Досягнення візантійської культури: історичний розвиток та основні етапи. Реферат – Освіта.UA

Візантійська імперія: походження, характеристики культури, економіки — Наука

Візантійська імперія: походження, характеристики культури, економіки — Наука

Зміст:

Візантійська імперія або Східна Римська імперія, це був один із трьох центрів сили протягом Середньовіччя. Він народився після поділу Римської імперії, в 395 році. Західна частина залишалася, дуже ослабленою, зі столицею в Римі. Східний, який заснував свою столицю у Візантії, яка сьогодні називається Стамбул, а також відомий як Константинополь.

Саме Феодосій вирішив здійснити поділ. Під час його правління йому було неможливо забезпечити безпеку кордонів імперії, а крім того, збереження величезної території було економічно нежиттєздатним.

Нарешті, він прийняв рішення розділити свої домени надвоє. Новостворена Східна імперія перейшла в руки його сина Аккадіуса, врешті-решт переживши свого західного колегу. Останній зник у 476 році, не маючи можливості захиститися від нападу німців.

Зі свого боку, Візантійській імперії вдалося подолати ці напади. Він пройшов періоди великого буму, будучи одним із найпрестижніших політичних та культурних центрів Європи. Саме турки в 1453 році поклали край Імперії, завоювавши столицю. Ця дата вважається кінцем середньовіччя.

Однією з його основних характеристик є те, що з часом вона в підсумку стала місцем зустрічі між Заходом та Сходом, між Європою та Азією. Насправді під час хрестових походів франки звинуватили візантійців у надто великій кількості східних звичаїв.

Географічні, політичні та культурні наслідки Візантійської імперії датуються завоюваннями, здійсненими Олександром Македонським. Частина території, завойованої Македонією, залишалася об’єднаною протягом століть, хоча і з частими сутичками між Анатолією та Грецією.

Зрештою, правителі обох земель побачили, як Рим у підсумку взяв владу, і вони стали провінціями Імперії. Незважаючи на це, їм вдалося зберегти власні культурні риси, суміш елліністичної спадщини зі східними впливами.

Перший адміністративний поділ у Римській імперії був встановлений Діоклетіаном наприкінці 3 століття. Це розділило Імперію на дві частини, в кожній області був різний імператор. Однак, втративши владу, він повернувся до традиційної системи з єдиним центром влади, Римом.

Саме Костянтину вдалося заспокоїти територію після років війни, яка послідувала за рішенням ліквідувати згаданий розділ. У 330 році він наказав відбудувати Візантію, яку назвав Новим Римом. Як данина імператору місто було відоме також як Константинополь.

У 395 р. Рим переживав важкі часи. Її кордони обкладали і атакували німці та інші варварські племена. Економіка була дуже нестабільною і вона не могла покрити витрат, необхідних для оборони такої великої території.

Ці обставини, серед деяких інших, змусили імператора Феодосія остаточно розділити Імперію. Двох його синів призначили зайняти відповідні престоли: Флавіо Оноріо на Заході; та Акадіо, на Сході.

Столиця цього другого двору була створена в Константинополі, тоді історики відзначають народження Візантійської імперії. Хоча Рим впаде через кілька десятиліть пізніше, Візантія залишиться майже тисячоліття.

Поки те, що залишилося від Західної Римської імперії, занепадало, на Сході відбувалося навпаки. На відміну від того, що сталося з Римом, вони змогли протистояти варварським вторгненням, зміцнюючись у процесі.

Константинополь зростав і завойовував вплив, незважаючи на безперервні хвилі, які везиготи, гуни та остготи розгорнули проти нього.

Коли небезпека спроб вторгнення закінчилася, Західна імперія зникла. Той, хто зі Сходу, навпаки, був на межі пережити найчудовіший момент.

Це підпадало під мандат Юстиніана, що означало розширення її кордонів майже в тій же мірі, що і Римська імперія.

Що стосується релігійних питань, Візантійська імперія характеризувалася тим, що є християнською державою. Насправді його політична влада була заснована на авторитеті церкви.

Імператор був другим у церковній ієрархії, бо завжди над ним був Папа Римський.

У межах Візантійської імперії виникла православна християнська церква. Ця релігійна течія мала велике значення на територіях Болгарії, Росії та Сербії і в даний час є однією з найбільших церков у світі.

Завдяки стратегічному розташуванню між Європою, Азією та Африкою, Візантійська імперія була одним з головних терміналів Шовкового шляху та найважливішим комерційним центром у середні віки.

Через це вторгнення Османів спричинило прорив Шовкового шляху, змусивши європейські держави шукати інші торгові шляхи. Пошук, який завершився у Відкритті Америки.

Візантійська імперія мала широкий культурний розвиток та основну участь у збереженні та передачі класичної думки. Його історіографічна традиція підтримувала живу мистецьку, архітектурну та філософську традиції.

З цієї причини вважається, що культурний розвиток цієї імперії був важливим для культурного розвитку всього людства.

Одним з головних культурних внесків Візантійської імперії була її художня спадщина. З початку свого декадансу художники імперії шукали притулку в сусідніх країнах, куди вони приносили свої роботи та свій вплив, що згодом буде плекати мистецтво епохи Відродження.

У свій час візантійське мистецтво високо цінувалось, тому західні художники були відкриті до його впливів. Прикладом цього є італійський живописець Джотто, один з провідних представників живопису раннього Відродження.

Візантійський архітектурний стиль характеризується натуралістичним стилем та використанням прийомів Грецької та Римської імперій, змішаних з темами християнства.

Вплив візантійської архітектури можна виявити в різних країнах — від Єгипту до Росії. Ці тенденції особливо помітні в релігійних будівлях, таких як Вестмінстерський собор, типовий для неовізантійської архітектури.

Однією з основних культурних практик, що характеризували Візантійську імперію, були філософсько-богословські дискусії та дискурси. Завдяки цьому науково-філософська спадщина давньогрецьких мислителів зберігалася в живих.

Насправді поняття «візантійські дискусії», використання якого залишається чинним донині, походить від цієї культури дискусій.

Особливо це стосується дискусій, що відбувалися на соборах ранньої православної церкви, де обговорювались питання без особливої ​​актуальності, мотивовані великим інтересом до самого факту дискусії.

Суспільство у Візантійській імперії було високорелігійним та орієнтованим на сім’ю. Жінки мали духовний статус, рівний чоловічому, і також займали важливе місце в структурі сімейних ядер.

Хоча від них вимагалося покірне ставлення, деякі з них брали участь у політиці та торгівлі. Вони також мали право на спадщину і навіть у деяких випадках мали багатство, незалежне від майна їхніх чоловіків.

Євнухи, люди, які зазнали кастрації, були ще однією характеристикою Візантійської імперії. Існував звичай практикувати кастрацію як покарання за певні злочини, але раніше він застосовувався і до маленьких дітей.

В останньому випадку євнухи піднялись на високі посади при дворі, оскільки їх вважали надійними. Це через їх неможливість претендувати на престол і мати нащадків.

Однією з найважливіших характеристик Візантійської імперії була здатність залишатися в живих понад 1000 років.

Це досягнення було зумовлене не збройною обороною території, а адміністративними можливостями, які включали успішне ведення дипломатії.

Візантійські імператори були схильні якомога більше уникати воєн. Це ставлення було найкращою обороною, враховуючи, що через стратегічне розташування на них можна було атакувати з будь-якого з її кордонів.

Завдяки своєму дипломатичному ставленню Візантійська імперія також стала культурним мостом, який дозволяв взаємодіяти різні культури. Характеристика, яка була вирішальною у розвитку мистецтва та культури в Європі та в усьому західному світі.

Однією з найважливіших характеристик Візантійської імперії було їхнє бачення себе. Це було поєднанням їхньої думки про те, що вони є справжніми римлянами після розпаду імперії та їхньої грецької культурної спадщини.

У першому випадку настали часи, коли вони відчували, що вони є єдиними спадкоємцями римської традиції, які прийшли зневажати решту європейців, які були завойовані варварами.

У працях Ана Комніно, дочки імператора Алексія І, чітко відображається думка візантійців про те, як бути варваром для них лицарями-хрестоносцями, які проходили через Константинополь.

З іншого боку, східногрецька культура виявилася у візантійських звичаях. Звідси народилася концепція «візантійських дискусій», яку хрестоносці висміювали як м’яку, інтелектуальну і занадто схожу на східну.

У практичному аспекті грецький вплив знайшов своє відображення в імені його монарха. У VII столітті вони змінили давньоримський титул з “augusto” на грецький “basileus”. Так само офіційною мовою стала грецька.

Це було під час правління Юстиніана, коли Візантійська імперія досягла свого максимального пишноти і, отже, коли вони найкраще відображали її характеристики.

Правління відбулося в 6 столітті, і під час нього було велике територіальне розширення. Крім того, Константинополь був світовим центром у культурному плані.

Були побудовані великі будівлі, такі як базиліка Святої Софії та імператорський палац. Вода забезпечувалась водопроводом на околиці та численними підземними цистернами, що проходили через місто.

Однак витрати, понесені імператором, у підсумку забрали свою державну скарбницю. До цього приєдналася велика епідемія чуми, внаслідок якої загинула майже чверть населення.

Армія була одним із ключових факторів у візантійському суспільстві. Він зберіг тактику, яка змусила Рим завоювати всю Європу, і об’єднав їх з деякими з тих, що розроблялися арміями Близького Сходу.

Це додало йому сили протистояти натиску варварів, а згодом і розширитися на широкій території.

З іншого боку, географічне положення Візантії, посередині шляху між Заходом та Сходом, зробило морський контроль важливим для Імперії. Його флот контролював основні торгові шляхи, а також запобігав коли-небудь облозі столиці та не міг запастися запасами.

Що стосується соціальної структури, то вона була суто ієрархічною. На вершині знаходився імператор, якого називали «василевсом». Його влада походила безпосередньо від Бога, тому він був легітимізований перед своїми підданими.

За це він мав співучасть Церкви. Візантія мала офіційною релігією християнство, і, хоча існували певні єресі, які досягали певної сили, врешті-решт дуже ортодоксальний погляд на Писання міцно утвердився.

Одне з речей, що здивувало перших хрестоносців, що прибули до Візантії, — це смак до розкоші, який виявляли її мешканці. На думку деяких європейських істориків того часу, найбільш улюблені класи мали смак ближчий до східного, ніж західного.

Однак основною характеристикою було культурне різноманіття. Поєднання грецького, римського, східного та християнства призвело до унікального способу життя, що знайшло відображення в його мистецтві. З певного моменту латинська мова була замінена грецькою.

В освітньому аспекті вплив церкви був дуже помітним. Частиною його головного завдання була боротьба з ісламом, і для цього він навчав візантійські еліти.

Жителі Візантійської імперії надавали великого значення розвитку мистецтва. Починаючи з IV століття і з його епіцентром у Константинополі стався великий художній вибух.

Більшість творів мистецтва мали релігійне коріння. Насправді центральною темою був образ Христа, дуже представлений у Пантократорі.

Виділялося виготовлення ікон та мозаїк, а також вражаючі архітектурні роботи, що позначили всю територію. Серед них були Санта-Софія, Санта-Ірена або церква Сан-Серхіо-і-Бако, яка і сьогодні відома під прізвиськом маленької Санта-Софії.

Економіка Візантійської імперії майже все своє існування залишалася під контролем держави. Суд жив з великою розкішшю, а частина грошей, зібраних за рахунок податків, витрачалася на підтримку рівня життя.

Армії також потрібен був дуже великий бюджет, як і адміністративному апарату.

Однією з характеристик економіки в середні віки було першість сільського господарства. Візантія не стала винятком, хоча вона також скористалася іншими факторами.

Більшість виробничих земель в Імперії були в руках знаті та духовенства. Іноді, коли землі надходили під час військових завоювань, начальники армій отримували своє майно в якості оплати.

Вони були великими маєтками, працювали кріпаки. Лише дрібні сільські власники та жителі села, які належали до бідних верств суспільства, були поза нормою.

Податки, на які вони підлягали, робили врожаї лише для виживання, і багато разів їм доводилося платити великим сумам лордам, щоб захистити їх.

У Візантії існувала галузь, заснована на мануфактурах, які в деяких галузях займали багато громадян. Це була велика різниця з рештою Європи, де переважали невеликі профспілкові майстерні.

Незважаючи на те, що такі типи майстерень також були частими у Візантії, текстильний сектор мав більш розвинену промислову структуру. Основним матеріалом, з яким вони працювали, був шовк, спочатку привезений зі Сходу.

У 6 столітті ченці дізналися, як виробляти шовк самостійно, і Імперія скористалася можливістю створити виробничі центри з багатьма працівниками. Торгівля продуктами, виготовленими з цього матеріалу, була важливим джерелом доходу для держави.

Незважаючи на важливість сільського господарства, у Візантії існувала ще одна економічна діяльність, яка приносила набагато більше багатства. Торгівля використовувала привілейоване географічне положення столиці та Анатолії, прямо на осі між Європою та Азією. Босфорська протока між Середземним і Чорним морями дозволяла вихід на схід, а також до Росії.

Таким чином, він став центром трьох основних шляхів, що залишили Середземне море. Перший — Шовковий шлях, який до Китаю дістався через Персію, Самарканд та Бухару.

Другий прямував до Чорного моря, досягав Криму і продовжував рух до Середньої Азії. Останній зі свого боку йшов з Олександрії (Єгипет) до Індійського океану, проходячи через Червоне море та Індію.

Зазвичай вони торгували предметами, які вважаються предметами розкоші, а також сировиною. Серед перших виділявся слонова кістка, китайський шовк, ладан, ікра та бурштин, а серед останніх — пшениця з Єгипту та Сирії.

Релігія мала велике значення у Візантійській імперії як як легітимізатор влади монарха, так і як об’єднуючий елемент території. Це значення знайшло своє відображення у владі, яку здійснювала церковна ієрархія.

З першого моменту християнство було насаджено в цій місцевості з великою силою. Настільки, що вже в 451 р. На Халкідонському соборі чотири з п’яти створених патріархатів були на Сході. Лише Рим отримав штаб за межами цього регіону.

З часом різні політичні та доктринальні боротьби віддаляли різні християнські течії.Константинополь завжди стверджував, що перебуває у релігійній ортодоксальності і мав деякі зіткнення з Римом.

Одна з найбільших криз, яку зазнала Православна Церква, сталася між 730 і 797 роками, а пізніше — у першій половині 9 століття. Дві релігійні течії мали велике протистояння з приводу доктринальної проблеми: заборони, яку Біблія забороняє поклонятися ідолам.

Іконоборці буквально тлумачили мандат і стверджували, що створення ікон слід забороняти. Сьогодні в районах старої імперії можна побачити картини та мозаїки, на яких обличчя святих стираються в результаті дії прихильників цієї течії.

Зі свого боку, іконодули дотримувались протилежної думки. Лише на Нікейському соборі в 787 році Церква прийняла рішення про існування ікон.

Якщо перше було внутрішньою проблемою в Імперії, східний розкол означав остаточний поділ між Східною та Західною Церквами.

Кілька політичних розбіжностей і тлумачення Писань, а також суперечливі особи, такі як патріарх Фотій, призвели до того, що в 1054 році Рим і Константинополь почали розходитися.

В Імперії це закінчилося припущенням створення справжньої національної Церкви. Патріарх збільшив свою владу, довівши його майже до рівня імператора.

В принципі, архітектура, розроблена у Візантійській імперії, почалася з явних впливів Римської імперії. Точкою диференціації стала поява деяких елементів раннього християнства.

У більшості випадків це була релігійна архітектура, що знайшло своє відображення у вражаючих побудованих базиліках.

Основним матеріалом, який використовувався в конструкціях, була цегла. Щоб замаскувати смирення цієї складової, зовнішність, як правило, покривали кам’яними плитами, тоді як інтер’єр був повний мозаїки.

Серед найважливіших новинок — використання склепіння, особливо склепіння стовбура. І, звичайно, виділяється купол, який додав релігійним огорожам велике відчуття простору та висоти.

Найпоширенішою рослиною була рослина грецького хреста з вищезгаданим куполом у центрі. Також не слід забувати про наявність іконостасів, де були розміщені характерні намальовані ікони.

Історики поділяють історію візантійської архітектури на три різні етапи. Перший у період імператора Юстиніана. Саме тоді споруджуються деякі найбільш репрезентативні будівлі, такі як церква святих Сергія та Вакха, церква Санта-Ірена та, насамперед, церква Санта-Софія, усі вони в Константинополі.

Наступний етап, або Золотий Вік, як їх ще називають, знаходиться в так званому Македонському Відродженні. Це сталося протягом 11, 10 і 11 століть. Базиліка Сан-Марко у Венеції є одним з найвідоміших прикладів цього періоду.

Останній Золотий вік розпочався в 1261 році. Він виділяється розширенням візантійської архітектури на північ та захід.

Занепад Візантійської імперії розпочався з правління імператорів Палеолога, починаючи з Михайла VIII у 1261 році.

Завоювання міста півстоліттям раніше хрестоносцями, союзними теоретиками, ознаменувало переломний момент, після якого воно вже не відновиться. Коли їм вдалося повернути Константинополь, економіка дуже погіршилася.

Зі сходу на Імперію напали османи, які завоювали значну частину її території. На захід вона втратила територію Балкан, а Середземне море врятувалось завдяки силі Венеції.

Прохання про допомогу західних країн протистояти турецьким досягненням не знайшли позитивного відгуку. Умовою, яку вони поставили, було возз’єднання Церкви, але православні не прийняли.

Близько 1400 року Візантійська імперія навряд чи складалася з двох невеликих територій, відокремлених одна від одної та від столиці Константинополя.

Тиск з боку османів досяг гарячкової температури, коли Мехмед II обложив Константинополь. Облога тривала два місяці, але міські стіни вже не були нездоланною перешкодою, якою вони були майже 1000 років.

29 травня 1453 року Константинополь потрапив під нападників. Останній імператор, Костянтин XI, загинув того ж дня в бою.

Візантійська імперія поступилася місцем народженню Османської імперії, і для істориків на той час Новий час почав залишати позаду Середньовіччя.

1. Універсальна історія. Східна Римська імперія: Візантійська імперія. Отримано з mihistoriauniversal.com
2. EcuRed. Візантійська імперія. Отримано з ecured.cu
3. Брисеньо, Габріела. Візантійська імперія. Отримано з euston96.com
4. Джон Л. Тілл Дональд МакГіллівре Нікол. Візантійська імперія. Отримано з britannica.com
5. Ханська академія. Візантійська культура та суспільство. Отримано з khanacademy. org
6. Ярус, Оуен. Історія Візантійської імперії (Візантії). Отримано з livescience.com
7. Енциклопедія України. Візантійська імперія. Отримано з encyclopediaofukraine.com
8. Картрайт, Марк. Торгівля у Візантійській імперії. Отримано з давніх.eu

Реферат Візантійська культура

РЕФЕРАТ

на тему:

“Візантійська культура”

ПЛАН

1. Місце Візантії та її культури в світі

2. Філософія та релігія Візантії

3. Література та музика Візантії

4. Архітектура та образотворче мистецтво Візантії

Використана література

Місце Візантії та її культури в світі

Протягом усієї своєї тисячолітньої історії Візантія була центром своєрідної культури, яка формувалася під впливом римської, грецької та елліністичної традицій.

Слід підкреслити, що культура Візантії — це своєрідний міст від античності до середньовіччя. Одночасно цей міст єднає культури Заходу і Сходу, є особливим проявом їхньо-го синтезу, зумовленого географічним положенням і багато-національним характером Візантійської держави.

В історії світової культури візантійська цивілізація посідає видатне місце.

По-перше, вона була логічним і історичним продовженням греко-римської античності.

По-друге, Візантія репрезентувала протягом усього існування своєрідний синтез західних і східних духовних начал.

По-третє, справила великий вплив на цивілізації Південної і Східної Європи (Греції, Сербії, Чорногорії, Албанії, Білорусі, України, Росії, Грузії).

По-четверте, Візантія – це осібний і самоцінний тип культури, незважаючи на пережитий нею вплив з боку сирійців, арабів, слов’ян, персів, що пояснюється багатонаціональним характером візантійської держави.

Столиця Візантії Константинополь заснована імператором Костянтином І в 324-330 рр. на місці колишньої мегарської колонії Візантія. Фактично із заснуванням Константинополя Візантія усамостійснюється у надрах Римської імперії (від цього часу почався відлік історії Візантії). Завершенням усамостійнення заведено вважати 395 р., коли після смерті Феодосія І відбувся остаточний поділ Римської імперії на Східну і Західну Римську імперії.

Імператором Східної Римської імперії, було проголошено Аркадія (395-408 рр.). Візантійці називали себе римлянами-“ромеями”, а свою державу “Роменською”.

В етнічному складі населення Візантії переважало грецька населення. За державну мову імперії в IV-VI ст. правила латина, а від VII ст. до кінця існування Візантії – грецька мова.

У соціально-економічній і політичній історії Візантії можна визначити 3 основних періоди.

Перший період (IV — середина VII ст. ) характерний розпадом рабовласницьких і початком формування феодальних відносин.

Другий період (середина VII – початок ХІІІ ст. ) – інтенсивний розвиток феодалізму.

Третій період (1204-1453 рр. ) – дальше посилення феодальної роздрібленості, послаблення центральної влади і постійна боротьба з іноземними завойовниками; з’являються елементи розпаду феодального господарства.

В культурному аспекті в історії Візантії можна виділити шість періодів:

— Перший (IV – кінець VII ст.) – боротьба віджилої цивілізації рабовласницького суспільства, в надрах якого вже зароджуються елементи феодалізму, з новою ідеологією; християнська церква не тільки бореться з античною культурою, але й прагне надати класичній спадщині богословське забарвлення;

— Другий (кінець VІІ – середина ІХ ст. ) – культурний занепад внаслідок скорочення ремісничого виробництва і торгівлі, загальної аграризації, економічної стагнації.

— Третій (середина ІХ – Х ст.) – нове культурне піднесення в Константинополі, що поширилося в Х ст. на провінційні міста.

— Четвертий (ХІ – ХІІ ст.) – найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом візантійських міст.

— П’ятий (кінець ХІІ – ХІІІ ст.) – смуга культурного занепаду, пов’язаного з економічною і політичною деградацією імперії.

— Шостий (ХІV – початок ХV ст.) – нове піднесення візантійської культури в умовах зародження гуманітарної ідеології.

До особливостей візантійської культури належить незначний порівняно з Західною Європою культурний вплив варварських племен. Разом із тим, візантійська культура багато брала з античної спадщини, з культури народів, які населяли Візантію, тощо.

Освіта розбудовувалася на тільки на основі Святого Письма, але й на поемах Гомера; античних авторів читали й вивчали. Деспотичний характер візантійської держави призвів до встановлення суворого контролю над ідейним життям, що породжувало нестримне вихваляння імператора, який був у цей момент при владі. На громадське й ідейне життя Візантії накладали відбиток і специфічні особливості, притаманні східному християнству і візантійській церкві. Між православною і католицькою церквою з самого початку виникли суттєві відмінності. Хоча та й друга генетично походили від єдиної всесвітньої церковної організації, кожна з них уже з перших століть їхньої історії (в ІV – V ст.) розвивалася своїм особливим шляхом. Номінально церковна єдність визнавалася й Римом, й Константинополем, але фактично вже дуже рано між папським престолом і константинопольської патріархією почалася то прихована, то відкрита боротьба за релігійне і політичне панування, боротьба, що ніколи не згасала.

Якщо на Заході склалася суворо централізована церковна організація й тільки папа мав безперечний моральний авторитет і величезну реальну владу, то на Сході в теорії панувала система пентархії – одночасного існування п’яти рівноправних патріархій: в Римі, Константинополі, Олександрії, Антіохії та Єрусалимі. Своєрідність суспільного розвитку ранньої Візантії не менш яскраво проявилася і в галузі правових відносин. У Візантійській імперії в галузі як цивільного, так і кримінального права більшою мірою і довше, ніж на Заході, відчувався вплив римських юридичних традицій. На відміну від інших країн середньовічного світу Візантія, передусім у ранній період своєї історії, залишалася державою, де зберігалося єдине кодифіковане й обов’язкове для всього населення імперії чинне право.

В основу законодавства ранньовізантійського часу покладено кращі досягнення римської юридичної думки: в ньому вже завершилася розробка римської теорії права; здобули остаточну теоретичну форму такі поняття юриспруденції, як право, закон, звичай; уточнено відмінність між приватним і публічним правом; визначені норми кримінального права і процесу; закладено основи регулювання міжнародних відносин.

В пам’яті нащадків Візантія залишиться країною, де здійснена знаменита Юстиніанові кодифікація римського права. Зведення цивільного права Юстиніана, котре сучасники назвали “храмом правової науки”, складалося з Кодексу – основних настанов положень, запозичених у римських юристів, Інституцій – короткого керівництва з юриспруденції і Новел – нових законів, що були

Візантійська імперія — Всесвітня історія 7 клас — Гісем

Всесвітня історія: Підручник для 7 класу «Гісем 2015» — Нова програма

§ 2.

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: як виникла Візантійська імперія; хто були наймогутніші імператори; якою є роль Візантії в історії людства; якими були особливості візантійської культури.

1. Народження Візантії. Візантійську імперію історики називають «золотим містком» між Стародавньою історією та Новим часом. У «темні віки» Раннього Середньовіччя візантійці зберегли досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали сусіднім народам.

На місці давньої грецької колонії Візантій римський імператор Константин І Великий у 330 р. заснував нову столицю Римської імперії — місто Константинополь.

У 395 р. імператор Феодосій Великий поділив імперію між своїми синами. Так постали Східна Римська імперія, або Візантія, та Західна Римська імперія. Проте остання невдовзі загинула під ударами варварських племен. У той час коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла й розквітала.

Населення Візантії складали греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія із населенням по 200—300 тис. жителів. Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — із Чорного моря до Середземного та суходільний — із Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.

Герб і прапор Візантії

Юстиніан I. Мозаїка

За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Уся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був «нижчим від Бога і наступним після Бога». Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви й вимагала від підданих віддавати йому богорівну шану. Однак важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував престолу, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом. Водночас влада імператора була абсолютною та необмеженою. Він стояв понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.

2. Візантія за Юстиніана І Великого. За часів правління Юстиніана І (527—565) Візантійська імперія досягла вершини своєї могутності. Юстиніан мав добру освіту, був працелюбним, рішучим, наполегливим і талановитим керівником. Проте в ньому ніби співіснували дві особистості. З одного боку, Юстиніан дозволяв будь-якій людині висловити власну думку і ніколи не показував свого незадоволення зовні, але водночас, за свідченнями сучасників, був хитрим і підступним, уміло приховував гнів.

За розумом і вдачею Юстиніану не поступалася його дружина Феодора. У 527 р. Юстиніан і Феодора були проголошені імператором та імператрицею Візантійської імперії.

Весілля Юстиніана I і Феодори. Мозаїка VI ст.

За наказом Юстиніана І в 528—534 рр. було укладено зібрання законів «Звід громадського права», де поєдналися давні правові норми Риму й духовні цінності християнства. «Звід…» проголошував рівність усіх громадян перед законом. Хоча рабство не скасовувалося, рабів заборонялося вбивати, до того ж вони отримували змогу стати вільними. Закони Юстиніана зрівнювали в правах чоловіка та жінку, забороняли розлучення, засуджене християнською церквою. У «Зводі.» проголошувалася ідея необмеженої та абсолютної влади імператора. Було закріплено право недоторканності приватної власності. «Звід.» став основою для розроблення законів більшості країн Західної Європи у ХІІ—XIV ст.

Перетворення, розпочаті Юстиніаном, вимагали значних коштів. Зростання податків, хабарництво чиновників у 532 р. викликали в Константинополі повстання, яке дістало назву «Ніка» (через гасло повстанців «Ніка!» — «Перемога!»). Тривало воно вісім днів. Імператор підкупив вождів повстання і за допомогою загонів варварів-найманців придушив заколот, знищивши близько 35 тис. осіб.

Розправившись із повстанцями, Юстиніан узявся за здійснення головної мети свого життя — відновлення Римської імперії в колишніх кордонах.

У 534 р. візантійська армія на чолі з видатним полководцем Велізарієм розгромила вандалів і захопила Північну Африку. Далі армія Велізарія, заволодівши островом Сицилія, вдерлася до Італії, у 536 р. без бою вступила до Рима, а за три роки візантійці захопили столицю варварів Равенну. Здавалося, що Юстиніан уже майже досяг заповітної мети, але тут Візантія зазнала нападу з боку слов’ян і персів. Імператор відкликав Велізарія й відправив його з армією на захист східних кордонів. Полководець упорався і з цим завданням. До завоювання земель на Заході Юстиніан повернувся лише 552 р., і хоча не зміг відновити межі Римської імперії часів імператора Константина, проте збільшив територію своєї держави майже вдвічі.

Використання «грецького вогню». Середньовічна мініатюра

За часів правління імператора Юстиніана І Візантійська імперія перетворилася на центр християнської цивілізації серед варварського світу.

3. Візантія та араби. Правління Льва ІІІ Ісавра. Іконоборство. У першій половині VII ст. біля кордонів Візантії з’явився новий ворог — араби. Під прапором «священної війни в ім’я Аллаха» вони розпочали стрімке завоювання східних візантійських провінцій. Протягом 636—642 рр. Візантія втратила Сирію, Палестину, Верхню Месопотамію, а ще через півстоліття — Північну Африку. Порівняно з добою Юстиніана І територія імперії зменшилася втричі.

Незабаром араби поклали край пануванню візантійців і на морях, створивши могутній флот і відібравши в них острови Крит, Сицилію та території на узбережжі Балканського півострова. Починаючи з 672 р. араби кілька разів намагалися захопити Константинополь, однак візантійці відбивали їх від стін міста, а арабський флот знищили «грецьким вогнем».

«Грецький вогонь» — таємну зброю Візантійської імперії — винайшов сирійський архітектор і хімік Каллінік. Це була палаюча суміш, яку під тиском викидали зі спеціальних помп або наливали в мушлі й кидали з катапульт на ворожі кораблі. Склад цієї суміші настільки ретельно приховувався, що й дотепер усі її складники невідомі. Вірогідно, «грецький вогонь» містив смолу, сірку, селітру, нафту. Наслідки використання «грецького вогню» були жахливими. Палаюча масляна рідина перетворювала все на попіл, її неможливо було загасити і врятуватися від неї плавом: суміш горіла на воді. Упродовж століть володіння цією зброєю забезпечувало перемоги візантійцям, особливо на морі.

Міські стіни Константинополя (нині Стамбул). Сучасний вигляд

У 717 р. араби втретє розпочали штурм Константинополя. Завдяки рішучим діям візантійського війська на чолі з імператором Львом ІІІ Ісавром (717—741) ворога вдалося зупинити й відкинути від міста. Із 1800 кораблів в арабів залишилося лише п’ять, із 200 тис. воїнів урятувалися лише 30 тисяч.

Перемога Льва ІІІ Ісавра зупинила просування арабів на землі Візантійської імперії та врятувала християнську Європу від мусульманської навали.

Боротьба проти арабів спонукала Льва ІІІ Ісавра реорганізувати візантійську армію. Імператор вирішив створити кінне військо.

Однак озброєння кіннотника коштувало дорого. Тоді візантійці скористалися досвідом арабів: вони роздавали землі із селянами, що їх обробляли, воїнам, які за прибуток від цих земель могли купувати коней та озброєння. Проте реалізація цієї ідеї вимагала вільних земель для розподілу. Великими земельними ділянками володіла церква. Можливість отримати їх з’явилася в імператора завдяки руху іконоборців, приводом до якого стали суперечки між прихильниками й противниками вшанування ікон, хрестів і святих мощей. Противники вшанування ікон стверджували, що поклоніння іконам є ідолопоклонством, оскільки це поклоніння речам, а не Богу, але прихильники вшанування ікон були іншої думки: вони вважали, що ці святі предмети наділені Божою силою.

Лев ІІІ скористався із цих суперечок: у 726 р. він видав указ про заборону поклоніння іконам і почав відбирати землі в монастирів. Ділянки цих земель надавалися воїнам-кіннотникам. Населення Візантії розділилося: військова знать підтримувала імператора, а більшість простого народу й духовенства засуджувала його. Боротьба між прихильниками та противниками шанування ікон тривала понад століття. Нарешті у 843 р. шанувальники ікон перемогли: культ ікон було відновлено, а іконоборців засуджено церквою. Однак у цій боротьбі загинула велика кількість шедеврів візантійського мистецтва.

Іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти вшанування ікон.

Рух іконоборців дав можливість Льву ІІІ Ісавру створити візантійську кінноту, що перетворилася на окрему суспільну верству на зразок західноєвропейських рицарів.

4. Правління Македонської династії. Доба правління імператорів Македонської династії стала часом розквіту Візантії. Константинополь перетворився на найбільший на той час торговельний центр, а візантійські купці підпорядкували собі всю торгівлю між Заходом і Сходом. Саме завдяки торгівлі до скарбниці імператора надходили величезні прибутки.

Засновником Македонської династії став імператор Василій І (867—886).

Наприкінці ІХ ст. Візантія розгорнула активну діяльність із християнізації сусідніх варварських народів. Посланці константинопольського патріарха відправлялися нести світло християнської віри до сербів, болгар і у Великоморавську державу. Проповідники Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку й переклали Біблію слов’янською мовою, що створило умови для поширення християнства серед слов’ян.

Майбутній імператор Василій I народився в селянській родині. Під час одного з набігів болгар потрапив у полон і тривалий час жив серед своїх поневолювачів. Після повернення до Візантії Василій влаштувався працювати конюхом в імператорських стайнях. Завдяки своїй красі, розуму, силі та іншим здібностям йому вдалося зробити чудову кар’єру: із конюха він виріс до співправителя імператора Михаїла ІІІ. Проте імператор швидко відчув небезпеку з боку свого співправителя і наказав його вбити. Василій розкрив наміри Михаїла ІІІ та влаштував змову проти імператора. Михаїла ІІІ було вбито, а Василій посів імператорський трон. Щоб не втратити владу, він установив порядок, за яким престол могли успадкувати лише члени правлячої династії. Завдяки цьому наступники Василія I правили Візантією до 1081 р.

Із другої половини ІХ ст. Візантія розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів у цьому досяг імператор Василій ІІ Болгаробійця (976—1025).

Правління Василія ІІ розпочалося в скрутні часи. На землі імперії почали набіги болгари. Цар Болгарії Самуїл, скориставшись

Василій Болгаробійця після перемоги над болгарами (1014 р.)

тривалими візантійськими заколотами знаті проти імператора, захопив Східну Болгарію і частину Сербії. Лише в 1014 р. Василій ІІ домігся вирішальної перемоги над болгарами.

5. Візантія і турки-сельджуки. Епоха Комнінів. Безперервні війни, які вела Візантія на початку XI ст., виснажили її. Усередині країни між знаттю та імператором розгорнулася боротьба за владу. Тим часом армія слабшала, а імперія знову опинилася в оточенні ворогів. На Балкани з причорноморських степів вторглися орди печенігів і болгар. Нормандці захопили останні володіння візантійців в Італії. Однак найнебезпечнішими ворогами були турки-сельджуки, які наступали на східні кордони імперії.

Турки-сельджуки належали до тюркських народів, давня батьківщина яких розташовувалася в низовині річки Сирдар’ї’, поблизу Аральського моря. Звідси одне з тюркських племен на чолі з вождем Сельджуком перекочувало на захід. Поступово турки-сельджуки підкорили інші тюркські й турецькі племена та захопили більшу частину Передньої Азії, Ірак, Іран, Середню Азію. Навіть правитель Арабського халіфату, багдадський халіф, був змушений підкоритися туркам і визнати їхнього вождя Тогрул-бека султаном і «царем Сходу і Заходу». Від підкорених іранців турки прийняли іслам й створили нову велику мусульманську державу — Сельджуцький султанат.

У 1068 р. візантійський імператор Роман IV розпочав війну проти турків, які спустошували землі імперії. Війна велася з перемінним успіхом. Навесні 1071 р. поблизу вірменського міста Манцикерта візантійська армія зазнала цілковитої поразки.

Олексій І Комнін. Середньовічна мініатюра

Імператор і всі воєначальники потрапили в полон. Султан Альп-Арслан («Хоробрий Лев») відпустив імператора лише після його згоди виплачувати сельджукам величезну данину.

Звістка про поразку під Манцикертом приголомшила візантійців. Переможений імператор втратив престол, а договір із сельджуками було розірвано.

Турки, не отримавши обіцяного, рушили завойовувати візантійські володіння в Малій Азії. На захоплених землях вони утворили державу Румський султанат, або Рум (Рим) — так завойовники називали Візантію.

Загроза неминучої загибелі Візантії викликала нову хвилю боротьби за імператорський престол. Нарешті у 1081 р. до влади прийшов досвідчений воєначальник Олексій Комнін і заснував нову династію Комнінів (1081—1204 рр.), яка на ціле століття повернула Візантії колишню славу й могутність. Вирішальну роль у відродженні Візантії відіграв Олексій І Комнін (1081—1118). Спираючись на своїх прибічників, він придушив бунтівну константинопольську знать, конфіскував її майно і набрав найману армію.

Спираючись на нову армію, Олексій розпочав війну проти ворогів імперії. Спочатку він прогнав від східних кордонів турків, а потім рушив проти норманів. Після чотирирічної війни в 1085 р. Олексій переміг норманів і примусив їх залишити Балканський півострів. За допомогою дипломатії він упорався із загрозою з боку печенігів. Завдяки щедрим дарам імператор зробив своїми союзниками половців, за допомогою яких і розбив печенігів. Після цих перемог у Візантійській імперії настав спокій.

За часів правління сина Олексія Іоанна І Комніна (1118—1143) Візантія розпочала боротьбу зі своїм торговельним конкурентом — Венецією. За наказом імператора всіх венеціанських купців було позбавлено торговельних привілеїв і кинуто до в’язниць. Мабуть, ніхто серед візантійців тоді не міг уявити, до яких наслідків призведе ця подія в майбутньому. Поки імперія вела наполегливу боротьбу, поряд із її східними кордонами знову посилився Румський султанат. У 1076 р. імператор Мануїл І розпочав грандіозний похід проти турків, однак у битві біля міста Міріокефала зазнав нищівної поразки. Візантія втратила свої володіння в Малій Азії. Останнє століття слави Візантії минуло: імперія на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.

6. Побут візантійців. Занепад культури, що відбувався на Заході після варварської навали, не торкнувся Візантійської імперії. Життя візантійців у період Середньовіччя розвивалося на зразок життя давніх римлян.

Внутрішнє оздоблення будинків візантійців залежало від прибутків їхніх господарів. Прості візантійці сиділи на стільцях за столами, а відпочивали у високих кріслах — римський звичай вживати їжу лежачи зник. Одяг зберігали у скрині. У будинках знаті меблі були прикрашені різьбленням, коштовним камінням і слоновою кісткою. Ліжка й підлоги вкривали килимами і звіриними шкурами. У більшості будинків знаті були засклені вікна, вони опалювалися жаровнями з вугіллям й освітлювалися масляними світильниками. Бідняки тіснилися в убогих комірках, де з меблів міг бути лише один напханий очеретом матрац.

Їли візантійці зазвичай двічі на день. У будинках знаті влаштовувалися великі бенкети, де гостей пригощали вишуканими стравами. Для більшості простих візантійців звичною їжею були варена риба, боби, хліб, сир, різноманітні овочі та фрукти.

За одягом візантійця можна було визначити, до якої суспільної верстви він належить. Знать носила одяг, виготовлений із лляних, вовняних, шовкових тканин, прикрашений орнаментом. На бенкети зверху одягали довгий плащ — хламіду. Звичним одягом простих візантійців був хітон — сорочка з грубої тканини, штани, чобітки і короткий плащ. Заможні жінки й чоловіки носили багато ювелірних прикрас: каблучок, браслетів, фібул (застібок на плащах) тощо.

Одяг давніх візантійців

Важливе місце в побуті візантійців посідала християнська церква. Усі найважливіші події життя людей були пов’язані з церковними обрядами — хрещення, вінчання, похорон. У містах було багато храмів. Кілька разів на день візантійці молилися: ранкова й вечірня молитва були обов’язковими. Особливо поклонялися Богородиці, вважаючи її захисницею грішників, ближчою до людей, ніж Христос.

7. Культура Візантії. За багатовіковий період свого існування Візантія створила багату і своєрідну культуру, що увібрала в себе давньоримські традиції.

Від початку й до кінця існування імперії візантійське суспільство дуже поважало й цінувало знання. Уміння читати й рахувати було поширене серед більшості населення Візантії. Потяг до здобуття знань стимулювала постійна потреба держави в освічених людях. Освічена людина у Візантії мала можливість обійняти високу посаду, що відкривало шлях до влади й багатства.

Візантія набагато перевищувала країни Західної Європи за кількістю освічених людей завдяки розвиненій мережі шкіл, що були як безкоштовними (церковні, монастирські, міські), де могли навчатися діти бідняків, так і платними (приватні) — для дітей візантійської знаті. Школа мала два ступені: початковий і середній. У початковій школі вивчали три головні цикли наук — «тривіум»: граматику, діалектику та риторику. Середній ступінь передбачав «квадривіум», до якого входили чотири головні предмети: арифметика, геометрія, астрономія та музика. Крім цих основних наук, у різних школах додатково вивчалися етика, право, політика, філософські науки.

Великі досягнення були зроблені візантійцями в розвитку наукових знань. Вчений Лев Математик, один із засновників алгебри (він першим почав використовувати буквені позначення), винайшов у IX ст. світловий телеграф для передачі повідомлень на відстані. За допомогою цього винаходу в столиці дізнавалися про вторгнення арабів на східних кордонах імперії.

Заняття у вищій школі. Середньовічна мініатюра

Візантія мала надзвичайно високий для свого часу рівень розвитку будівельної техніки. Ви вже знаєте про храм Святої Софії в Константинополі, побудований у VI ст. за наказом імператора Юстиніана І. Спорудити його було можливо за умови досконалого володіння будівельною справою: вмінням виготовляти міцну цеглу, якісний вапняний розчин, укладати цеглу, створювати монументальні бані тощо.

Христос, що благословляє Константина Багрянородного. Близько 945 р. Різьба по слоновій кістці

Імператор Константин Багрянородний (913—959) вирішив зібрати всі знання, накопичені людством від початку свого існування. Сотні вчених за його наказом розпочали цю грандіозну працю. Вони написали близько 50 своєрідних «енциклопедій» та окремих трактатів з астрономії, медицини, історії, географії, військового мистецтва, дипломатії та інших наук. Сам імператор також написав кілька творів до цього зібрання наукових знань людства. До нашого часу збереглися праці імператора «Про феми», «Про керівництво імперією», «Про церемонії».

Христос Вседержитель. Мозаїка із Софійського собору в Константинополі (нині Стамбул)

З архітектурою був тісно пов’язаний живопис. Візантійські майстри прикрашали стіни храмів фресками — розписом водяними фарбами сирої штукатурки та мозаїками — зображеннями, викладеними різнокольоровими камінцями або шматочками смальти (різнокольорового скла). Визначними зразками мистецтва візантійської мозаїки були зображення в храмі Святої Софії в Константинополі, зображення імператора Юстиніана та імператриці Феодори в церкві Сан-Вітале в Равенні. Високого рівня розвитку досягло мистецтво ікони — живописних зображень Христа, Богоматері та різних біблійних сюжетів на дерев’яних дошках.

Фрески базиліки Сан-Марко у Венеції, виконані візантійськими майстрами

Собор Святої Софії, зведений за наказом імператора Юстиніана I. Сучасний вигляд

Запитання і завдання

1. Коли виникла Східна Римська імперія? 2. Яку назву мало зібрання законів, створене за правління імператора Юстиніана? 3. У якому столітті правив Лев III Ісавр? 4. Правління якої династії стало часом розвитку Візантії? 5. Назвіть століття, на які припадає правління династії Комнінів. 6. За правління якого імператора було збудовано собор Святої Софії у Константинополі?

7. Як виникла Візантійська імперія? 8. Які зміни відбулися у Візантії за правління Юстиніана I? 9. Чим уславився Лев III Ісавр? 10. Що ви знаєте про добу правління Македонської династії? 11. Чому епоху Комнінів називають останнім століттям слави Візантії? 12. охарактеризуйте побут візантійців. 13. Складіть таблицю «Культура Візантії» (у зошиті).

14. Яким, на вашу думку, був вплив Візантії на становлення Середньовічної Європи?

Розпад Візантійської імперії — Електронна бібліотека Бібліограф

Зміст

Введення

1. Візантійська імперія в XIII — XV століттях

1.1. Загальна характеристика Візантійської імперії в XIII — XV століттях

1. 2. Становище селянства в XIII — XV ст.

1.3. Початок розкладання феодального господарства у Візантії

1.4. Візантійський місто XIII-XV ст.

2. Народні рухи в XIII-XV ст.

2.1. Повстання вифинских акритов в 1262 році

2.2. Повстання зілотов в 1342-1349 роках

3. Феодальні міжусобиці в Візантії

4. Турецькі завоювання на Балканах. Взяття турками Константинополя

5. Культура Візантії

5.1. Загальна характеристика культури Візантії

5.2. Собор святої Софії

Висновок

Введення

Мною була взята тема «Розпад Візантійської імперії», тому що вона є проблемною. Ця проблема полягає в причини розпаду Візан-тийской імперії.

Візантія стала гідною спадкоємицею античної культури, успішно продовживши й розвинувши багато досягнення римської цивілізації. Нова столиця імперії — Константинополь — успішно змагалася з Римом, досить швидко ставши фарбували з міст того часу. Вона мала великі площі, укра-підвішені тріумфальними колонами зі статуями імператорів, прекрасні храми та церкви, грандіозні акведуки в чудові терми, надійні про-ронительные споруди.

Однак візантійська культура не стала простою копією римської культу-ри. Географічне положення Візантії, раскинувшей свої володіння на двох континентах, робило цю імперію свого роду сполучною ланкою між Вос-струмом і Заходом. Постійне роздвоєння між східним і західним світу-ми, вплив азіатських і європейських культур (з переважанням однієї, інший) стало історичною долею Візантії Змішання греко-римських і вос-точних традицій наклало відбиток на суспільне життя, державно-ність, релігійно-філософську атмосферу, культуру і мистецтво візантій-ського суспільства. Візантія пішла своїм історичним шляхом, багато в чому різни-ним від доль країн як Сходу, так і Заходу, що і зумовило особливо-сті її культури.

В історії як європейської, так і всієї світової культури візантійської цивілізації належить особливе місце. Вона стала першою в повному сенсі християнською культурою. Саме у Візантії завершилося становлення христи-анства, і воно вперше набуло закінчену класичну форму в його орто-доксальной православної версії. Саме християнство виявилося тим вирішую-ним фактором, який визначив всі характерні риси і особливості ві-зантийской культури. Християнське світовідчуття сформувало в ній тор-жественную пишність, внутрішня шляхетність, витонченість форми і глибину думки. Протягом одинадцяти століть свого існування Візантійська їм-перія, що ввібрала в себе спадщину греко-римського світу і елліністичного Сходу, являла собою центр своєрідною і блискучою художньої культур. Крім того, аж до XIII ст. Візантія за рівнем освіченості, за напруженістю духовного життя і художньо різноманітності форм іс-мистецтва знаходилася попереду усіх країн середньовічної Європи.

Вплив Візантії складалося також в області законодавства і права. Церква, що містила в собі крім численного духовенства і мо-нашества, судила і управляла на основі Номоканона — збірки візантійських законів.

І раптом імперія розпадається, гине. Чому? Зрозуміти причини розпаду і загибелі Візантійської імперії і є метою даної роботи.

Для цього мною були досліджені різні джерела:

1. Віппер Р.Ю. Історія середніх віків. — СПб.: ТОВ «СМИОПресс», 2007.

2. Горянов Б.Т. Візантійське селянство при Палеологах. — М.: Про-свещение, 2007.

3. Горянов Б.Т. Повстання зілотов у Візантії (1342-1349). — Новоси-бирск: СИБПРИНТ, 2007.

4. Космінський Е.А. Історія середніх віків. — М.: ІНФРА-М, 2007.

5. Платонов О.М. Повний курс лекцій. Видавництво «Фенікс», 2007

6. Садохіна А.П., Грушевицкая П.Р. Світова художня культура. — М: ЮНИТИ-ДАНА, 2007.

7. Успенський Ф.І. Історія Візантійської імперії. Спб.: Спілка, 2007.

8. Чорнобаєв М.В. Підручник для вузів. — Ростов-на-Дону: Видавництво «Фенікс», 2007

1. Візантійська імперія в XIII — XV століттях

1.1. Загальна характеристика Візантійської імперії в XIII — XV століттях

У XIII — XV століттях Візантійська імперія займала лише північно-західний кут Малої Азії, частина Фракії і Македонії, Солуня, деякі острови Архіпелагу і ряд опорних пунктів в Пелопоннесі (Містра, Монемвасія, Травень-на). Візантійську імперію зі всіх сторін тіснили вороги: зі сходу їй угро-жали турки, з півночі — серби і болгари, на заході в період правління Михайла Палеолога з’явився новий ворог в особі неаполітанського короля Карла Анжуй-ського, венеціанці займали частину островів Архіпелагу, генуезці — ряд важли-вих опорних пунктів на чорному морі, латинські рицарі утримували свої вла-ження в Пелопонессе і Середньої Греції.

Останні два століття існування Візантійської імперії є пе-періодом панування феодальних відносин, встановлення яких у основному закінчилося вже в XI ст. XIII — XV в Візантії повністю завершується процес закріпачення селянства. Абсолютно чітко оформляється кріпосне право. Кріпакам — перук забороняється вільний перехід з земель одного феодала до іншого володіння; таким чином перуки остаточне-тельно прикріплюються до землі. До цього часу відноситься ряд законодавець-них актів, що забороняють феодалам приймати втікачів перук і предписы-вають повернення спійманих кріпаків їх господарям.

У Візантії XIII — XV ст. спостерігається процес подальшого зростання круп-ного світського і церковного землеволодіння. У Македонії і Фракії в цей пе-ріод майже зовсім зникає вільне дрібне селянське землеволодіння: його витісняють володіння світських феодалів і монастирів. Посилення залежності селянства, безсумнівно, сприяло і те, що володіння, подаровані на основі пронии, перетворюються з умовний держаний, обмежених визна-ленним терміном пожалування, спадкові вотчини, аналогічні захід-ноевропейским феодам або ленам. В остаточному оформленні кріпосного права і позаекономічного примусу по відношенню до феодала селянам зіграла эскуссия (імунітет), яка переживає відому еволюцію в процесі феодалізації Візантії. З эскуссии, дарує феодалу право збору податків з певної галузі, вона в XIII — XV ст. перетворюється в оформ-ня судових і адміністративних прав феодалів по відношенню до залежного від них селянства. Сутність эскуссии (імунітету) полягає не тільки в ос-вобождении володінь феодала від повинностей на користь держави, але, перше-де всього в підпорядкуванні селянства феодалу, в юридичному оформленні зовнішньоекономічного примусу.

1.2. Становище селянства в XIII — XV ст.

Форми залежності селян у XIII — XV ст. були різноманітні. Основ-ною категорією залежного селянства були кріпаки — перуки. Нарядів-ду з перуками у Візантії існували селяни прекаристы і обычники, зобов’язані виконувати панщину, вносити ренту натурою і сплачувати грошову ренту, яка у XIV-XV ст. становила основну частина їх повинностей. Іс-точники часто згадують прийшлих селян, які називалися чужинцями, або вільними элевтерами). Термін «вільні» не означав, що ці кресть-яні користувалися свободою, а вказував лише на те, що вони ще не були вклю-отримані в податні списки і не платили податків державі. Однак вони знахо-дились у феодальній залежності, отримували від феодалів невеликий наділ землі і повинні були відбувати повинності. Зазвичай элевтеры за закінчення деякого часу переводилися феодалами на положення перук. Деяких зако-раю частина залежного селянства перебувала на становищі дворових, живу-ють у маєтку феодала. Частина домениальных земель феодалами здавалася в оренду; орендна плата зазвичай носила характер феодальної грошової ренти. Рабська праця у Візантії в XIII — XV ст. майже не зустрічався.

Положення візантійського залежного селянства було надзвичайно важким. Селяни-перуки були обтяжені різними видами феодальної ренти: панщиною (орної і підводного), рентою натурою і грошима.

Основна частина ренти селян складалася з так званого «подворно-го», внесеного як грошима, так і продуктами.

Крім цього візантійські селяни сплачували феодалам численний-ві додаткові збори — десятину з худоби, платежі за користування паст-бищами, які були загарбані феодалами, за рибну ловлю, збори за поль-тання барської млином, судові та ринкові мита і всілякі надзвичайні побори. Феодали у Візантії, як і в країнах Західної Єв-ропи, користувалися правом на виморочне майно кріпаків селян. Крім цих феодальних платежів на селян лягав тягар державно-них повинностей, наприклад обов’язок будувати укріплення і військові кораб-чи. Особливо обтяжливими були досить численні побори в поль-зу церкви. У XIV-XV ст. відбувалося подальше зростання феодальної ренти за рахунок збільшення феодалами різних додаткових поборів, як грошових так і натуральних.

Поряд з різноманітними категоріями залежного селянства в Візан-тії в XIII — XV ст. зберігалася ще, правда, вже нечисленна, прошарок вільного селянства. Вільне селянство було поширено глав-ним чином у гірських районах Малої Азії і Епіру, де феодали не мали суцільних комплексів володінь і де були сильні пережитки общинних по-рядків.

Селянська община збереглася і у Візантії в XIII — XV ст. Але в більшості випадків це була вже не вільна громада, а підлегла фео-далу, кріпацька громада. У Візантії відбувається той же процес закрепоще-ня селянської громади, що й на Заході.

Треба зауважити, що, незважаючи на запеклий опір селян, феода-ли придбали привілеї у громаді і зуміли підпорядкувати її своїй панської влади. Візантійські джерела XIII — XV ст. вказують також на збереження і вільної громади, хоча такі випадки були рідкі. Громада, як вільна, так і закрепощенная, відігравала велику роль у боротьбі селян проти гноблення з боку феодалів і держави, вона давала середньовічним селянам «засіб до опору, яких в готовому вигляді не знайшли ні стародавні раби, ні сучасні пролетарі. ..».

1.3. Початок розкладання феодального господарства у Візантії

У XIV-XV ст. у Візантії, як і в деяких інших країнах, у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин починається процес розкладання фео-дальных відносин, що виразилося насамперед у процесі розшарування кре-стьянства. У цей час у Візантії значна частина селян були бідняка-мі, позбавленими засобів виробництва. У пам’ятках XIV-XV ст. вони зазвичай називаються «актемонами» (незаможними). Актемоны не мали ні своїх земель-них наділів, ні робочої худоби, ні інвентарю.

З середовища цього найбіднішого селянства виходили наймані працівники — «мистии», перебували на становищі наймитів. Лише в окремих випадках розорений селянин міг отримати невеликий наділ від феодала і перетворень-куватися в перуки.

Для обробки значних за своїми розмірами домениальных земель візантійські феодали все в більших масштабах починають застосовувати працю цих обезземеленных селян. Панщина кріпаків і праця дворових селян починають грати порівняно невелику роль у домениальном господарстві це-го часу.

Причини, що породили розшарування селянства, були різноманітні. Ві-зантийская село все тісніше починає зв’язуватися із зовнішнім ринком. В маєтках великих феодалів розгортається виробництво хліба на вивіз. Такі міста, як Фессалоніка, Родесто, Монемвасія і інші, у XIV ст. були великими центрами хлібної торгівлі. Безпосереднім наслідком розвит-ку товарно-грошових відносин у селі була комутація повинностей селян, тобто переклад натуральної ренти на грошову. Цей процес, при відсутність зрівняльних меж в громаді, також сприяв расслое-нію візантійського селянства. Крім цього, лихварство було ще одним фактором прискорення процесу зростання майнової диференциации селянства.

Про розвиток лихварства у візантійській селі в останні століття су-існування Візантійської держави свідчать різноманітні іс-точники. Сучасники називають лихварів «дикими звірами», які звертають одноплемінників в рабство». Особливо нещадними лихварями були у Візантії монастирі.

Розвиток товарно-грошових відносин і зростання майнової диферен-циации селянства у Візантії створювали передумови для розвитку всередині феодальної формації паростків нового буржуазного ладу. Однак у цьому Ві-зантии заважали досить серйозні чинники, і насамперед панування феода-лів, які тримали в своїх руках всі нитки державного управління і викорис-зовавших як свою приватну владу на місцях, так і центральний апарат для посилення феодальної експлуатації. Важливим фактором, гальмували розвиток елементів буржуазного укладу, були також тривалі феодальні міжусобиці та вторгнення зовнішніх ворогів, зокрема турків. Тому візантій-ська село в XIV-XV ст. залишалася в основному феодальної селом, де розвиток паростків буржуазних відносин йшло уповільненими темпами і невдовзі було перерване турецьким завоюванням Візантії. Всі ці фактори позначилися і на економіці візантійських міст.

1.4. Візантійський місто XIII-XV ст.

Про економіці і соціальній структурі Візантійських міст XIII-XV ст. збереглося дуже мало звісток. Безперечним, однак, був всі вік-танучий занепад міського життя у Візантії в XIII-XV ст. Важкий удар еко-номіки візантійського міста завдало латинське завоювання, наводнившее Ві-зантию іноземними, головним чином італійськими, купцями, великими комерсантами, власниками ремісничих майстерень. Конкуренція итальян-ців згубно відбилася на ремісничому виробництві Візантії, хоча воно з-зберігалося ще й у XV ст., особливо в таких великих міських центрах Греції, як Фіви, Корінф, на Пелопоннеської півострові і в першу чергу в са-мом Константинополі.

Але особливо тяжким для розвитку візантійського ремесла, торгівлі і міського життя взагалі було панування феодалів у всіх сферах економічної і політичної життя, насамперед тому, що посилення феодальної експлуатації селянства заважало розширенню внутрішнього ринку, що тор-мозіло розвиток виробництва. Крім того, в результаті короткозорою і своеко-рыстной політики феодальних урядів імперії майже вся зовнішня тор-говля держави зосередилася в руках генуезьких, венеціанських, пізан-ських та інших західноєвропейських купців. Візантійський уряд і фео-далы не тільки не позбавляли іноземцев тих привілеїв, які вони захопили у попередній період, але, навпаки, продавали їм все нові пільги.

У Візантії, навпаки, мало місце підпорядкування виробництва купецько-го капіталу — зазвичай до того ж іноземному, — шлях, який сам по собі не веде до перевороту в старому способі виробництва, а швидше, консервує його. Тому не могли отримати значного розвитку і ті елементи капіталізму у вигляді різного роду мануфактур, які все ж виникли в Константино-поля і в інших візантійських містах.

Візантійські купці в XIV-XV ст. все більше починають уступати свої позиції італійським комерсантам, зокрема венеціанцям і генуезцям.

Торгові факторії Венеції перебували в найважливіших пунктах імперії — в Фессалоніке, в Адріанополі, майже у всіх містах Пелопоннесу і Ахайи, на островах Архіпелагу, на Евбеї, Кріті, Кіпрі. Усюди Венеція вела свої де-ла, всюди її купці займалися жвавою торгівлею. З іншого боку, ге-нуэзцы, ставши твердою ногою на Босфорі, поширювали свою вплив на Чер-ве море, прагнучи монополізувати торгівлю з Кримом, зав’язавши зносини з татарськими ханами. Ще в XIV ст. генуезька колонія Галата, виникла біля самих стін Константинополя, стала цілком самостійною. В цей період Га-лата крім торгового придбала велике політичне значення в імперії і стає ніби державою в державі. Венеція і Генуя в XIV-XV ст. були першокласними морськими державами, в той час як колись могущест-відного флот Візантії поступово прийшов у занепад. Чорне і Егейське моря майже зовсім пішли з-під контролю Візантії; там панували кораб-чи генуезців і венеціанців.

Одночасно у візантійських містах XIV-XV ст. посилювалося ростов-щичество, що призводило до подальшого збіднення розорення широких верств ремісників, які поповнювали ряди міського плебейства.

Всі ці причини і зумовили занепад економіки Візантії XIV-XV століттях, хоча Константинополь продовжував грати роль великого торгового цін-тра аж до відкриття морського шляху в Індію, а в руках візантійських купців ще збереглися значні грошові багатства. Тому у Візантії в XIV-XV ст. все ще продовжувала панувати феодальна економіка і лише спорадично зароджувалися відомі елементи буржуазних відносин.

2. Народні рухи в XIII-XV ст.

2.1. Повстання вифинских акритов в 1262 році

Посилення феодальної експлуатації, тісно пов’язане з розвитком товар-но-грошових відносин викликало опір народних мас Візантій-ської імперії. Вже при Михайлові Палеологе мав місце ряд селянських вос-станий. Найбільшим з них було повстання у 1262 р. вифинских акритов — прикордонних військових поселенців в Малій Азії, зобов’язаних захищати грані-цу. За словами сучасника, вороже налаштованого до повсталих, «вони дер-зали робити, що їм заманеться, розраховуючи на свої луки і неприступність мо-стности».

Михайло Палеолог рушив проти повсталих війська, але повсталі ока-зали завзяте опір, засівши в теснинах і непрохідних лісах. За сло-вам одного візантійського історика, їх надихало загальна рішення: Або перемогти, або всім загинути в битві». Війська Михайла Палеолога несли тя-желые втрати, і повстання вдалося придушити лише скориставшись розколом в середовищі повстанців, викликаних неоднорідністю їх соціального складу. Пра-вітельство підкупило подарунками та обіцянками заможну частину повстанців, що склали зброю. Залишки акритов героїчно чинили опір, але не могли стримати натиску урядових військ, і рух було подавле-але.

2. 2. Повстання зілотов в 1342-1349 роках

Соціальні зміни, що відбувалися у візантійській селі і місті у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин — розшарування селянства і зубожіння і розорення ремісників, призвели до того, що в середині XIV ст. у Візантії відбуваються спільні виступи селян і пригноблених мас го-роду. Характерні особливості цього нового етапу класової боротьби особливо яскраво проявилися в масових народних повстань, що охопили в 40-х роках XIV ст. майже всю Фракію і Македонію.

Візантійські історики змальовують яскраву картину положення Візантії на-передодні народних повстань 40-х років. Один з них писав про те, що «можна було бачити, як весь народ ромеїв у всіх містах і селах розколовся на дві частини… на що відрізняються багатством і знатністю і на незаможних».

Обставиною, що полегшила розгортання народного руху, служила боротьба за престол між двома угрупованнями феодального класу: одна з цих угруповань захищала «законного» претендента Іоанна V Па-леолога, на чолі інший стояв представник провінційної феодальної зна-ти — Іван Кантакузіно. Проголошення Іоанна Кантакузина імператором викликало міжусобну війну, в ході якої розгорнулося широке народний рух. Великі феодали-координати підтримували нового імператора, а на рідні маси виступили проти нього. Повстання почалося в Адріанополі в 1341 р. Реміснича біднота Адріанополя, підтримана найбіднішим кресть-янством навколишніх сіл, підняла збройне повстання. На чолі вос-стали стояв простий поденник за імені Вранос. Повстання своїм вістрям була спрямована проти динатов і лихварів. Повстання в Адріанополі знайшло широкий відгук у містах і селищах Фракії і Македонії. Апогеєм цього народного руху є повстання зілотов (1342-1349). Центром руху став один з найбільших візантійських міст — Фессалоніка.

На чолі повстання в Фессалоніке встала демократична партія так-званих «зілотов» або «друзів народу». Повсталі здобули перемогу, влада в місті перейшла до зилотам, а Фессалоніка перетворилася в незалежну республіку. Один історик, вороже налаштований до повстання, писав, що го-сударство зілотов «було досі небувалою владою черні». Місто управ-лялся поруч демократичних установ. Однак соціальний склад вос-стали був надзвичайно строкатим. Ядро повсталих складалося з селянських і плебейских мас, але на першому етапі руху до нього приєдналися і торгово-реміснича верхівка міста і навіть частина дрібних феодалів, прагнули використовувати рух в своїх корисливих цілях.

У перший період повстання (1342-1345) влада в місті перебувала в ру-ках торгово-ремісничих кіл, які спиралися, однак, на широке на-рідне рух. Участь в русі торгово-ремісничої верхівки і частини феодалів призвело до розколу в таборі повсталих. Міська верхівка стрімкого-лась до проведення лише політичних реформ і боялася радикальних вимог-ваний селянства і плебейства; дрібні феодали хотіли поживитися за рахунок конфіскації майна монастирів. Патриції і дрібні феодали боялися на-родних мас і не раз намагалися піти на компроміс з феодальною знаттю. По-добная зрадницька політика міської верхівки і долучилися до рухи-нію дрібних феодалів і підривна діяльність залишилася в місті знаті призвели до нового народного повстання в 1345 р. Очолили це повстання моряки під керівництвом талановитих вождів Андрія Палеолога і Георгія Кокала. Під час повстання 1345 р. народні маси Фессалоніки остаточно розправилися з феодальною знаттю. Більшість знаті, котра склала змову проти народу, було перебито в акрополі Солуня, і лише деякі спас-лися втечею. Був нанесений удар і торгово-промислової верхівки, стремено-відрізняється укласти союз зі знаттю. Вся повнота влади перейшла до зилотам на чолі з Андрієм Палеологом.

Зилоты висунули сміливу програму соціальних реформ і частково її здійснили. У центрі програми зілотов варто аграрна реформа. Зилоты виступили проти монастирського і світського великого землеволодіння і про-вели в досить широких масштабах конфіскацію церковно-монастирських зе-мель і володінь великих світських феодалів. Конфісковані землі та інші багатства були частково вжиті на наділення найбідніших селян і го-ті міського плебсу, частково на потреби оборони міста. Зилоты провели також звільнення селян, особливо на монастирських землях. Вони, крім того, реформували податну систему, полегшивши тягар податків, який лежить на народ-них масах, і скасувавши податні пільги знаті і монастирів. Найбідніше насе-лення не тільки звільнялося від податків, але отримувало допомоги з фонду, про-разовавшегося в результаті конфіскації майна феодалів і церкви. Далі, зилоты повністю скасували борги бідноти лихварям. Зилоты провели також ряд політичних реформ. Вони проголосили принцип, згідно з кото-рому всі громадяни міста могли брати участь у народних зборах і вибирати посадових ліц. Особливо різко вони виступали проти привілеїв церкви: відняли у представників церковної ієрархії всі адміністративні і доль-вальні функції, заборонили стягувати побори за виконання релігійних обрядів. На релігійну програму зілотов вплинули єретичні рухи, поширені в той час у Візантії. Зокрема релігійна програма включала зілотов вимога «дешевої церкви» та спрощення культу.

В цілому програма зілотов носила чітко виражений антифеодаль-ний характер і була спрямована проти монастирського і світського землевла-дення, проти підтримуючої феодальний устрій церкви. Проти республіки зілотов об’єдналися всі сили феодальної реакції. Феодали закликали на по-міць проти них навіть зовнішніх ворогів Візантії — турків. Зилоты вели герої-фізичну боротьбу, але сили були нерівні. У 1349 р. рух зілотов було по-давлено. Незважаючи на невдачу цього найбільшого народного руху в Ві-зантии, удари, завдані зилотами класу феодалів, були настільки сильні, що вони значно розхитали старий феодальний лад у Візантії.

Придушення одного з найбільш широких народних рухів в Візантії сприяло подальшому занепаду Візантійського держави і послабило його перед обличчям грізної зовнішньої небезпеки.

3. Феодальні міжусобиці в Візантії

Серед причин, які послаблювали Візантію, слід зазначити гостру боротьбу за владу між різними феодальними кліками, яка велася майже біс-безперервно і не раз переходила в міжусобну війну. В імперії Палеологів особливо запеклими і особливо бедственными для мас були междоусо-бія 1321-1325 рр. («війна двох Андроніков» — Андроніка II Старшого з вну-ком Андроніком III Молодшим) і 1341-1347 рр. (боротьба прихильників «законно-го» імператора Іоанна V, сина Андроника III, з групою феодалів, проголошений-сившей імператором Іоанна Кантакузина, найбільшого фракійського феода-ла).

Нескінченні феодальні усобиці знаменували собою занепад централь-ної влади та подальшу феодализацию всього державного апарату їм-перии.

Фінанси і військові сили Візантійського держави були в жалюгідному стані. У візантійських імператорів не вистачало коштів на утримання війська, так як надходження з скоротилася території були недостатні навіть для покриття найнеобхідніших потреб держави.

Територіальний розпад, послаблення центральної влади, розлад державного механізму є відмінною рисою Візантії XV ст.

У перші десятиліття існування відновленої в 1261 р. імперії найбільша небезпека загрожувала з боку неаполитанско-сицилійського короля Карла Анжуйського прагнув, спираючись на латинських баронів Морів і Афін, відновити під своєю владою Латинську імперію. Щоб зірвати цей план Карла, Михайло VIII Палеолог в 1274 р. пішов на укладення з пап-ським престолом так званої Ліонської унії, тобто об’єднання восточ-ної і західної церкви. Для віроломного і хижого папства ця унія була засобом підпорядкування Византииской церкви, для Михайла VIII-безнадійною спробою знайти «союзника» на Заході. Ліонська унія зустріла рішучу протидію не тільки з боку духовенства, але і з боку народних мас Візантії, ще дуже хороший пам’ятали звірства латинських баронів і хо-католицьких зяйничанье ченців у Візантійському державі, та Михайлу до самої смерті (він помер у 1282 році) доводилося вести зі своїми підданими більш наполегливу боротьбу, ніж з турками, що з’явилися наприкінці XIII ст. біля стін Ві-зантии. Вони зайняли значну частину малоазіатських володінь Палеологів. У 1357 р. турки утвердилися в Галліполі. Цим було покладено підставу держа-дарству турків у Європі.

У 1359-1360 роках Візантія втратила Фракію, перейменовану турками в Рум (грецька країна, звідси — Румелия). У 1361 р. султан Мурад I взяв Ад-рианополь і перетворив його у свою столицю. Імперія була Палеологів зведена до Константинополя з дуже невеликою кількістю найближчих східно-фракійських міст, кількох островах Егейського моря, Фессалоніке і Пе-лопоннесу, отвоеванному поступово у латинських лицарів. Але Фессалоніка і Пелопоннес (Морейский деспотат) становили князівства, лише номінально за-висіли від Візантії. Сама Візантійська імперія стала васалом османських турок. Палеолог повинні були сплачувати щороку велику данину і бути в армію султана під час походів. Султан заборонив реставрувати константи-нопольские укріплення. Колишню могутність Візантії було втрачено безвоз-вратно.

Але навіть і в цих умовах смертельної небезпеки, безпосередньо на вищій над Візантією, візантійські феодали не змогли піти на об’єднання своїх сил проти наступаючого ворога. Навпаки, саме в цей період осо-бенно посилилася боротьба між різними групами панівного класу і виразно намітилися три основні течії: латинофильское, ортодоксаль-але-православне і туркофильское. Латинофилы, зрадники і зрадники своєї батьківщини, що виражали інтереси незначної частини феодальної знаті, имев-ший економічні і політичні зв’язки з Заходом, вважали, що зберегти феодальну Візантію можна тільки отримавши допомогу від Заходу, що тому необхідно домогтися цієї допомоги ціною поступок католицтву. Неоднократ-ві спроби в цьому напрямку (в тому числі і особисті поїздки в Західну Європу імператорів Іоанна V у 1369 р. і Мануїла II в 1399-1402 рр.) ніякої скільки-небудь істотної допомоги не приносили і не могли принести: про-грама латинофилов була глибоко антипатриотична і реакционна по самому своїй суті, бо західноєвропейські феодали і хиже папство не толь-ко не хотіли «рятувати» Візантію, а, навпаки, мріяли захопити Візантійське держава і відновити там своє панування.

Однак і православне протягом не змогла згуртувати народні маси для відсічі іноземним загарбникам. Вождями цієї течії були церковні ие-рархи і частина придворної знаті, а основним ядром — численне монаше-ство. Але під покровом галасливої боротьби за «чистоту батьківської віри» скрыва-лось тільки одне — небажання ділити свої феодальні доходи з ким б то не було. Жодної реальної програми боротьби за порятунок батьківщини у них не було і не могло бути, оскільки і вони були частиною своєкорисливого візантійського феодального класу. Відкрито ренегатским було туркофильское протягом, до ко-торому примикали не тільки окремі групи феодалів, але і частина купечест-ва. Туркофилы заявляли, що боротьба з турками марна і тому заради спа-сенія своїх багатств і привілеїв необхідно не тільки не надавати захоплення-чикам опору, але прямо переходити на їх сторону. Так і надходили великі феодали-координати під час завоювання турками Малої Азії і Фракії, а також частина купецтва і патриціату островів Егейського моря.

4. Турецькі завоювання на Балканах. Взяття турками

Константинополя

Скориставшись внутрішнім занепадом Візантійського держави, тур-ки-османи з середини XIV століття почали закріплюватися на Балканському півострові-ве. Турецька загроза нависла над столицею імперії Константинополем. Осбал-бенные Сербія і Болгарія не могли чинити серйозного опору туркам. Навколо Константинополя смыкалось залізне кільце турецьких володінь.

Відстрочку своєї загибелі на півстоліття Візантія отримала тільки пото-му, що в 1402 р. Османська держава зазнала під Анкарою страшне пораже-ня від військ Тимура. Спалахнула збройна боротьба в Туреччині за трон си-новей султана Баязида і потужні селянські повстання в Анатолії (1415-1418) на деякий час відвернули увагу від турків Візантії. Але вже у 1422 р. турки напали на Константинополь і намагалися взяти його штурмом. Султан Мурад II зняв облогу тільки тому, що в Малій Азії знову почався заколот частини османської знаті. По світу, продиктовано їм Візантії (1424), імперія повинна була виплачувати Туреччині щорічну данину і поступитися цілий ряд міст в Македонії і Фракії. Тепер у Візантії залишилися лише жалюгідні залишки колишніх володінь. Найбільший економічний центр Візантії — Фес-салоніка була продана венеціанцям (1423), а в 1430 р. нею оволоділи турки.

Зрадники батьківщини латинофилы спробували будь-якою ціною отримати «міць» Заходу. З цією метою у 1439 р. на Флорентійському соборі була заключе-на церковна унія. Але вся ця «об’єднавча комедія», все це «шарлатан-ство» потрібне татові насамперед для здійснення підступного плану подчине-ня папству православних церков, в першу чергу російської церкви і кон-стантинопольского патріархату, а також для зміцнення його положення в цер-ковной ієрархії, зокрема для перемоги над Базельським собором, ніякої ре-альної допомоги Візантії не принесли. Більше того, у зв’язку з унією ще більше загострилася соціальна боротьба в самій Візантії.

Восени 1452 р. турки розпочали безпосередню підготовку до захоплення Константинополя і зайняли останні належали імператору Константи-ну XI (1449-1453) міста.

На початку квітня 1453 р. султан Мехмет II з великими сухопутними і морськими силами осадив візантійську столицю і підкотив до міських сте-нам, як писав один російський, учасник подій «та гармати і пищали, і тури, і сходи, і гради дерев’яні та інші підступи стінобитні». Короткозора, анти-патріотична політика уряду, боявся народу і возлагавшего, тому головні надії на іноземців-найманців і жителів іноземних кварталів столиці, призвела до того, що «…з 100 000 греків у Константинопо-ле всього лише 6 000 взяли участь в останньому бою». Саме наймання-никам (італійцям, іспанцям, французам і німцям — всього близько 3 тис.) була доручена захист найбільш важливих укріплень. Між тим явне превосходст-во сил султана, позбавляло цих кондотьеров якої-небудь надії на здобич, різко знизило їх боєздатність. Прямо зрадницьку політику вели гену-эзские колоністи, жителі Галати. Вони ще до облоги вступили в переговори з турками про збереження їх торгових привілеїв і «днем надавали допомога гре-кам, вночі — туркам; вони спокійнісінько допустили перевезення турецьких суден на ковзанках сушею окружним шляхом навколо Галати в Золотий Ріг (внутрішню га-вань Константинополя)».

Все це і призвело до того, що, незважаючи на наполегливу оборону і героиче-ське опір, який чинила туркам частина населення, місто був узятий штурмом (29 травня 1453 року) і підданий триденному грабунку. Вид розорений-ного міста був жахливий, і, за словами очевидця, у багатьох місцях не стало вид-але землі із-за безлічі трупів. Чудові храми і палаци були раз-граблены і спалені, а прекрасні пам’ятки мистецтва, знищені. Біль-більшість жителів було перебито або забране в рабство.

Так у 1453 році упав під ударами ворога колись знаменитий і багатий го-род Константинополь, а з ним припинила своє існування Візантійська імперія. У Константинополь, перейменований в Стамбул, була перенесена столиця Османської імперії.

Слідом за Константинополем були захоплені турками та інші області колишнього Візантійського держави в Середній Греції і Пелопоннесі, а в 1461 р. і Трапезунг, столиця Трапезунтской імперії.

Турецьке завоювання принесло незліченні лиха населенню Візан-тийской імперії і слов’янських держав Балканського півострова. Якщо під час завоювання турки, вдаючись до обману, проводили політику залучення на свій бік населення Візантії, то вже невдовзі після завоювання політика турків по відношенню до скореному населенню різко змінюється. Народ Візан-тії дуже скоро відчув всю тяжкість іноземного ярма.

Турецьке держава складалася як військово-феодальний, грабіжник-ське держава; терористичний режим, встановлений завойовниками, на-довго закріпив всі найгірші сторони феодального ладу і остаточно розтоптав ті паростки нових буржуазних відносин, які почали було про-досягати у Візантії в останні століття її існування.

Взяття турками Константинополя і загибель Візантійської імперії вироб-вели величезне враження на сучасників. Остаточне затвердження ту-рецкого панування в східній частині Середземного моря і подальше насту-пление турків на Захід справили значний вплив на політичну та еко-номическую життя Європи XV ст. Папство і західноєвропейські феодали ті-тепер повинні були розплачуватися за свою короткозору і корисливу політику щодо Візантії, яка сприяла завоювання імперії турками. Тепер в руки турків потрапили найважливіші торгові шляхи в Чорному морі, на Далекий і Близький Схід. Захоплення турками цих торгових шляхів завдав силь-нейший удар європейської торгівлі з Сходом, особливо торгівлі італійських республік.

Завойовані турками народи всіма силами прагнули звільнитися від ярма жорстоких поневолювачів. Щоб примусити їх до підпорядкування, турецька знать вдавалася до варварським заходів. Кожен похід турків супроводу-дався розоренням міст і сіл, різаниною або відведенням в рабство десятків тисяч людей.

Так створювалася Османська імперія, яка стала надовго постійної угро-зою для Європи.

Турки-османи піддали розгрому культуру Візантії, південних слов’ян, народів Закавказзя. Турецьке ярмо надовго затримало розвиток арабських країн. Завойовані турками країни на кілька століть були приречені на занепад і від-сталость.

Разом з тим встановлення панування турків викликало сильні звільни-тільні руху серед народних мас колишньої Візантійської імперії і осо-бенно слов’янських народів Балканського півострова, почали вперту боротьби-бу проти іноземного ярма. Ця боротьба поступово підточувала Турецьке дер-жава, що тримався насильством і гнобленням; вона пов’язувала сили турків і за-держивала їх подальші завоювання.

5. Культура Візантії

5.1. Загальна характеристика культури Візантії

Кризовий стан і занепад римського суспільства одночасно стали початком процесу формування нової культури. По суті справи відправною точ-кою став перенесення в 330 р. столиці Римської імперії в давньогрецьке поселе-ня Візантії, яке згодом було перейменовано в Константинополь. Після розпаду Римської імперії у 395 році на Західну і Східну остан-ва стала іменуватися Візантією. Таку назву їй дали європейські думки-ки Нового часу, відокремивши Візантію від греко-римської культури і припи-сав її до східного типу культур. Однак самі візантійці навряд чи погодилися-лися б з такою оцінкою. Адже себе вони називали ромеями, то є римлянами, а свою столицю Константинополь — другим Римом, маючи на більш ніж доста-точні підстави.

Становлення візантійської культури проходило в обстановці суперечить-чивой ідейного життя ранньої Візантії. Це був час формування ідео-логії візантійського суспільної системи християнського світогляду, ут-верждавшегося в гострій боротьбі з філософськими, етичними, та естественнона-учными поглядами античного світу. Перші століття існування візан-тийской імперії можна розглядати як важливий етап світоглядного перевороту, коли складалися не тільки основні риси духовної культури візантійського суспільства, але і його художня культура, спиралася на традиції, норми і канони язичницького еллінізму і здобув офіційний статус християнства.

Всі ці обставини зумовили основні особливості візантійської художньої культури.

1. Візантійська художня культура являє собою синтез за-західних і східних типів художнього бачення світу при особливому положе-нді греко-римських художніх традицій.

2. Візантійська художня культура значною мірою зберегла і розвинула художні традиції античної цивілізації, що дало поштовх гуманістичних ідей і художніх образів епохи Ренесансу.

3. Незважаючи на панівне становище християнства в Візантії ні-коли не згасав світська художня творчість.

4. Своєрідність етичних і естетичних цінностей, обрядів, канонів та філософсько-богословських поглядів Візантії було обумовлено відмінностями православ’я і католицизму.

Еволюція візантійської художньої культури була собою досить складний процес, в якому етапи злетів чергувалися з періодами падінь. Перший період припадає на V-VII ст., коли в Візантії завершив-ся перехід від рабовласництва до феодального ладу. Для художньої твор-кості цього часу були характерні щирість і тональність, наївність і цілісність сприйняття світу, різкість моральних оцінок, сильний вплив містицизму, практична спрямованість. Швидко зростає значення дидактиче-ського елементу: слово і книга, знак і символ, пронизані релігійними моти-вами, займають велике місце в художній життя ранньовізантійської епохи. Свого найвищого розквіту в цей період художня культура досягла за правління імператора Юстиніана.

Якісно новим етапом у розвитку візантійської художньої культури стали VIII-IX століття. У цей період візантійське товариство пережива-ло смутні часи, джерелом яких була боротьба за владу між сто-особистої і провінційною знаттю. Виник рух іконоборства, на-правління проти культу ікон, оголошених пережитком ідолопоклонства. В ході своєї боротьби як іконоборці, так і иконо-шанувальники заподіяли огром-ний шкоду художньої культури, знищивши численні пам’ятники мистецтва. Однак ця ж боротьба сформувала новий тип бачення світу — ізи-сканную абстрактну символіку з декоративною орнаментикою. В розвиток художньої творчості залишила слід боротьба іконоборців проти відчува-венного, воспевающего людське тіло і фізична досконалість, эллини-стического мистецтва. Іконоборчі художні вистави проло-жили дорогу глибоко спиритуалистическому мистецтва X-XI ст. і підготували перемогу піднесеної духовності і абстрактного символізму у всіх сферах візантійської культури наступних століть.

Наступний історичний період (X-XII ст.) став часом чергового підйому і розквіту художньої культури. На цьому етапі відбувається узагальнення і класифікація всіх досягнень візантійської культури, тут настає торжество спіритуалістичних принципів: громадська думка, література, мистецтво відриваються від реальної дійсності і замикаються в колі вищих абстрактних цінностей. Тоді ж остаточно складаються основні принципи візантійської естетики. В художній творчості на-чину переважати традиціоналізм, канонічність; мистецтво тепер не про-тиворечит догматам офіційної релігії, а активно служить їм.

Епоха правління імператорів династії Палеологів (XIII-XV ст.) знову стала часом важких випробувань і останнього розквіту художньої культури. Тоді після низки війн була відновлена і укріплена імперія, що стимулювало розвиток прогресивних тенденцій візантійській художній-ної культури пізньої Візантії, для якої було характерно спілкування візан-тийских художників з італійськими вченими, письменниками, поетами, що вияви-ло вплив на формування раннеитальянского гуманізму.

5.2. Собор святої Софії

Авторами Собору святої Софії (символ божественної премудрості) яв-ляють зодчі Анфімій і Ісідор. Цей храм зовні не виглядає дуже великим, хоча зовні його відрізняють строгість і стрункість і красу форм. Однак всередині він вражає своїми розмірами і здається воістину не-объятным. Ефект безмежного простору створюють насамперед знаходячи-щийся на висоті 55 м величезний купол діаметром 31 м, а також прилеглі до нього подкупола, розширюють і без того величезний простір. Секрет цього ефекту полягає ще в тому, що чотири потужних стовпи, які несуть склепіння, оста-ються майже непомітними глядачеві, так як майстерно замасковані легкими пе-регородками і сприймаються як простінки. Купол храму має 40 продоль-них вікон, і коли сонячне світло заливає підкупольний простір, метушні-кає відчуття ширяння в повітрі. Все це робить конструкцію чудо-але легкою, витонченою і вільної.

Зовні суворий собор потрясав сучасників багатим внутрішнім оздобленням. З двору парафіяни вступали в переддень храму з мармуровим облицюванням стін і золотою мозаїкою склепінь. Звідси всередину храму вели дев’ять дверей. Середня з них носила назву «царські врата» і призначалася для августійших осіб. Над брамою перебувало мозаїчне зображення восседаю-ного Спасителя з піднятою благословляє рукою; по обидві сторони від нього в медальйонах — Діва Марія і Архангел Михайло, а у ніг — уклінний візантійський імператор, імовірно Юстиніан.

Висновок

У XV ст. розігрався останній акт трагедії Візантії, підготовлений всім її попереднім розвитком, — Візантія впала під ударами іноземного нашестя. Але одне це нашестя не пояснює всієї складності причин загибелі Візантійської імперії.

Важливу роль у послабленні, а потім і загибелі Візантії зіграли внутріш-ня протиріччя економічного і політичного розвитку візантійського феодального суспільства, різко загострилися в цей період.

Особливо негативне значення мало подальше посилення феодаль-ної експлуатації, затормозившее економічний розвиток Візантії і вкрай ухудшившее положення народних мас. Економічний занепад Візантійського держави, і насамперед ремесла і торгівлі, тяжке становище кре-стьянства і народних мас міста, загострення боротьби всередині господствующе-го класу у Візантії, нескінченні феодальні усобиці — ось комплекс внут-ренних причин, що сприяли загибелі імперії. Крім того, значну роль у загибелі Візантії відіграла зрадницька і своекорыстная політика пап-ства і західноєвропейських держав, навмисно залишили Візантію без допомоги перед лицем турецької небезпеки.

Культура Візантії » Народна Освіта

1. Освіта

На початку Середньовіччя культура Візантії зберігала досягнення античного світу, запозичувала у сусідніх народів і розвивала власні.

У Візантії школа залишалася доступною для всіх верств населення. Освіта давала людині можливість зробити кар’єру. Навчання починалося в елементарній школі з 6-7 років. Там навчали письма, читання, каліграфії, лічби, співів. Коли дитині виповнювалося 9-10 років, її переводили до школи граматиста, де вивчали грецьку мову, літературу, історію, міфологію, географію. Учні мали знати твори грецьких драматургів Арістофана, Есхіла, Софокла, історичні твори Геродота, Фукі-діда, Ксенофонта, Плутарха. Обов’язковим було вивчення праць діячів церкви — Григорія Богослова та Іоанна Златоуста. У 16-17 років учні переходили до школи ритора, де опановували мистецтво декламування, основи ораторського мистецтва. Учні мусили вміти складати байки, оповідання.

У 425 р. у Константинополі за наказом імператора Феодосія II було відкрито вищу школу з кафедрами філософії, права, риторики, грецької і латинської мов. У 855 р. поблизу Константинополя почала діяти школа математичних наук, яку очолив Лев Математик. У XI ст. з’явилася релігійна Патріарша академія. Освіта у Візантійській імперії була платною. Але існували й школи для тих, хто не міг заплатити. Держава також сплачувала за навчання найталановитіших учнів.

Лев Математик — візантійський учений IX ст. Займався дослідженнями в галузях фізики, математики, астрономії, механіки. Викладав у столичній вищій школі, вимагав від учнів розуміння матеріалу, а не зазубрювання. Його шанували при імператорському дворі. Був митрополитом у м. Фессалоніки.

2. Архітектура й живопис

Злет архітектури спостерігався у Візантії за правління імператора Юстиніана, коли в містах імперії постали нові храми й палаци. Столицю називали Царгородом — «царицею міст» або «оком Всесвіту». У V ст., за правління імператора Феодо-

сія II, місто оточували міцні мури з численними брамами. Головними вважалися Золоті ворота Звідси можна було потрапити до центральної вулиці міста — Меси. Вздовж неї розташовувалися торгові ряди. Меса вела до центральної площі Августеон, де знаходилися Великий імператорський палац та іподром.

На головній площі стояв і найбільший храм імперії — храм Святої Софії (Премудрості Божої), споруджений за наказом Юстиніана. Історія зберегла імена його архітекторів — Ісидора з Мілета й Анфімія з Тралл. Будівництво тривало понад шість років. На зведення храму йшли найкращі будівельні матеріали. Багато з них було вилучено з язичницьких святилищ.

Храм Святої Софії було споруджено з червоної цегли, оздоблено мармуром і прикрашено мозаїками й фресками. У плані храм являє собою прямокутник, його центральна час-

Довжина храму Святої Софії — понад 70 м, висота — понад 50 м, діаметр купола — понад ЗО м.

тина перекрита куполом, до якого примикають ще два напівкуполи. Біля основи купола по колу розташовано сорок вікон. Коли людина стоїть у храмі й дивиться вгору, то світло, яке ллється з вікон, і велика відстань до купола створюють враження, що купол висить у повітрі. У давнину говорили, що купол Святої Софії нібито прикріплений золотими ланцюгами до самого неба Коли храм освячували, імператор Юстиніан вигукнув: «Слава Богу, який надихнув мене звершити таку справу! Соломоне,я переміг тебе!»

В образотворчому мистецтві переважала біблійна тематика Сюжетні зображення створювали й розміщували у храмах відповідно до усталених правил — канонів. Особливий жанр живопису — іконопис (від грецького «ікона» — картина) так само підпорядковувався канонам. Проте за часів іконоборства церкви прикрашали тільки декоративним орнаментом, а іконоборці встигли знищити чимало ікон, мозаїк і фресок у Константинополі й по всій країні.

Неймовірних висот досягло у Візантії мистецтво оформлення книги. На книжковий живопис суворість канону не поширювалася. Цим пояснюється більший реалізм і виразність книжкових мініатюр (від лат. «тіпіат» — червона фарба), виконання яких потребувало дивовижної майстерності й тонкого смаку.

Проте розквіт переживали не всі види мистецтва Занепадають театральне й музичне мистецтво: глядачі могли дивитися лише вуличні вистави акторів або слухати просте декламування творів. Влада й церква запроваджували хоровий храмовий спів під час церковної служби. Він допомагав, як вважали, спілкуванню людини з Богом. Зникла велика скульптура Натомість розвивалася скульптура малих форм і ювелірне мистецтво.

Візантійська культурна традиція виявилася сильнішою від самої держави. Після перетворення Константинополя на столицю турецької Османської імперії її перейняли й розвивали

народи Східної Європи, запозичивши разом із християнством.

3. Література

З⁷ середньовічній літературі збереглася традиція складати гімни. Творили християнські письменники і у жанрі епосу. Чималою є спадщина візантійських істориків. Вони жили й працювали зазвичай при дворі правителя. Імператор Константан Багря-нородний сам був автором кількох книг. Дуже цікавою є особистість історика Прокопія Кесарійсько-го. Він жив за часів імператора Юстиніана В офіційному творі «Історія воєн Юстиніана з персами, вандалами і готами» Прокопій вихваляє імператора, детально описує його перемоги. Натомість у мемуарах, за якими закріпилася назва «Таємна історія», він висловлює абсолютно інші погляди, описує жадібність, брехливість та інші негативні риси Юстиніана

4. Техніка

Візантійські механіки, інженери, архітектори, використовуючи досягнення своїх попередників, зробили значний внесок у розвиток техніки. Було створено різноманітні машини, які застосовували під час штурму фортець. З⁷ VIII ст. візантійський інженер Калінник винайшов нову зброю, яку було названо «грецьким вогнем». З її допомогою візантійцям вдалося зупинити вторгнення на їхню територію арабів. Суміш, яку неможливо було загасити, кидали на кілька десятків метрів за допомогою спеціального механізму.

Про успіхи хімії свідчить технологія виготовлення смальти для мозаїк. Дивами візантійської техніки були механічні леви, які пересувалися без допомоги людини, грифони, які махали крилами та голосно й войовничо кричали, птахи, що спі-

вали. Все це було встановлено в одному з візантійських палаців. Творцем технічних дивовиж вважають видатного мислителя Лева Математика. Йому також належить винахід світлового телеграфу.

За допомогою світлового сигналу, що його передавали з веж, розташованих за 100 км одна від одної, можна було отримувати або передавати інформацію в найвіддаленіші провінції імперії. Протягом лише однієї години імператор, який перебував у Константинополі, дізнавався про все, що відбувалося в провінціях його держави.

«Грецький вогонь» являв собою займисту суміш. Припускають, що її складовими були селітра, нафта, сірка, смола й деякі інші речовини. Його не можна було загасити водою. Ця суміш втратила значення лише з появою вогнепальної зброї.

1. Які навчальні предмети опановували учні візантійських шкіл?

2. Назвіть основні технічні досягнення візантійських механіків, інженерів.

3. Розкрийте особливості архітектури Візантії. Які ви знаєте найвизначніші споруди Візантійської імперії?

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Бонь, Іванюк

Какое здание было самым большим культурным достижением в Византийской империи? – idswater.com

Какое здание было самым большим культурным достижением в Византийской империи?

Самая большая, самая важная и до сих пор самая известная византийская церковь, да и вообще любое здание, — это Константинопольский собор Святой Софии, посвященный святой мудрости (hagia sophia) Бога.

Какие три наиболее важных вклада Византийской империи в мировую историю?

1) Дал великую власть императору. 2) Дискриминация евреев и нехристиан. 3) Разрешено женщинам наследовать имущество. 4) Защищены некоторые индивидуальные права.

Каков наиболее значительный вклад византийской культуры?

Византийская империя внесла большой вклад в цивилизацию: греческий язык и знания были сохранены для потомков; была продолжена римская имперская система и кодифицировано римское право; Греческая православная церковь обратила в христианство некоторые славянские народы и способствовала развитию великолепного нового искусства, посвященного …

Какой культурный вклад викторина Византийская империя?

Важнейшим вкладом Византийской империи является сохранение греческого языка и культуры.Греческая философия, этика и наука стали фундаментом западной цивилизации.

Чем была известна Византийская империя?

Византийская империя оказала влияние на многие культуры, прежде всего благодаря своей роли в формировании христианского православия. Современная Восточная Православная Церковь является второй по величине христианской церковью в мире. Православие занимает центральное место в истории и обществах Греции, Болгарии, России, Сербии и других стран.

Что сделало Византийскую империю успешной?

Некоторые из достижений Византийской империи включают в себя защиту Европы от восточных вторжений, сохранение греческого языка, сохранение римских традиций, производство изобразительного искусства с характерным стилем, защиту христианской православной церкви, их города имели водопровод, который все еще используется, и многое другое. более.

Каков вклад Византийской империи в мировую историю?

Византийские взносы. Западная цивилизация.

Развитие архитектуры и искусства.

Какой главный вклад внесла группа вариантов ответов Византийской империи?

Каков главный вклад Византийской империи в мировую историю? СОХРАНЕНИЕ ГРЕЧЕСКОЙ И РИМСКОЙ КУЛЬТУРЫ. Почему Константинополь был процветающим городом в 1200-х годах? Это важный торговый центр из-за его расположения на главном торговом пути между Азией и Восточной Европой.

Что вы считаете самыми важными достижениями Византийской империи?

Как еще называлась Византийская империя, известная как quizlet?

Термины в этом наборе (14) Когда Западная Римская империя была завоевана, Восточная Римская империя уцелела.Восточная Римская империя стала известна как Византийская империя.

Что стало причиной падения Византийской империи?

Византийская империя пала в 1453 году. Непосредственной причиной ее падения стало давление турок-османов. По иронии судьбы, основной причиной упадка Византийской империи (что сделало ее достаточно слабой, чтобы пасть перед османами) были крестовые походы. Крестовые походы должны были быть христианскими войнами против мусульман.

Какие достижения Византийской империи?

Одним из величайших достижений Византийской империи было сохранение римской и греческой культуры.В 476 году на Западе рухнули римляне. Вместе с их падением были утеряны многие библиотеки и другие документы. Византийская империя сохранилась на востоке вместе с остальной частью Римской империи.

Какие нововведения были в Византийской империи?

Этот список византийских изобретений включает в себя такие предметы, как требушет с противовесом, гранату и подвесной купол, а также современные византийские изобретения, такие как огнемет. На протяжении многих лет исторические изобретения Византийской империи помогали обществу двигаться вперед, позволяя людям охотиться, есть,…

В чем были слабые стороны Византийской империи?

г. Византийский упадок и подчинение западным влияниям: 1025-1260 гг. Слабость XI века.Состояние Византийской империи в 11 веке можно сравнить с состоянием Римской империи в 3 веке, когда после длительного периода прибыли новые враги. Алексей I и Первый крестовый поход. Позднее Комнины.

На кого больше всего повлияла Византийская империя?

Византийская империя оказала влияние на Россию через свою религию — восточное православие, — которое Россия приняла. Это также повлияло на искусство и архитектуру России, так как многие византийские художники переехали в Москву после падения Константинополя.

Как византийцы сохранили греческие и римские традиции — видео и стенограмма урока

Греческая культура Сохранение

Византия поддерживала не только римские правовые традиции и институты, но также науку и культуру Древнего Рима и Греции. На Западе крах Римской империи привел к исчезновению грамотности, поскольку все меньше и меньше людей за пределами церкви умели читать и писать. На Востоке этого не произошло.Вместо этого многие из важных произведений греческой культуры, такие как «Илиада» Гомера и «Одиссея », а также работы таких философов, как Платон и Аристотель, продолжали читать и воспроизводить. Кроме того, в отличие от Запада, продолжали выпускаться новые работы, такие как Алексиада , история Византийской империи во времена правления Алексиоса I, написанная его дочерью, историком Анной Комниной. Многие из этих новых произведений продолжали писаться на греческом языке, использовавшемся в классический период.То, что его продолжали преподавать, имело бы большое значение для западных ученых в последующие годы, которые пытались изучить этот язык.

Музыка и искусство

Византийцы поддерживали не только греческую литературу и философию. Многие из их музыкальных традиций произошли непосредственно от традиций Древней Греции и продолжали использовать старые инструменты, такие как лира, орган и даже волынка. Византийцы также продолжили более ранние формы искусства, включая мозаику и фреску.Мозаика представляла собой большие фрески, состоящие из маленьких плиток для создания более крупных изображений, а фреска — это искусство нанесения пигментов на влажную штукатурку для создания фресок. Обе эти традиции перешли на Запад в средние века и стали очень влиятельными в Италии. Наконец, византийцы продолжали использовать римские архитектурные приемы, в том числе арки для создания больших куполов и создание цемента. Это позволило им построить такие чудеса, как Собор Святой Софии ; Православная церковь в Константинополе, которую часто считают одним из самых красивых зданий, когда-либо построенных.

Наследие

Хотя Империя пришла в упадок и, в конце концов, пала в 1453 году, ей удалось сохранить большую часть классических знаний, после того как они почти исчезли на Западе. Когда Запад начал оправляться от худшего средневековья, многие ученые отправились учиться в византийские города на юге Италии, Сицилии или даже в Константинополь. Таким образом, многие работы, давно утраченные на Западе, начали появляться вновь, например, работы Платона и Аристотеля. Когда Константинополь окончательно пал перед турками-османами, многие греческие ученые бежали из города и направились в города-государства Италии или ко дворам многих западных монархов.Они принесли с собой свои знания и традиции и помогли разжечь огонь знаний на Западе, что привело к эпохе Возрождения.

Краткий обзор урока

Византийская империя просуществовала почти тысячу лет после падения Римской империи на Западе. Как продолжение Римской империи, она сохранила форму римского правления и римского права. Поскольку римское право оставалось основой Империи, император Юстиниан ввел в действие Кодекс Юстиниана , который кодифицировал почти тысячелетнее римское право.Этот Кодекс стал основой правовых традиций большей части Западной Европы. Византия также продолжала хранить многих классиков римской и греческой литературы, в том числе философов, таких как Платон и Аристотель , а также произведения Гомера и многие другие. Хотя Империя в конце концов пала в 1453 году, она также передала большую часть этих работ и традиций классической Греции и Рима обратно на Запад, породив Возрождение .

Достижения греков – Hellenic Travels to the Past

(Комплименты Яни Ниеменмаа, Википедия)

Мой друг попросил меня написать статью о достижениях Греции. Как и в большинстве стран с долгой историей, вы задаетесь вопросом: «С чего начать?». Я думал о достижениях микенского, минойского, классического и эллинистического времени (после Александра Македонского), я также созерцал достижения современной Греции со всеми великими художниками, многочисленными лауреатами Нобелевской премии, судовладельцами, писателями, исполнителями, музыкой, архитектура (ангельская белизна и эгейская голубизна кикладских домов) и, конечно же, промахи гериатрического мужского клуба, также известного как греческие политики (когда греческая публика узнает и проголосует за этих парней с острова?).

В конце концов, мой разум останавливается на Византии, периоде истории Греции, которым часто пренебрегают и, по мнению автора, возможно, величайшем. Я просто вижу шок на лицах афинян, которые все еще живут прошлым и отказываются признать, что они не являются всем и концом греческого мира. На самом деле, чтобы еще больше разжечь дискуссию, я мог бы сказать, что Салоники — самый удивительный город Греции, но это аргумент в другой раз.

Византийская империя, просуществовавшая 1100 лет, является причиной существования Греции сегодня.Это также причина того, что у нас так много хорошо сохранившихся текстов древних времен, и это, возможно, причина, по которой Запад пережил эпоху Возрождения. Кроме того, это духовный дом православной религии и место, где зародилось современное искусство. Несмотря на все эти удивительные достижения (не говоря уже о многих других), до последних лет о нем почти не упоминали за пределами Греции. Почему я слышу, как вы спрашиваете (и я рад, что вы спрашиваете)? Вероятно, это во многом связано с тем фактом, что Запад всегда был одержим классической Грецией, полагая, что Византия является низшей преемницей древней Греции и Рима.

На самом деле, я могу вспомнить, когда я учился в старшей школе, мой учитель истории рассказывал нам, что в пятом-девятом веках нашей эры Европа переживала Темные века: время, когда история не была подробно записана и в Европе отсутствовало управление. . Много лет спустя, прочитав о Византийской империи, я обнаружил, что в этот период на самом деле доминировала развитая Греческая империя на Востоке. Это были не только не «Темные века» на Востоке, это было время значительных достижений для греческого народа Византийской империи.

Я также считаю, что латинское и греческое соперничество во многом связано с пренебрежением византийской историей. Греческая православная церковь и ее католический эквивалент пострадали от богословского раскола в 1054 году, который гарантировал, что две церкви были по сути соперниками, а также была история латинского антагонизма по отношению к грекам. В 1204 году благодаря предательству латиняне захватили Константинополь и разграбили большую часть города, убив при этом тысячи людей (это было возмездием за годы напряженности и аналогичную резню гиков над латинянами несколькими годами ранее). Вдобавок к этому греков всегда возмущало то, что латиняне редко оказывали помощь в войнах с турками.

Как упоминалось выше, Византийская империя просуществовала 1100 лет, 325 г. н.э., до падения Османской империи Константинополя в 1453 г. Империя также известна как Византия, названная так из-за основания Константинополя на древнегреческом городе Византия в Фракия последним истинным императором Рима Константином.

По существу Византия была преемницей Римской империи и объединила правовые и административные аспекты Римской империи с культурой и языком греческого мира.В течение чуть более двухсот лет греческий аспект империи обогнал римский, и со временем Империя, все еще известная как Восточная Римская империя, была, по сути, империей греков. Император стал известен как «Василевс», а греческая православная религия стала государственной религией Византии.

В период своего расцвета Империя насчитывала более 35 миллионов человек и управляла большей частью Средиземноморья. Во время правления Юстиниана 527-565 Империя управляла Северной Африкой, Южной Испанией, всеми островами Средиземноморья, Балканами до Дуная, Италией, Малой Азией, Сирией, Палестиной и Крымом на Украине.Правление Юстиниана привело к строительству величайших церквей и одного из самых значительных зданий всех времен — церкви Святой Софии в Константинополе. Эта церковь с высоким куполом выделяется как маяк, и с тех пор ее стиль копируется во всем православном мире.

Среди других известных императоров — Ираклий, который положил конец любым претензиям на то, что Византия не является греческой, посредством ряда культурных реформ. Ираклий также взял и победил старого противника греков: персов.К сожалению, к началу 700-х годов эта сверхдержава средневекового мира пришла в упадок, поскольку ее территория в Средиземном море, особенно в африканских провинциях, сократилась. Так продолжалось до тех пор, пока правление Василия I (867-886) из Македонской династии (тогда македонское, как и всегда должно было быть, означало греческое государство Македония) не инициировало серию реформ, которые вновь зажгли экономику, вернули себе многочисленные территории, где преобладали греки, такие как Великая Греция в Италии и Крым на Черном море.

Ко времени вступления на престол Василия II (976-1025) Византия процветала как место обучения, особенно в Константинополе, известном своим искусством и, в частности, мозаиками внутри церквей и росписью икон, впечатляющей архитектурой церквей. и общественных зданий, а также сила его экономики.Византийская «номиста» была валютой во всем известном мире. Именно в это время был разработан новый стиль правления, который продолжается и сегодня. Константинополь был домом для многих государственных ведомств, поэтому, в отличие от феодальной системы в Латинской Европе, граждане в основном управляли повседневными делами Империи через бюрократию.

Великие города того времени включали Равенну (Италия), Диррахий (Албания), Антиохию (Сирия/Турция), Эфес и Смирну (Турция), Салоники (Греция), Варну (Болгария) и, конечно же, возможно, самый большой город всех времен, Константинополь.

Константинополь, также известный как Город, был предметом зависти средневекового мира и находился на перекрестке дорог Востока и Запада. В период своего расцвета в Городе проживало более 500 000 человек, он славился своим богатством, отражал осады со стороны аваров, арабов, болгар, варваров, латинян, турок и греков-отщепенцев во время многочисленных междоусобных гражданских войн — тема, которая была постоянной в греческой истории (опять же, пришло время проголосовать за гериатрический мужской клуб).

До предательства греков латинянами и отступнической греческой фракцией, ненадолго захватившей Константинополь в 1204 году, Византия была мировым лидером.Я помню, как спорил с другим греком, увлеченным древней Грецией. Он считает, что Византийская империя была бастионом религиозных орехов. Если бы это было так, Византия никогда не дала бы дальнейшего развития науке и не поощряла бы искусство. Конечно, греки были крайне суеверны, и жизнь вращалась вокруг церкви, но это не мешало церкви поддерживать просвещение народа, и она не старательно сохраняла бы древнегреческий материал, если бы не была интровертной институцией. Сохранение и копирование классики произошло благодаря работе византийцев и церкви. Сегодня у нас, возможно, не было таких обширных знаний о древнегреческой работе.

Несмотря на предательство и взятие Константинополя между 1204 и 1261 годами латинянами (с такими друзьями, которым нужны враги), греки сохранили свои твердыни на Балканах, в Причерноморье, Малой Азии и собственно Греции. Когда Михаил Палеолог отвоевал столицу, казалось, что судьба греков выглядела блестящей, и греческий мир, по сути, снова объединился.Исключение составляли греки Трапезунда, которые образовали свою империю на Черном море в Малой Азии, а также те греки, которые жили под властью латыни в Италии и под властью Османской империи.

Греки довольно предсказуемые люди. Несмотря на, или, скорее, вопреки возобновившимся художественным и культурным достижениям, особенно в Морее и на Крите, периодическая гражданская война затронула империю в середине 1300-х годов, которая продолжалась до последних лет империи в 1400-х годах. Именно в этот период и десятилетия после падения Константинополя греческие художники, писатели, ученые, академики бежали в Италию.Именно появление их идей и работ привело к периоду, известному как Ренессанс. Греческое влияние этого периода на Европу огромно, и его нельзя недооценивать.

Стоит отметить, что Мехмед II, завоеватель Константинополя, унаследовал готовую бюрократию для Османской империи. Толерантность и мультикультурный аспект некоторых территорий Византии были еще одной политикой, которую он принял в своей растущей империи.

Еще одним непреходящим атрибутом Византии является влияние, которое она оказала на современную Грецию и Балканы.Греческая православная религия распространилась по Восточной Европе и Азии, и сегодня насчитывается 400 миллионов приверженцев этой религии, и она является государственной религией Греции. Братья и святые Кирилл и Мефодий (родившиеся в греческой Македонии) также разработали язык для славян и булгар, поселившихся на Балканах с 600-х гг. Кириллица используется в языках, на которых говорят 400 миллионов человек. Куда бы вы ни пошли на Балканах, а также в таких странах, как Россия, вы увидите новые церкви и здания, строящиеся в византийском стиле, а также мозаичные узоры в интерьере этих церквей, которые известны во всем мире.Византия также была лидером в использовании дипломатии для решения международных споров и имела обширную секретную службу во вражеских местах.

Византия является причиной того, что сегодня существует Греция (и Кипр). Культивирование греческого языка и религии обеспечило создание национальной идентичности. Конечно, греки называли себя «ромаи», и многие люди называли империю «Румыния», но только греки называли себя этим термином. Эта национальная идентичность когда-либо была замечена только во время древних персидских войн и во время правления Филиппа II и его преемника Александра Великого.Сегодняшняя Греция, по сути, является преемником Византии.

Византийская империя не претендует на соперничество с Римской империей (или любой другой, если уж на то пошло), на самом деле она соперничает с Византией. Достижения и долговечность Byzantium гарантируют, что она находится в своем собственном классе. В течение следующих нескольких десятилетий, поскольку все больше ученых и историков пишут об этом периоде, его популярность неизбежно будет расти. В следующий раз, когда вы отправитесь в Средиземное море, попробуйте посетить византийскую церковь, замок, крепость или памятник.Вы можете найти их в таких местах, как Северная Африка, Италия, Южная Испания, Кипр, Сирия, Турция, Палестина, Иерусалим, Балканы и в Греции, вы не будете разочарованы.

Нравится:

Нравится Загрузка…

Византия — Europa Universalis 4 Wiki

Это сборник и статья по стратегии для Byzantium .
Содержимое механики и ароматов перенесено с других страниц.

Традиции:

−10% Стоимость советника

+3 Веротерпимость истинной веры

Положение о наемниках

−15% Обслуживание наемников

Заселение сельской местности

+10% Национальный модификатор рабочей силы

+5% Модификатор производства товаров

Начало административной реформы

+10% Национальный налоговый модификатор

Делегированные полномочия

−10% Модификатор стоимости стабильности

Класс византийского торговца

+10% Глобальная торговая мощь

Новая имперская армия

+5% Дисциплина

Восстановление Вселенского Патриарха

+3% Миссионерская сила

Амбиции:

+1 Годовой престиж

В апреле 1204 года, ведомые мстительным духом венецианцев, участники Четвертого крестового похода бросили вызов приказу папы Иннокентия III и направили свое насилие на Византийскую империю, обещавшую им безопасный переход. Крестоносцы дважды опустошали Константинополь, превратив когда-то славный город в пепел и щебень, а Империю — в нечто большее.Хотя Дом Палеолгоса смог восстановить многое из того, что было утрачено, бесчисленным государствам-преемникам, таким как Тема Эпира и Наксос, удалось избежать реинтеграции с Империей. Хаос, созданный падением Византийской империи, породил турок-османов, которые теперь расположились на византийской границе с амбициями заявить права на Константинополь, Город Желания Мира, для себя.

В 1444 году Византия оказывается со всех сторон окруженной еретиками и язычниками; многие из их старых подданных теперь преклонили колено перед венецианским дожем, положившим конец их империи, а многие другие теперь находятся под твердым контролем османов. Силы как на Западе, так и на Востоке считают, что эпоха Византии давно закончилась, но Василий Иоанн VIII Палеолгос по-прежнему уверен, что Пурпурный Феникс снова восстанет и вернет себе не только Византию, но и саму Римскую империю!

Византия — это то, что осталось от Восточной Римской империи, а вместе с Трапезундом и Феодоро — последние остатки некогда могущественной Римской империи. Начиная с Константинополя и трех провинций в Южной Греции, а также Афин в качестве вассала, его возрождение начинается под тенью османов.Он начинается с легендарного города Константинополя, когда-то одного из крупнейших и богатейших мегаполисов мира, и по мере того, как они отвоевывают давно потерянные города Империи, столица будет раздуваться до еще большего богатства и ценности, способной соперничать с ее старое процветание.

Основная статья: Византийские миссии

Византийские миссии сосредоточены на отвоевании бывших территорий Империи (включая Италию и, следовательно, Рим), а также на специальной миссии по восстановлению православной пентархии путем обращения всех пяти основных христианских городов. (Константинополь, Антиохия, Рим, Иерусалим и Александрия) к православной вере, что по завершении отключает механику Курии.

Основная статья: События Пурпурного Феникса

Византийские события вращаются вокруг завоевания ключевых городов и регионов империи. Другие сосредотачиваются на влиянии византийского двора на императора, что может значительно увеличить или уменьшить очки монарха Византии.

Византия может быть восстановлена ​​православными странами с греческой или понтийской первичной культурой и Монферратом, если они имеют династию Палеологов и завершили все свои национальные идеи.

Восстановление Византийской империи

Славной Византийской империи больше нет, но пока в Константинополе есть греки, есть надежда на воскресение. Мы можем занять его место в духе, но мы не можем взять его имя, пока не докажем, что достойны…

Основная статья: Решения Пурпурного Феникса

Византийские решения вращаются вокруг завоевания ключевых городов и регионов империи.

Ниже приведена одна из многих стратегий, предложенных игроками для Византия .Имейте в виду, что из-за динамического характера игры она может развиваться по-разному для других игроков.

Начало Эпира[править | править источник]

Возвращение Эпира[edit | править источник]

К северу от вас находится Эпир, государство крестоносцев, состоящее из двух провинций, и в нем находится одно из ваших ядер, Арта. Выгодно атаковать его как можно скорее, особенно если вы можете сделать это до того, как у них появится союзник.

Интересно, что Эпир лишь изредка доступен в качестве соперника в ноябре 1444 года, но обычно становится доступным в качестве соперника после месячного тика в декабре 1444 года.Так что, если вы выберете только 2 соперников в ноябре, вы можете добавить их в качестве соперников в декабре, прежде чем объявить войну, и пройти более 50 проекций силы, унизив их в мирном соглашении в дополнение к возвращению Арты.

Подготовка к войне с османами[править | править источник]

В начале игры вам нужно приобрести нужное количество союзников, которые заставят османов атаковать вас, но позволят вам победить их в бою, если вы будете достаточно осторожны. Полезная стратегия — иметь союзника на западе от османов и на востоке от османов.Сербия часто начинает как дружественная, так что сначала вступайте в союз с ними, следя за тем, каких соперников они выбрали. Получение Албании должно быть приоритетом из-за их 3-звездочного генерала, но у них есть тенденция соперничать с Сербией. Далее союзник Валахия, Герцеговина, Босния — практически любой, кто готов союзничать с вами на западе. На востоке оцените, хотят ли караманы заключить с вами союз — хотя, поскольку вы слабы и придерживаетесь другой веры, это может быть непросто. Вместо этого присоединитесь к Трапезунду, так как у них есть форт 3-го уровня, осада которого отнимет много времени у османов.Черкесия или Имеретия также являются вариантами, которые могут отвлечь османские войска из Греции в Анатолию. Создание королевской свадьбы с Имерети может быть выгодным, так как у их лидера нет преемника в начале, и у вас будет шанс получить младшего партнера ПУ в начале игры. К сожалению, они не так полезны в битвах с османами. Маловероятно, что какие-либо сильные державы захотят вступить с вами в союз, поэтому улучшение отношений с ними может быть пустой тратой времени — вместо этого сосредоточьтесь на получении множества более мелких союзников.Таким образом, превышение лимита дипломатических отношений не должно вызывать беспокойства в начале игры. Ваша сеть несколько небольших держав должна немного превосходить численностью османов. Помимо дипломатической активности, увеличьте свою военную мощь и дайте своему королю звание полководца, если у него нет полезных навыков. Ваш преемник лучше вашего короля и позволит вам развиваться быстрее на более поздних этапах. Направьте свои силы в Афины и создайте шпионскую сеть в столице Османской империи и ждите, пока османы нападут на вас, как только вы приобретете 3 союзников, расположенных на востоке и западе.Вариантом для первой группы идей являются оборонительные идеи, так как они дадут вам преимущества на ранних этапах многих войн, в которых вам предстоит пройти, а позже сократят расходы на содержание форта, но вам следует обращать внимание на то, чтобы быть в курсе последних событий и, желательно, немного лидер в военной технике. Таким образом, принятие оборонительных идей является спорным.

Война против османов[править | править источник]

Как только османы объявят войну, переместите свои войска к ближайшему из ваших западных союзников, что позволит им присоединиться к вашей армии.Убедитесь, что союзники могут присоединиться к вашим основным силам. Османы будут сосредоточены на оккупации Константинополя и не захотят отказываться от осады. Это может позволить вам выбрать сражения против их второй армии. Будьте осторожны, чтобы не вступать в ненужные сражения с османами, поскольку у них сильный боевой дух, более высокая тактика и дисциплина. Если это разрешено, они могут и будут уничтожать большинство меньших стеков — поэтому крайне важно объединить свои силы с вашими союзниками. Если возможно, не позволяйте им захватить Константинополь, форт 3-го уровня должен быть постоянно укомплектован людьми и должен продержаться в течение достаточно долгого времени, что может позволить вам захватить другие форты. Форт в Галлиполи и Оптиматои помешает вам перебраться в Анатолию, но это не имеет никакого значения, поскольку вам следует сосредоточиться на греческой части. Если все пойдет хорошо, у вас будет оккупировано много территорий на западе, самое главное их столица и военный счет 20-40 %. Это был бы момент, чтобы договориться о мире с османами и отбить часть ваших керри. Взятие их столицы часто дорого и не особенно важно, так как наличие ее в Эдирне позволяет вам легко оккупировать ее в будущих войнах.Самая важная провинция — Галлиполи, которая контролирует переход через пролив. Имея его под своим контролем, вы можете блокировать проливы, чтобы не допустить османов в Европу. Вы можете взять другие провинции, как вам заблагорассудится. Хотя заманчиво затянуть войну, этого следует избегать, трудно спровоцировать восстания в Османской империи, и вы рискуете тем, что ваши союзники создадут белый мир. Когда вы находитесь на этом уровне, ваш флот должен быть сильнее, чем флот Османской империи, и вы легко победите их шаг за шагом. Со временем османы также будут ослаблены войной с соседними народами, особенно с мамлюками, которые готовы нанести удар после того, как первоначальные буферные государства будут очищены.

Между османскими войнами[править | править источник]

Следите за Сербией, Венецией, Молдавией и Венгрией. После первой османской войны вы должны были отвоевать Эпир, что позволило бы вам претендовать на их материковую часть. Если вам повезет, Венеция попытается напасть на Сербию, чтобы захватить и Зету.Если Сербия не ваш союзник, нападите и на них и сделайте их вассалами, как только их война с Венецией прекратится. Если они ваши союзники, вы сможете победить венецианцев, используя Боснию и Сербию в качестве союзников в войне. Это позволит вам получить часть земли венецианцев или вассализировать Сербию. Если вам действительно повезет, Молдавия будет союзником Сербии в войне против Сербии. Вы можете легко победить их валашскими войсками и захватить две их провинции, соседствующие с Валахией. Это будет важно в будущем.Вашей целью должна быть вассализация Валахии. Наступит момент, когда они разорвут союз с вами и нападут на вас, чтобы получить часть бывшей молдавской земли. Используйте эту войну, чтобы вассализировать их. К тому времени вы должны быть достаточно сильны, чтобы получить Венгрию в качестве нового союзника, убедитесь, что тем временем вы аннексируете Афины, и что у вас все еще есть союзник османов на востоке. Когда Караман уходит, Джорджия обычно делает свое дело. Вы не должны слишком заботиться о дипломатических отношениях.

Непрерывная стратегия[edit | править источник]

Потребуется несколько войн, чтобы уничтожить османов, и первые две должны быть оборонительными, так как это позволит вам призвать всех своих союзников. При этом следите за Польшей и Литвой, которые могут сформировать Содружество, а также за Венгрией, которая, если останется независимой, может представлять для вас смертельную угрозу по мере вашего продвижения на север. Если кто-то из них готовится к войне против любого из ваших союзников, немедленно разорвите этот союз, поскольку вы часто будете их единственным союзником, и вы не можете позволить себе дорогостоящую войну, в которой, как правило, невозможно победить. Сохранение османов в качестве импровизированного буфера в верхних частях Болгарии может на время защитить вас от их агрессии. Тем не менее, Содружество может через миссии получить постоянные права на Болгарию, что может затруднить их сдерживание. Вскоре Московия станет нацией, которая очень любит вас и готова вступить с вами в союз, чтобы держать ваших северных врагов в страхе.

Венеция тоже может представлять угрозу. Вы должны быть в состоянии победить их на суше, но помните об их флоте, который намного сильнее вашего.После того, как вы защитили большую часть, если не всю Грецию и Болгарию, вы можете расширяться практически в любом направлении, и самая сложная часть выживания османов завершена. Ваша следующая миссия должна заключаться в том, чтобы покончить с османами, желательно до того, как мамлюки захватят слишком много их земель. Мамлюки иногда могут быть союзниками, и это может быть выгодно, если какая-либо из ранее упомянутых западных держав агрессивна по отношению к вам. В противном случае выполняйте миссии, которые обеспечат вам непрерывные постоянные претензии по всей Анатолии и Леванту.В этот момент вы должны быть сильной державой и, может быть, даже великой державой, и отсюда вы сможете смотреть на Южную Италию.

Альтернативные стратегии[править | править источник]

Албания просит о помощи[edit | править источник]

Для этого требуется удача, так как он основан на том, что османы объявят войну Албании раньше Византии.

Албания начинается под гарантией Венеции, гарантируя, что неизбежная война с османами превратится в войну между двумя державами.Улучшите отношения с албанцами, но пока не вступайте с ними в союз, так как это может удержать османов от объявления войны Албании. Как только османы попытаются завоевать Албанию, вступите с ними в союз (они будут охотнее делать это, чем раньше, но улучшение отношений сделает это проще) и начните осаду османских провинций на Балканах. Османский флот по размеру близок к венецианскому, но недостаточно велик, чтобы победить объединенный венецианский, наксиотский, албанский, афинский и византийский флот. Необходимо добиться превосходства на флоте, чтобы война шла хорошо и чтобы победить османов в будущем.Разместите часть византийского флота (в основном галеры) для контроля над Геллеспонтом и Босфором, а также отправьте символические силы для патрулирования Адриатики.

Оттуда наращивайте византийскую армию и флот, чтобы османы никогда не смогли добиться господства на море. Вступите в союз с другими державами с достаточно большими флотами и армиями, способными помочь вам против османов, таких как мамлюки. Когда возможно, объявите войну османам за балканские притязания, пока их армия находится в Анатолии. Имея более крупный византийский флот, османы не могут перейти в Европу, чтобы сражаться или вернуть потерянную территорию, а это означает, что Византия и ее союзники могут свободно захватывать части Балкан на досуге.По возможности не вступайте в бой с османской армией. Их армия огромна и исключительна (особенно с янычарами), и любое столкновение с ними может стоить Византии только живой силы и военных очков. В конце концов, Византия станет достаточно большой, чтобы вступить в союз с мамлюками, чтобы сокрушить османов с обеих сторон, и это можно будет использовать для возвращения территорий по обе стороны Мраморного моря. Поддерживайте отношения с союзниками на высоком уровне как можно дольше, и в конечном итоге османы будут сведены к минимуму до такой степени, что вы сможете легко сразиться с ними один на один.

(Примечание: вступать в союз с Караманом рискованно, так как иногда они будут втянуты в войну со страной, гарантированной мамлюками, и, таким образом, втянут Византию в войну, которую она не может выиграть. Флот мамлюков попытается заблокировать Константинополь и обеспечит что военно-морское превосходство не может быть достигнуто в войне с османами.Внимательно проверьте дипломатическую ситуацию в Анатолии, прежде чем выбирать союзников, чтобы не оказаться втянутыми в войны, в которых вы не хотите участвовать и/или не можете победить.)

Злоупотребление проливами[править | править источник]

Эта стратегия включает в себя объявление реконкистской войны против османов, когда их армии находятся в Анатолии, контроль над Мраморным морем, чтобы предотвратить их пересечение, и оккупацию их балканских провинций без сопротивления. В идеальных условиях Византия может вернуть все свои ядра с гораздо меньшими затратами, чем более простая война.

Готовясь к войне, ваша задача состоит в том, чтобы получить достаточное количество союзников, чтобы османы первыми напали на кого-то другого, при этом создавая флот, который (а) достаточно силен, чтобы добиться превосходства на море против османов и (б) имеет не менее 200 орудий. . Для союзников Венгрия часто соперничает с Венецией и/или Османской империей и будет легким союзником, если они будут соперничать с обоими, а вы соперничаете с Венецией; Милан и/или Флоренция часто соперничают с Венецией и/или Генуей, которые являются для вас возможными соперниками, что делает их также потенциальными союзниками.Обычно достаточно Венгрии и одной из итальянских стран. Что касается флота, то вашим основным ограничением являются имеющиеся у вас моряки, поэтому, если вы немедленно сражаетесь с Эпиром, вы можете оставить свои корабли в порту, чтобы сохранить моряков. Строительство 4 галер, 1 тяжелого и 1 легкого корабля для добавления к вашему первоначальному флоту должно быть достаточно сильным и соответствовать вашему количеству матросов, но возможны и другие комбинации.

Как только это будет сделано, оставьте свои подразделения в Морее и внимательно наблюдайте, когда османы переправят свои армии через проливы в Анатолию, что они сделают в рамках подготовки к войне с одним из турецких бейликов.В идеальном случае, который часто случается, если ваши армии находятся далеко от Константинополя, османы законсервируют форт в Гелиболу/Галлиполи. Османы начинают с двух больших армий, обе на греческой стороне пролива; если Галлиполи законсервирован, а у вас есть DLC «Золотой век», то первого числа месяца после того, как обе османские армии перешли в Анатолию, переправьте не менее 6 тысяч единиц в Константинополь. Объявите войну за отвоевание Гелиболу, переместите свою армию в Галлиполи, используйте свой флот из не менее 200 орудий, чтобы обстрелять форт, а затем нападите на гарнизон с нулевой численностью, чтобы захватить его.Без «Золотого века» османы часто будут возвращаться и уничтожать вашу армию до такта осады, который заставит гарнизон с нулевой численностью сдаться. Однако, если вы дойдете до 20-24 тысяч, используя наемников, они часто будут слишком бояться вступать в бой; это также применимо, если они не законсервировали форт в Галлиполи, и в этом случае вам придется выиграть обычную осаду. Также может помочь ожидание, пока они объявят войну тому, на кого они нацелились, и отвлекаются на осаду сил своей цели. В любом случае, когда вы контролируете Галлиполи и обладаете превосходством на море, вы можете оккупировать остальную часть Османских Балкан на досуге.

Оккупация всех Османских Балкан в ходе реконкистской войны обычно дает около 40-50% очков войны, но они, вероятно, будут иметь высокий военный энтузиазм из-за гораздо большей армии. Если в этот момент вы возьмете только Галлиполи и все остальное, что сможете получить, вы будете в хорошем положении для еще одной реконкистской войны в ближайшем будущем. В качестве альтернативы, перемещая свои корабли в пролив и из него, вы можете обманом заставить половину османской армии оказаться в ловушке в Константинополе или Галлиполи, нанять достаточное количество наемников и армейских бонусов, чтобы победить их по одному, и продолжайте делать это, пока у вас не будет достаточно счет войны и/или у них не осталось армии. Если все пойдет хорошо, вы можете заключить мирное соглашение на 100% за войну, вернуть себе все ядра Византии и получить достаточно денег, чтобы погасить все кредиты, которые вы взяли, чтобы это произошло.

Быстрое завоевание[править | править источник]

По-видимому, более быстрый старт, за который выступает «BudgetMonk», включает в себя начало игры, чтобы как можно скорее объединиться с Албанией и Рыцарями, тем временем строя корабли (для блокады) и шпионскую сеть в Османской империи (для скорости осады). Сословия должны быть настроены так, чтобы включить (духовенство) религиозное государство, надзор со стороны духовенства, монополию на вино, (дворянство) право совета, (бюргеры) задолженность перед горожанами, свободное предпринимательство, монополию на стекло.Земля должна быть захвачена один раз. После объявления реконкистской войны на Селанике со всеми своими союзниками, наймите ~10 тысяч дешевых наемников для осады и блокады пролива. Таким образом, цель состоит в том, чтобы сначала захватить форт в Селанике, уничтожить две османские армии по отдельности (блокируя отступление оккупацией и блокадой пролива) и, наконец, оккупировать все османские Балканы. Подождите, пока тикающий военный счет достигнет 80%, и война будет выиграна.

Эта стратегия рассчитана примерно на один кредит в месяц.Перенос форта в Афины поможет снизить стоимость, но в конечном итоге вам придется продавать титулы после войны. Ни один из союзников не присоединится без территориальных обещаний, но их можно обмануть, добавив рядом с ними жизненно важные провинции после объединения, так что в итоге они ничего не получат.

Византийская православная орда Стратегия[edit | править источник]

Еще одно достойное начало — стать ордой за Византию. Самый простой вариант — начать как Крым, который может забрать ядра Византии у османов, а затем освободить Византию как вассала.Затем игрок может играть за освобожденного вассала, который начнет как племя, а его окончательное преобразование будет возможностью стать ордой, Византийской православной ордой.

Этот маршрут сочетает в себе мощное дерево миссий Византии для формирования Рима, возможно, самую могущественную религию в игре, а также мощную механику уничтожения орды.

Примечательно, что такая ортодоксальная орда сможет жениться на христианских монархах, чтобы образовать личные союзы.

Чтобы освободиться от своего повелителя, требуется потеря 3 стабильности.Однако часто случается так, что в процессе приобретения византийских ядер Крым вызвал бы огромную агрессивную экспансию, которая вызывает коалицию. В такой коалиционной войне обычно победитель войны просит освободить вассала Крыма Византию, спасая игрока от серьезного удара по стабильности -3 .

Колонизация?[edit | править источник]

Если вы особенно решительны, можно получить хорошую колониальную экономику как Византия.Это, вероятно, потребует взятия Ибицы из Арагона или Корсики из Генуи.

Эпир иногда становится союзником Генуи, особенно если обе соперничают с вами. Если они это сделают, и если вам удастся выиграть морскую войну, вы можете захватить Корсику по мирному соглашению и немедленно сделать ее вассалом, чтобы избежать требования незаконной имперской территории, аннексировав ее 10 лет спустя; это особенно удачный шанс для Византии, которая хочет колонизировать, но это не обязательно.

Помимо этой потенциальной удачи, если вы намереваетесь колонизировать, вы захотите сфабриковать претензии на территорию Эгейского архипелага, принадлежащую Венеции, Генуе, Наксосу и рыцарям, ожидая и сражаясь в первой османской войне.Если вам удастся завоевать их все, византийские миссии дадут вам права на несколько островов Западного Средиземноморья, в основном принадлежащих Арагону, а Корсика принадлежит Генуе. Однако это может быть сложно, так как венецианский флот и армия сильнее, чем вы можете себе позволить без значительных долгов. Если вам удастся получить достаточно благосклонности с Венгрией или Австрией, вы сможете заставить их помочь. В качестве альтернативы, с Императором вы можете оставить Венецию на потом, и как только инцидент с Царством Теней произойдет в ~ 1461 году, используйте свои претензии на Лесбос и Хиос, чтобы напасть на Геную и захватить Корсику как необоснованное требование.

Имея Колониальный диапазон от уровня дипломатических технологий 7 и исследовательской идеи 3, а также советника-навигатора, вы можете добраться с Корсики до колонизации некоторых восточно-карибских островов. Если у вас есть Ибица, вам не нужен советник. Если вам удастся получить Корсику до того, как Португалия или Кастилия колонизируют Тенерифе, вы сможете добраться до нее с Корсики, используя только Идею исследования 3, не нуждаясь в Дипломатической технологии 7 или советнике. Оттуда вы выходите из Средиземного моря и в конечном итоге можете колонизировать все, что захотите.

Если вы колонизируете как Византия, вы должны учитывать торговые узлы: большую часть Восточной Америки можно направить в Севилью и/или Геную, но не в Константинополь. Византийские миссии в конечном итоге дают вам права на некоторые торговые узлы в Севилье, а также во всей Италии, поэтому сбор в Севилье и / или перемещение вашего основного торгового города в Геную может быть хорошим планом в середине игры. С другой стороны, Мексика и Калифорния, а также Рио-Гранде через Мексику могут быть направлены через Тихий океан в Азию, которая в конечном итоге может быть возвращена в Константинополь.Если у вас есть Эльдорадо, это означает, что Флотилии Сокровищ из колониальной нации в Мексике могут вернуть вам золото, принося много денег, начиная примерно с 1520 года. Точно так же, если вам удастся контролировать Александрию с помощью завоеваний или легких кораблей, вы сможете довести индийскую и китайскую торговлю до Константинополя, что сделает колонизацию Старого Света потенциально очень прибыльной.

Играя за Византию, восстановите Римскую империю.

Каковы три основных достижения Византийской империи? – Рестораннорман.ком

Каковы три основных достижения Византийской империи?

Некоторые из его наиболее заметных достижений включают отвоевание потерянных территорий Велизарием и Юстинианом, Кодекс Юстиниана, который объединил империю под единым сводом законов, и его восстановление Константинополя в один из лучших городов, когда-либо существовавших после того, как восстание Ники уничтожило большинство этого.

Какой была цель Юстиниана для Византийской империи?

Юстиниан поставил цель воссоединить Римскую империю.Он послал армии сражаться с варварами, захватившими власть на Западе. Римские войска Юстиниана добились больших успехов, отвоевав часть Африки и большую часть Италии.

Каковы два главных достижения Юстиниана и Феодоры?

Будучи императором, Юстиниан провел большие реформы в области права, городского развития и завоеваний. Его Кодекс Юстиниана веками сдерживал бюрократическую коррупцию в империи. Феодора была партнером этих реформ и убедила Юстиниана изменить роли и обязанности женщин в империи.

Какие достижения Юстиниана выбрать все правильные ответы?

Ответ: Он создал свод законов, который помог объединить Византийскую империю, а позже послужил образцом для сводов законов во многих современных странах. Он удвоил размер империи и правил большей частью Средиземноморья.

О чем говорила Феодора?

Невозможно человеку, родившись в этот мир, не умереть; но для того, кто царствовал, невыносимо быть беглецом.Да не лишусь я никогда этого пурпурного одеяния, и да не увижу я того дня, когда те, кто встретит меня, не назовут меня императрицей.

Почему Теодора так важна?

Феодора, византийская императрица VI века, вышедшая замуж за императора Юстиниана I, известна как одна из самых влиятельных женщин в византийской истории. Она использовала свою власть и влияние для продвижения важной для нее религиозной и социальной политики. Она была одной из первых правителей, признавших права женщин.

Какой вид спорта считался спортом в Константинополе?

Гонки на колесницах

Какая фраза описывает код Юстиниана?

свод законов

Каким было пестрое прошлое Феодоры?

У Юстиниана легендарные вьющиеся волосы и круглое красивое лицо.В возрасте 43 лет он женился на своей двадцатилетней подруге, простолюдинке Феодоре, известной своей красотой и печально известной своим пестрым прошлым актрисы и проститутки. Несмотря на противодействие, Юстиниан сделал Феодору своей королевой и самым способным советником.

Чем занималась Феодора?

Секс-работник

Что произошло во время восстания Ники?

Восстание Ника — бунт, произошедший 13 января 532 года нашей эры в Константинополе. Он длился пять дней. Это был самый жестокий бунт в истории Византии.В ходе беспорядков было сожжено почти половина города, погибло более 30 000 человек.

Какими были два самых могущественных дема в Константинополе?

Было два дема, Блюз и Зелёный. Демы были по сути спортивными клубами, но демы также имели место в политике. Сам Юстиниан был большим сторонником блюза.

В чем причина восстания Ники?

Восстание Ника, или, скорее, бунты Ника, как его чаще называют, началось с разногласий по поводу гонок на колесницах.Объединившись под общим лозунгом «ника» (победа), разгневанные члены «синих» и «зеленых» начали штурм соседнего дворцового комплекса.

Как Император наказал изменников Сената?

в каком городе произошло восстание Ника? как император во время восстания Ники наказал изменников-членов или сенат? он конфисковал все их имущество в пользу государственной казны. какой акт милосердия совершил император во время восстания Ники после восстановления спокойствия?

Зачем византийцы ослепляли людей?

В истории.В Средние века ослепление использовалось в качестве наказания за измену или как средство лишить политического противника возможности править и вести армию на войне. Говорят, что византийский полководец Велизарий ( ок. 500–565) был ослеплен по приказу императора Юстиниана.

Что случилось с носом Юстиниана?

Юстиниан II «Кровоносый» правил Византийской империей в качестве императора два периода: с 685 по 695 год н.э., а затем снова с 705 по 711 год н.э. Именно после его первого правления и до его изгнания узурпатор Леонтий отрезал ему нос, и поэтому Юстиниан получил свое прозвище.

Византийская империя | Encyclopedia.com

Люди, которых мы знаем сегодня как византийцев, называли себя римлянами, говорили по-гречески и жили на территории современной Турции. (Название Византийский произошло от имени основателя столицы империи, грека по имени Визас, который, возможно, существовал только в легендах). территории, византийцы сохранили наследие науки и цивилизации, унаследованной от греков и римлян на протяжении более тысячи лет.Тем временем они установили обширные торговые отношения с Ближним Востоком и Востоком, включая Индию и Китай. С 476 г. н.э. до распада империи в 1453 г. н.э. Византийская империя была самой могущественной и развитой цивилизацией западного мира.

Римская империя была основана в 27 г. до н.э. после падения Римской республики (509–27 до н. э.). К четвертому веку н.э. Римская империя стала очень большой, простираясь на восток до Малой Азии (включая современную Турцию) и северной Африки, включая Египет.В 395 г. н. э., после смерти римского императора Феодосия (347–395 н. э.), обширная империя была разделена на две половины, при этом Восточная Римская империя имела город Константинополь, когда-то известный как Византия, как его столица. Западная Римская империя с центром в Риме постоянно подвергалась нападениям со стороны варварских (выходцев из чужих земель) племен, и в 476 г. н.э. римский император был убит, что привело к падению Рима. Уцелела только Восточная Римская империя, известная сейчас как Византийская империя.

Византийская империя, пережившая падение Рима, не была второстепенной цивилизацией. Его столица, Константинополь, была одним из первых крупных городов с населением почти в миллион человек, несколькими императорскими дворцами и обширной сетью дорог, магазинов и общественных мест. В него также входили крупные города Александрия в Египте и Антиохия в Сирии. В то время как большая часть Западной Европы не развивалась в средние века (ок. 500–ок. 1500 гг. н. э.), Византийская империя создала мощные армии, сложную систему государственных и церковных чиновников и торговые сети, охватившие Ближний Восток и Азию.

Византийское общество

Византийское общество было очень иерархичным, что означало, что люди жили на разных уровнях ранга и статуса. На вершине общества находился император, который принимал важные решения, влияющие на империю. Ему помогал внутренний круг советников и бюрократов. Существовал также византийский сенат, который готовил законы для утверждения императором. Императоры обычно выбирали себе преемника, либо сына, либо доверенного советника. Императоры правили с помощью сильной и хорошо обученной армии, насчитывавшей до 120 000 человек.Окружала императора аристократия очень состоятельных людей; в крупных городах также был небольшой средний класс, состоящий из владельцев магазинов и торговцев. Однако большинство населения было бедным и либо работало в городе, либо выращивало себе пищу на небольших участках земли, которые контролировались богатыми помещиками.

Центром византийской культуры была христианская церковь, во главе которой стоял император. Христианские обряды и праздники устраивали византийскую жизнь. Византийские христиане придерживались верований, подобных католикам: они верили, что Иисус был сыном Бога, и они верили в Троицу, которая состояла из Бога-отца, Иисуса Христа и Святого Духа.Но византийцы, а позже и итальянцы, которые были католиками, боролись за то, кто обладает высшей властью: итальянцы поддерживали папу в Риме, а византийцы предпочитали епископ Константинопольский. В 1054 году две части церкви разделились на Восточную Православную Церковь и Римско-Католическую Церковь в ходе так называемого Великого Раскола.

Между Востоком и Западом

Влияние римских обычаев было очень велико в первые годы существования Византийской империи. Византийцы называли себя римлянами, говорили на латыни, как римляне, и одевались в римскую одежду.Они унаследовали любовь греков и римлян к обучению и сохранили в своих библиотеках множество документов этих цивилизаций. (Большая часть того, что мы знаем о Древней Греции и Риме, получена из византийских библиотек, которые не были уничтожены варварскими захватчиками.)

Однако влияние Рима постепенно угасало. В седьмом веке н. э. официальный язык империи был изменен на греческий. Церковь была менее вовлечена в создание правил для людей, чем раньше. был в Риме. И у людей начали развиваться вкусы в одежде и украшениях, которые во многом были обязаны цивилизациям востока, а не запада.

Византийцы были великими торговцами. Они открыли торговые пути на Ближний Восток и в Азию и вскоре познакомились с восточными стилями одежды, драгоценностей и украшений. Таким образом, византийский костюм стал смесью римской одежды, такой как туника (рубашка) и стола (разновидность длинного платья), с восточным орнаментом и узором. Именно эта смесь отличала византийскую культуру.

Смесь восточного и западного влияний также можно увидеть во многих церквях и монастырях, построенных в годы Византийской империи.Подобные религиозные постройки строились по всей империи, но ни одна из них не была больше, чем церковь Святой Софии (известной также как Святая София), построенная в Константинополе императором Юстинианом (483–565) в шестом веке н. э. Массивная церковь с огромным центральным куполом и множеством шпилей строилась десятью тысячами рабочих за пять лет. Он до сих пор стоит в современном турецком городе Стамбуле, новом названии старой столицы. Эта и другие церкви побудили ученых утверждать, что величайшие достижения Византийской империи были связаны с архитектурой.

Конец империи

Как и предыдущая Римская империя, Византийская империя столкнулась с рядом проблем на пути своего правления. Попытки расширить византийское правление при императоре Юстиниане привели к конфликтам с персами, североафриканцами и остготами, проживающими в Италии. За тысячелетнее византийское владычество сражения с этими и другими окружающими народами привели к расширению и сужению империи. Начиная с одиннадцатого века н. э. Христианские армии из Западной Европы начали путешествовать через Византийскую империю, чтобы отвоевать «святые земли» у турок и арабов на Ближнем Востоке.Эти армии, известные как крестоносцы, спровоцировали серию войн с турками и арабами, которые привели к большому конфликту в империи. Византийцы спорили с крестоносцами, и обе стороны сражались со своими нехристианскими врагами. Эти конфликты, растянувшиеся на сотни лет, истощили размеры и силу империи. В 1453 году турецкая армия под предводительством Мехмеда II (1432–1481) захватила Константинополь и положила конец Византийской империи.

Великий город Константинополь уцелел и был переименован в Стамбул, часть Османской империи, правившая Турцией и прилегающими территориями до конца Первой мировой войны (1914–1918).На Западе те же самые крестовые походы, которые помогли покончить с Византийской империей, привели к концу Средневековья и привели к периоду культурного и интеллектуального роста в Западной Европе, который проложил путь для развития современных обществ, какими мы их знаем. Таким образом, Византийская империя служила мостом между древними цивилизациями Греции и Рима и современными королевствами, а затем и национальными государствами Европы.

ДЛЯ ДОПОЛНИТЕЛЬНОЙ ИНФОРМАЦИИ

Ангольд, Майкл. Византия: мост из античности в средневековье. Нью-Йорк: St. Martin’s Press, 2001.

Коррик, Джеймс А. Византийская империя. Сан-Диего, Калифорния: Lucent Books, 1997.

Марстон, Эльза. Византийская империя. Нью-Йорк: Benchmark Books, 2003.

Райс, Тамара Талбот. Византия. Нью-Йорк: John Day Co., 1969.

Мода, костюм и культура: одежда, головные уборы, тело Украшения и обувь сквозь века