якщо особа помилково вважала, що вона вчинила злочинне діяння, тимчасом як кримінальний закон таке діяння не вважає злочином.

Якщо ж особа вчинила діяння, помилково вважаючи, що воно не є злочинним, тимчасом як таке діяння заборонене кримінальним законом, така особа підлягає кримі­нальній відповідальності за вчинений злочин. Тут діє за­гальне правило: незнання закону не звільняє від кримі­нальної відповідальності, оскільки особа до вчинення певних дій мала можливість знати закон, яким це заборонено, але не скористалася чи не захотіла скористатися такою мож­ливістю. Закони завжди публікуються в пресі й доступні для ознайомлення кожному, хто бажає і мусить знати, що саме забороняє кримінальний закон. Однак це загальне положення може бути спростоване судом за певних обставин, які в окремих випадках виключають можливість особи знати про наявність того чи іншого закону. Така особа не підлягає кримінальній відповідальності.

У тому випадку, коли особа припустилася помилки щодо кваліфікації вчиненого злочину (наприклад особа вважала, що вчинила крадіжку, а насправді то був грабіж), вона буде відповідати за фактично вчинений злочин (у цьому випадку за грабіж).

Помилка особи щодо виду й розміру покарання за вчинений нею злочин не має значення для їх визначення судом. Цей вид помилки, як і попередній, не належить до обставин, що характеризують інтелектуальний і вольовий моменти умислу та необережності, а тому не впливає на вину й відповідальність.

3. Фактична помилка – це неправильне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї діяльності. На відміну від юридичної помилки вона охоплює не весь склад злочину, а лише окремі його елементи (об’єкт, об’єктивну сторону) чи кваліфікуючі ознаки.

Помилка щодо обєкта злочину – це хибне розуміння особою виду, характеру й інших особливостей соціальних цінностей, на які вона посягає. Особа, яка припустилася такої помилки за однорідності об’єктів (злочин було задумано щодо одного громадянина, а фактично потерпілим є інший), буде відповідати за закінчений злочин.

Помилка щодо об’єкта впливає на кваліфікацію вчиненого злочину в разі юридичної неоднорідності об’єктів злочину. Вчинений злочин за наявності такої помилки кваліфікується залежно від спрямованості умислу. Наприклад, винний, помиляючись щодо фактичної належності майна, звернув на свою користь чуже майно, наприклад, сумку, бажаючи викрасти наркотичні засоби. Його дії належить кваліфікувати як замах на той злочин, який винний бажав вчинити.

Помилка щодо предмета посягання – це помилка особи щодо якісних характеристик предметів у межах суспільних відносин, на які посягає ця особа. Помилка в предметі не впливає на кримінальну відповідальність, форму вини та кваліфікацію злочину.

Помилка в особі потерпілого полягає в тому, що винний помилково гадає, що заподіює шкоду наміченій жертві, а насправді шкода завдається іншій особі. Помиляючись в особі потерпілого, винний заподіює шкоду обраному об’єктові. Така помилка не впливає на кримінальну відповідальність, форму вини та кваліфікацію злочину.

Помилка щодо дії чи інших фактичних обставин, які належать до обєктивної сторони складу злочину, зумовлює відповідальність лише в тому випадку, коли особа, здійснюючи те чи інше діяння, не має наміру вчинити злочин, але помилково використовує такі засоби, які спричиняють су­спільно небезпечні наслідки.

В окремих випадках трапляється помилка щодо розвитку причинного звязку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка в причинності). У теорії кримінального права є правило, згідно з яким для кримінальної відповідальності за умисні злочини достатньо того, щоб винний передбачав розвиток причинного зв’язку в загальних, родових рисах і усвідомлював, що злочинні наслідки настануть лише від його діяння, а не з інших причин. Однак наведене положення навряд чи можна застосовувати до всіх видів помилок у причинності.

studfiles.net

Тема 27 Помилка та її значення в кримінальному праві

План

Вступ.

  1. Поняття помилки в кримінальному праві та її значення.

  2. Юридична помилка, її види та вплив на кваліфікацію злочину.

  3. Фактична помилка, її види та вплив на кваліфікації злочину.

Висновки.

Література

  1. Кириченко В.Ф. Значение ошибки по советскому уголовному праву. — М., 1950.

  2. Якушин В.А. Ошибка и её уголовно-правовое значение. – Казань, 1988.

  3. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и её установление. – Воронеж, 1974.

  4. Рарог А.И. Квалификация преступлений по субъективным признакам.- Спб, 2002.

Ця тема має тісний зв’язок з темою «Суб’єктивна сторона складу злочину». Сутність помилки полягає в тому, що особа має неправильне уявлення про обставини вчиненого. Передусім слід дати визначення помилки взагалі, а потім визначення помилки в кримінальному праві. Аналізуючи значення помилки в кримінальному праві слід мати на увазі, що помилка справляє істотний вплив на кваліфікацію злочину та призначення покарання.

Далі рекомендується сказати про види помилки. В кримінально-правовій літературі існує різна класифікація помилок в залежності від різних підстав. І це не тільки юридична або фактична помилка, але й помилки вибачлива та невибачлива і т.п. В літературі висловлюються різні точки зору з приводу підстав поділу помилок.

Потім слід дати визначення юридичної помилки, сказати про види та впливі її на кваліфікацію злочину, враховуючи при цьому, що в літературі існують різноманітні підходи до встановлення видів юридичної помилки, а також її впливу на кримінальну відповідальність.

При розгляді фактичної помилки треба дати її визначення та назвати її види. Слід звернути увагу на вплив фактичної помилки на кваліфікацію. Та вплив цей суттєвий (особливість полягає в тому, що злочинець досить часто посягає на два об’єкти одночасно. Існують розбіжності з приводу віднесення помилок в об’єкті та помилок в предметі, в причинному зв’язку та відхилення дії і т.п. Цю проблему слід уважно вивчити та проаналізувати, висловити свою точку зору.

Роботу слід завершити загальним висновком.

Тема 28. Загальна характеристика обставин, що виключають злочинність діяння

План

Вступ.

1. Історія правового інституту обставин, що виключають злочинність діяння.

2. Загальна характеристика правового інституту обставин, що виключають злочинність діяння.

3. Класифікація обставин, що виключають злочинність діяння.

Висновки.

Література

        1. Баулин Ю.В. Обстоятельства исключающие преступность деяния.  Х., 1991.

        2. Таганцев Н.С. Уголовное право: Курс лекций.  Т.1.  Учение о преступлении. – М, 1994.

        3. Российское законодательство Х – ХХ веков.  Т.1-9.  М.: Юрид. Лит., 1984.

        4. Сидоров Б.В. Уголовно-правовые гарантии правомерного, социально полезного поведения.  Казань, 1992.

        5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002 N 1 “Про судову практику у справах про необхідну оборону”// Вісник Верховного Суду України. — 2002. — № 3(31).

Перед написанням курсової роботи за даною темою необхідно уважно ознайомитись з Конституцією України (ст.ст. 3, 8, 27, 55, 68), Кримінальним кодексом України (ст.ст. 1, 2, 3, 4, 11, 13, 17 – 25, 36 – 43, 115, 118, 119, 124), Постановою Пленуму Верховного Суду України N 1 від 26.04.2002 “Про судову практику у справах про необхідну оборону” рекомендованою учбовою, науковою літературою і, з’ясувати, навіщо законодавець створив правові норми, які утворюють інститут обставин, що виключають злочинність діяння, і чому розмістив їх саме у Кримінальному кодексі України; яке системно-правове значення це має.

Викладаючи історію обставин, що виключають злочинність діяння необхідно звернути увагу на те, що вони складають один з найстаріших інститутів кримінального права, і, мали своє відображення ще в першій пам’ятці національного писаного права – “Руський Правді”. В подальшому, автору необхідно простежити збільшення кількості обставин, що передбачалися безпосередньо в кримінальному законодавстві і виявити тенденції змін відповідних норм.

В наступному підрозділі необхідно висвітлити місце інституту “Обставин, що виключають злочинність діяння” в системі Загальної частини кримінального права і в системі національного права взагалі, його функції і значення.

В четвертому підрозділі автор має детально проаналізувати склад інституту “Обставин, що виключають злочинність діяння” і провести класифікацію окремих обставин за різними підставами, у тому числі за правовою природою. Доцільним є складання схем, що ілюструють позицію автора курсової роботи.

Висновок мають скласти результати синтезу з’ясованого матеріалу зокрема визначення правового інституту “Обставин, що виключають злочинність діяння” й окремих його складових; оцінка відповідності чинного законодавства потребам регуляції суспільних відносин у цій сфері; окреслення можливих шляхів удосконалення тексту відповідних кримінально-правових норм.

studfiles.net

Теорія кваліфікації злочинів: Підручник.. Розділ «Тема 6 Кваліфікація діяння при деяких видах помилок у кримінальному праві»

6.1. Кваліфікація при юридичній помилці

Загалом в теорії кримінального права виділяють два види помилок: юридичну та фактичну.

Фактична помилка в кримінальному праві — це неправильне уявлення особи про об’єктивні ознаки вчиненого злочину, тобто фактичні обставини вчиненого діяння.

Юридична помилка в кримінальному праві — це неправильне уявлення особи про правову сутність або правові наслідки вчиненого діяння. Помиляється не суб’єкт офіційної кваліфікації (дізнавач, слідчий, прокурор або суддя), а саме винна особа, що скоїла певне діяння.

Зважаючи на це, слід розмежовувати терміни «кваліфікація злочину при помилках в кримінальному праві» та «кримінально-правова помилка у кваліфікації злочинів».

Кримінально-правова помилка у кваліфікації злочинів — це вид помилки в кримінально-правовій кваліфікації, що є наслідком ненавмисних дій працівників правозастосовних органів і полягає в інкримінуванні особі статей кримінального закону, вимоги яких вона насправді не порушувала, або ж, навпаки, в незастосуванні статей, які передбачають фактично вчинене нею діяння, що зафіксовано у винесених пізніше процесуальних документах[208].

Надалі розглянемо один з видів саме помилок у кримінальному праві — юридичну помилку. У кримінально-правовій теорії такий вид помилки іноді називають «помилкою в праві». Зазвичай, виділяють три види юридичних помилок: помилка в злочинності діяння, помилка в кваліфікації злочину, помилка у виді та розмірі покарання[209]. Така позиція має право на існування, але вважаємо за доцільне виділити чотири види таких помилок, беручи до уваги те, що помилка в злочинності діяння поділяється на два підвиди, які мають самостійне кримінально-правове значення.

1. Помилка особи в злочинності власного діяння та його можливих наслідків. Так, особа вважає, що її дії злочинні й тягнуть кримінальну відповідальність, тоді як вони КК не передбачені. Наприк

textbook.com.ua